Господь Ісус Христос навчав нас молитися не тільки за себе, але й за інших – за ближніх своїх. Бо з любові Своєї Господь подає милість (поміч Свою) і тим людям, за яких моляться інші. Знаходячись у місті Капернаумі, Ісус Христос учив в одному домі. Мешканці міста, як тільки почули, що Він зупинився в цьому домі, зібрались до Нього таким натовпом, що неможливо було підійти й до дверей. Між слухачами були фарисеї і законовчителі, які прийшли сюди з усієї Галилеї та Юдеї і навіть з Єрусалима.
Під час бесіди Спаситель творив багато чудес, зціляючи недужих.
У цей час четверо людей принесли на постелі розслабленого і намагалися внести його в дім, до Спасителя, та ніяк не могли пробратися крізь натовп народу.
Тоді вони вилізли на дах і через покрівлю спустили постіль з розслабленим прямо до ніг Спасителя. Ісус Христос, бачачи віру людей, які принесли хворого, сказав розслабленому: "Чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої".
Фарисеї і законники почали розмірковувати: "Хто ж є Цей, Який богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?"
Ісус Христос, зрозумівши їхні думки, сказав їм: "Що легше – сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, тобі кажу (звернувся Він до розслабленого): встань, візьми постіль твою та йди в дім твій".
Недужий одразу ж підвівся, взяв постіль, на якій лежав, і пішов додому, славлячи Бога.
Так Господь зцілив хворого через віру і за молитвою його друзів. А народ, бачачи це, жахнувся і прославив Бога. І всі стали говорити: "Дивні діла ми бачили нині; ніколи нічого подібного ми не бачили".
(Див.: Мф 9, 1–8; Мк 2, 1–12; Лк 5, 17–26).
ЗАКОН БОЖИЙ
