Господь Ісус Христос продовжував навчати у храмі,а старійшини юдейські в цей час радилися між собою, яким чином спіймати Його на слові, аби звинуватити перед народом чи перед римською владою.
І ось, придумавши лукаве запитання, вони послали до Спасителя кількох фарисеїв (з молодих учнів своїх) та іродіан (які визнавали законність римської влади). Ті ж, прикинувшись благочестивими, улесливо звернулися до Нього: "Вчителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будькому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити податі кесареві, чи ні?"
Вороги Христові, придумавши таке лукаве запитання, міркували так: якщо Ісус Христос у відповідь скаже, що платити податок необхідно, то цим Він викличе на себе обурення з боку народу, бо євреї визнавали своїм царем тільки Бога; вважати ж себе підданими чужого царя, притому язичника, на їхній погляд – річ беззаконна, противна Богу, і лише з примусу вони платили податок кесареві. Якщо ж Ісус Христос відповість, що сплачувати податок кесареві не слід, то в такому разі вони зразу звинуватять Його перед римським начальником як підбурювача народу проти римської влади, як противника кесаря.
Та Ісус Христос, знаючи їхнє лукавство, сказав їм: "Чого спокушаєте Мене, лицеміри? (Лицемір – людина, яка вдавано, заради вигоди намагається здаватися не такою, як є, зокрема побожною і доброчесною). Покажіть Мені монету, якою платиться податок".
Вони принесли Йому динарій.
Спаситель запитав: "Чиє це зображення і напис?"
Вони відповіли: "Кесаря".
Тоді Ісус Христос сказав їм: "Отже, віддавайте кесареві кесареве, а Боже – Богові". Тобто: віддавайте кесареві те, що ви отримуєте від нього, сплачуйте податок йому за все те, чим користуєтесь від нього (грішми, армією тощо), будьте покірні йому у всьому тому, що не противно Божим заповідям; сплата податку – законний обов'язок і необхідність. Але в той же час неухильно виконуйте все, чого Бог вимагає від вас у Своїх заповідях і з любов'ю служіть Йому, адже Богу ви зобов'язані своїм буттям, самим життям своїм.
Відповідь Спасителя здивувала усіх своєю мудрістю і незвичайною простотою так, що ті, хто запитував, замовкли і посоромлені відійшли від Нього.
(Див.: Мф 22, 15–22; Мк 12, 13–17; Лк 20, 19–26).
І ось, придумавши лукаве запитання, вони послали до Спасителя кількох фарисеїв (з молодих учнів своїх) та іродіан (які визнавали законність римської влади). Ті ж, прикинувшись благочестивими, улесливо звернулися до Нього: "Вчителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будькому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити податі кесареві, чи ні?"
Вороги Христові, придумавши таке лукаве запитання, міркували так: якщо Ісус Христос у відповідь скаже, що платити податок необхідно, то цим Він викличе на себе обурення з боку народу, бо євреї визнавали своїм царем тільки Бога; вважати ж себе підданими чужого царя, притому язичника, на їхній погляд – річ беззаконна, противна Богу, і лише з примусу вони платили податок кесареві. Якщо ж Ісус Христос відповість, що сплачувати податок кесареві не слід, то в такому разі вони зразу звинуватять Його перед римським начальником як підбурювача народу проти римської влади, як противника кесаря.
Та Ісус Христос, знаючи їхнє лукавство, сказав їм: "Чого спокушаєте Мене, лицеміри? (Лицемір – людина, яка вдавано, заради вигоди намагається здаватися не такою, як є, зокрема побожною і доброчесною). Покажіть Мені монету, якою платиться податок".
Вони принесли Йому динарій.
Спаситель запитав: "Чиє це зображення і напис?"
Вони відповіли: "Кесаря".
Тоді Ісус Христос сказав їм: "Отже, віддавайте кесареві кесареве, а Боже – Богові". Тобто: віддавайте кесареві те, що ви отримуєте від нього, сплачуйте податок йому за все те, чим користуєтесь від нього (грішми, армією тощо), будьте покірні йому у всьому тому, що не противно Божим заповідям; сплата податку – законний обов'язок і необхідність. Але в той же час неухильно виконуйте все, чого Бог вимагає від вас у Своїх заповідях і з любов'ю служіть Йому, адже Богу ви зобов'язані своїм буттям, самим життям своїм.
Відповідь Спасителя здивувала усіх своєю мудрістю і незвичайною простотою так, що ті, хто запитував, замовкли і посоромлені відійшли від Нього.
(Див.: Мф 22, 15–22; Мк 12, 13–17; Лк 20, 19–26).
