Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Популярне
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Листопад 2017 (5)
    Жовтень 2017 (2)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Розділення Західної і Східної Церкви: 1054 рік

    На першому Вселенському Соборі в Нікеї в 325-му році після того,як тодішня Вселенська Церква вийшла з катакомб і вже могла офіційно існувати в Римській імперії, маємо докладну інформацію про те,як та Церква була зорганізована. У шостому каноні того Собору сказано про її поділ на патріархати які були між собою незалежні, бо такий церковний устрій с згідний «зі древнім звичаєм», як сказано в цьому каноні. Тому такий порядок закріплюється в наступних століттях. Патріархи на своїх територіях разом зі своїми єпископами незалежно полагоджують свої справи,що відносяться до їхньої провінції.

    Коли однак треба було вирішити поважніші проблеми,що відносились до цілої Вселенської Церкви,то тоді Патріархи зі своїх провінцій збирались на Вселенський Собор і там разом вирішували більшістю голосів. Ухвалені рішення підписували всі присутні Патріярхи, заховуючи при цьому певний порядок. І так перший підписував Патріарх римський, звичайно через своїх представників,а відтак слідували підписи Патріархів Константинополя, Александрії, Антіохії та Єрусалиму. Неодного може здивувати такий порядок головно відносно Єрусалиму,тої Христової столиці, як незаперечного центру християнства,коли цей патріархат поставлено на останнє місце. Тут треба зазначити, що римська Церква займала перше місце,бо вона була в столиці імперії.

    Отже політичний принцип рішав про важність поодиноких патріархатів і тому Єрусалим,під оглядом політичним в тому часі без окремого значення,займав останнє місце. Навіть коли столицю імперії перенесено до Константинополя, до “Нового Риму”,то все-таки стародавній Рим залишився надальше у великій пошані як давня імператорська столиця, а греки в новій столиці дальше вважились римськими громадянами.

    Цей принцип застосування церковного устрою до політичного розподілу імперії був започаткований самими Апостолами. Звичайно, Апостоли проповідували по важніших містах імперії, де були більші жидівські громади й пізніше висилали до єпископів тих громад свої листи. Апостол Павло висилав свої листи до Риму, столиці провінції Італії, до Ефезу, столиці провінції Азії, до Коринту,столиці провінції Ахаї, до Тессалонік,столиці Македонії. В другому листі до Коринтян виразно зазначує, щоб єпископи в тих провінційних столицях вислали ці листи до християнських громад в інших місцях своєї провінції.

    Через це ці єпископи поступово стають керівниками своїх провінцій і дістають назву митрополитів,бо перебувають в цивільних митрополіях своїх провінцій. В наступних століттях митрополити поодиноких провінцій на одній території обснуються в юридично незалежні від себе патріархати, об’єднані все-таки між собою молитовно.

    В 9-му каноні Синоду в Антіохії (341р) сказоно:”Єпископи кожної провінції повинні памятати,що єпископ в столиці тої провінції має займатися усіма справами тієї провінції, і має наглядати за усім. Кожний,що перебуває дене-будь, має звертатись зі своїми справами до своєї столиці. З цієї причини постановлено, що єпископ провінційної столиці має займати перше місце перед іншими єпископами і вони не можуть без його згоди рішати у важних справах. Це є згідне зі стародавніми канонами наших Отців”.

    Апостоли згідно з припорученням Христа проповідували і організували християнські громади, назначуючи місцевих пресвітерів, або єпископів,яким залишали душпастирське керівництво новозаложеною громадою. Самі Апостоли єпископських обов’язків і з тим душпастирських не приймали. Одиноким винятком був єпископ Єрусалиму, св.Апостол Яків, який постійно перебував у цьому центрі християнства, куди сходились всі Апостоли на свої наради-Собори, й там вирішували про важні справи первісної Церкви під незаперечним керівництвом Апостола Якова.

    Святий Іриней, єпископ Ліонський, що помер як мученик в 202-му році, залишив нам список римських пресвітерів від самого початку,цебто від апостольських часів. Ось його слова: “Після того,як святі Апостоли започаткували й зорганізували Церкву,вони назначили єпископом Ліна. Його наслідником був Анаклет,а після нього третім єпископом від часу Апостолів був Климент,який ще бачив Апостолів”.

