Ісуса Христа з перших днів земного життя оточували люди різні характером, переконаннями, зі своєрідним світоглядом,інтелектом і духовними можливостями сприймати правду навколишнього життя і вічну Правду. Ці люди потім слухали спасенне Євангеліє і по-різному сприймали вчення Богочоловіка. Розподілились вони в основному так: 1) ті, що прийняли Євангеліє, повірили в Самого Христа як Сина Божого,- стали Його учнями,апостолами й послідовниками; 2) ті,що відійшли від Христа, бо Його вчення звинувачувало їх у неправді, стали запеклими ворогами Месії, поспішали сховатись, щоб нечуване слово не порушило їх життєвих інтересів. Отже, можемо поділити сучасників Христа на Його послідовників і ворогів (хто не з Христом, той проти Нього).ПОСЛІДОВНИКИ ХРИСТА. Про них, або ж про їх справи, християнам відомо багато, бо передусім вони виконали заповіт Спасителя – навчати всі народи, хрестити їх в Ім’я Святої Тройці, навчаючи їх дотримувати все, що заповів Син Божий. Християнам цілком зрозуміле і добре відоме щире ставлення до Божественної Особи Христа апостолів, незчисленних таємних і відвертих послідовників. Однак віруючим людям слід мати правдиве поняття і про ворогів Ісуса, щоб повніше уявити, за яких умов Христос виконував Своє спасенне служіння.
ВОРОГИ ХРИСТА. В Ісуса завжди були вороги. Навіть у той час, коли тисячі захоплених послідовників, зустрічаючи Спасителя в Єрусалимі, викликали: «Осанна Синові Давида», противники Його з жалем говорили між собою, що «весь світ пішов за Ним». В першій лаві ворогів Христових були такі офіційні представники іудейського народу: іродіани, садукеї, книжники та фарисеї.
ІРОДІАНИ. Це була навіть не релігійна секта, а чисто політична партія, що всіляко підтримувала династію Ірода. Вона визнавала римське володарювання, шукала прихильності римського імператора. В Ісусі , за яким пішли народні маси, вони вбачали претендента на трон Ірода.
САДУКЕЇ. До цієї партії належали представники правлячої іудейської аристократії, з якої обирались первосвященики та кандидати на інші керівні посади. Тому не дивно, що основною метою цієї партії було втримати керівні позиції. Задля цього вони відмовились від думки про богообраність свого народу, визнавши найпершим у світі римський народ та греко-римську цивілізацію. Пішли садукеї цим шляхом і в методі тлумачення Святого Письма. Вони почали порівнювати окремі місця Біблії з ученнями грецьких філософів і зрештою дійшли до того, що відкинули священне Передання, віру в ангелів, загробне життя і Промисл Божий. Єдиним, чого вони формально суворо дотримувалися був Закон Мойсея.
КНИЖНИКИ. Вони ще називалися учителями Закону, вважалися знавцями його і стежили за суворим виконанням його приписів. Книжники тримали в пам’яті всі законні передання, керували школами, де вивчали тлумачення Закону, а в синедріоні – найвищому іудейському суді – були суддями-експертами, знаходячи в кожному потрібному випадку відповідні норми Закону. Це – вчені. вчителі, судді. Суворо дотримуючись законної букви, в релігії вони стали формалістами, задовольняючись дріб’язковим виконанням зовнішніх правил. Коли книжники почули. що Христос говорить і підкреслює внутрішнє значення закону і одухотворяє його, вони зрозуміли, що дух Христової проповіді цідком протилежний їх вченню. Тому вони не могли не стати ворогами Ісуса. Більшість книжників належали до фарисеїв.
ФАРИСЕЇ. Ця секта мала найбільший вплив у свій час. Саме слово «фарисей» перекладається як «особливий», «окремий». Фарисеї вважали, що спасіння іудеїв полягає в тому, щоб якнайпильніше зберегти основи своєї віри, не піддаючись іноземному впливу язичників. Однак до правдивої віри, сповідуваної та поширюваної фарисеями, поступово примішувалися помилкові погляди, з яких, в першу чергу, виникло облудне уявлення про майбутнього Месію. Фарисеї уявляли його в образі войовничого монарха- переможця, що має визволити іудеїв від гніту язичників-римлян і заснувати Царство Боже, вигнавши з нього грішників. Єдиними спадкоємцями цього Царства фарисеї вважали себе. Їх моральне обличчя становили лицемірство, безмірна гордість. презирство до «натовпу». Вся зовнішня й показна пихатість цих «особливих» чудово змальована в притчі про митаря та фарисея (Лк. 18: 9-14) Ось чому Пророк із Назарета, що яскраво викривав їх лицемірство і так високо стояв над ними величністю Своєї Особи і силою Своїх чудес,став для фарисеїв найнебезпечнішим суперником. Але незважаючи на все це, з усіх релігійних сект фарисеї були найближчими до Христа; серед них ми знаходимо навіть друзів Спасителя: Йосифа Аримафейського, Никодима та інших, що були потайними учнями Ісуса «з остраху перед іудеями». Можна вважати, що значна частина першохристиянської Церкви в Єрусалимі складалася з колишніх фарисеїв, до яких належав і Апостол Павло.
Ось що можна сказати про основні секти і партії у євангельський час. Залишається тільки підкреслити, що вони дуже ворогували між собою, але їх об’єднувало ворогування проти Христа, що повело Його на суд, а потім на Голгофу.
