Спочатку воїни привели зв'язаного Ісуса Христа до старого первосвященика Анни, тестя Каяфи, який на той час вже не служив у храмі і жив у спокої. Цей первосвященик допитував Ісуса Христа про вчення Його та учеників Його, щоб знайти якусь провину у Ньому. Спаситель відповідав йому: "Я говорив світові відкрито. Я завжди навчав у синагогах і в храмах, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм: ось ці знають, що Я говорив".
Один слуга первосвященика, що стояв поблизу, вдарив Спасителя по щоці і сказав: "Так відповідаєш Ти первосвященикові?"
Господь, звернувшись до нього, сказав на це: "Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле; а коли добре, за що Ти б'єш Мене?"
Після допиту первосвященик Анна відіслав зв'язаного Ісуса Христа до зятя свого, первосвященика Каяфи.
Каяфа ж у той рік був первосвящеником, служачи в храмі. Він порадив у синедріоні вбити Ісуса Христа, сказавши: "Ви нічого не знаєте і не подумаєте, що краще нам, щоб одна людина померла за людей, ніж щоб увесь народ загинув".
Св. апостол Іоан, вказуючи на поважність священицького сану, пояснює, що, незважаючи на свій злочинний задум, первосвященик Каяфа невільно пророкує про Спасителя, що Йому належить постраждати для визволення людей. Тому апостол Іоан і говорить: "Це сказав же він (Каяфа) не сам від себе, але будучи первосвящеником у тому році, прорік, що Ісус помре за народ". При цьому додає: "І не тільки за народ (тобто за юдеїв, бо Каяфа казав лише про юдейський народ), але й щоб і розпорошених дітей Божих (тобто язичників) зібрати воєдино" (Ін 11, 49–52).
Тієї ночі у первосвященика Каяфи зібралося багато членів синедріону (синедріон, як верховне судилище, згідно з законом, мав збиратися у храмі і неодмінно вдень). Прийшли також старійшини і книжники юдейські. Усі вони вже заздалегідь змовились ухвалити Ісусові Христу смертний вирок. Але для цього їм потрібно було знайти якусь провину, гідну смерті. Оскільки ж ніякої провини не знаходилося за Ним, то вони вишукували лжесвідків, які б неправдиво свідчили на Ісуса Христа. Багато таких лжесвідків приходило. Та вони не могли нічого сказати, за що можна було б засудити Ісуса Христа. Насамкінець виступили двоє ось з таким лжесвідченням: "Ми чули, як Він сказав: Я зруйную храм цей, руками збудований, і за три дні зведу інший, нерукотворний". Але й таке свідчення не було достатнім для того, аби віддати Його на смерть. На всі ці лжесвідчення Ісус Христос не відповідав.
Первосвященик Каяфа встав і запитав Його: "Чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?"
Ісус Христос мовчав.
Каяфа сказав: "Заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?"
На це запитання Ісус Христос відповів: "Ти сказав; але кажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили (Божої) і гряде на хмарах небесних".
Тоді Каяфа розідрав одежу свою (на знак обурення та жаху) і сказав: "Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його (тобто Він, будучи людиною, називає Себе Сином Божим). Як вам здається?"
Вони ж усі в один голос відповіли: "Повинен умерти".
Після цього Ісуса Христа віддали до світанку під варту. Дехто плював Йому в лице. Люди, що тримали Його, глузували з Нього і били Його. Деякі ж, затуляючи Йому обличчя, били по щоках і, насміхаючись, казали: "Проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?" Усі ці образи Господь переносив смиренно, не відповідаючи.
(Див.: Мф 26, 57–68; 27, 1; Мк 14, 53–65; Лк 22, 54, 63–71; Ін 18, 12–14, 19–24).
ЗАКОН БОЖИЙ