    В своїй історії Церкви історик Евсевій дає нам також подібні інформації про перших єпископів,назначених Апостолами в новозаснованих громадах по більших містах,однак ніде не подає Апостола як першого єпископа. Тому 25 літній побут св.Петра в Римі залишається безпідставним. Після перенесення імператорської столиці з Риму до Константинополя в четвертому столітті в Римі не можуть з тим погодитись,що Константинополь стає “Новим Римом” і аж тоді починають згадувати про св.Петра немов би першого єпископа Риму.

    Тому в Римі витворюється велике упередження а то й ненависть до цілого Сходу і цей стан триває століттями. Однак Отці двох Соборів 1381 і 1451 років статочно розв’язали це непорозуміння між Церквами Сходу й Заходу своїм рішенням:
    “З огляду на першенство Церкви в Константинополі Святий Синод рішив достосовуючись в усіх справах до декретів Святих Отців і маючи на увазі канон, ухвалений більш чим сто п’ятдесятьма Всечеснішими Єпископами,що зібралися в цьому імператорському місті,ми винесли таке рішення відносно першенства святої Церкви в Константинополі,”Новому Римі”: Через те,що Святі Отці признали першенство Церкві старого Риму з огляду на те,що вона була в столиці імперії,так само,стверджуючи рішення 150 Всечесніших Отців, ми надаємо першенство “Новому Римові”,бо ми уважаємо, що буде правильно,щоб місто,яке має честь бути осідком імператора та сенату, одержало підтвердження своєї першості після старого Риму і щоб займало почесне місце в церковних справах подібно,як це було зі старим Римом. Тому ми уважаємо,що це місто має займати друга місце після старого Риму і через це також признаємо їх митрополитам зверхність над Понтон, Азією і Тракісю.

    Крім того вони мають оформляти Церкви для єпископів на поганських територіях,а кожний митрополит в тих Церквах має висвячувати єпископів, як це було вирішено в божественних канонах.” Таке рішення Отців двох Соборів виразно підтвердило, що римський єпископ займав упривілейоване та почесне місце у Вселенській Церкві першого тисячоліття виключно тому,що перебував у імператорській столиці.

    Папа Лев І почав досить гостро протестувати проти цього канону, покликаючись на св.Петра,який мав започаткувати християнську громаду в Римі і там бути першим єпископом. Підкреслюючи цей апостольський принцип для Риму,Папа не звернув уваги на те,що св.Петро перед тим започаткував християнську громаду в Антіохії,де його учені дістали перший раз назву “християн”,а пізніше там була основана богословська школа, де римські монахи століттями діставали свою богословську освіту. Тому Антіохія в тому часі була важливішим центром християнства аніж Рим. Однак папа Лев І не лише не звернув на це уваги, але що гірше, поминув мовчанкою Єрусалим,ту незаперечну Христову столицю, де були всі Апостоли з Христом.

    Тому Соборові Отці не могли взяти до уваги його аргументації і політичний принцип залишився надальше домінуючим. Також двадцятип’ятилітнє перебування св.Петра в Римі не знайшло ніякого історичного підтвердження. Крім того Отці згаданих Соборів признали для патріарха Нового Риму ще один привілей, який мав велике значення для майбутньої української Церкви. Вони вирішили, що новонавернені християни на варварських територіях, цебто поза границями імперії, мають підлягати патріархові в Новому Римі, і він має подбати про те, щоб ті нові Церкви дістали від нього допомогу і були оформлені згідно з церковними канонами,а митрополити на тих територіях,щоб висвячували для себе єпископів.

    Отже Володимир Великий,започатковуючи київську Церкву, застав у тодішній Вселенській Церкві тих п’ять патріархатів (”пентархію”). Це була найвища церковна влада,що вже вповні розвинулася в двох попередніх століттях перед Володимиром Великим. Ці патріархати були між собою об’єднані виключно молитовно,а не юридично.

    Підтвердження такого устрою знаходимо у творах Отців тодішньої Вселенської Церкви. Ось що говорить на цю тему преп.Феодор Студит: «Якщо ходить про божеські й небесні рішення,то вони є зарезервовані для тих, що до них відносяться Божі слова “що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, а що розв’яжете на землі,буде розв’язане на небі” (Мат. ХУІ,19).І хто є ті люди, яким дано таке припоручення? Це Апостоли й їх наслідники. А хто є їх наслідники? Це той,що займає престіл у Римі, і є перший, другий є той, що займає престіл в Константинополі. Після них є ті,що є в Александрії, Антіохії та Єрусалимі. Це є той пятичленний авторитет в Церкві. До них належать рішення про божеські догми. Імператор і світська влада мають обов’язок їм допомагати та підтвердити їх рішення”.

    Патріарх “Нового Риму” Никифор,згадуючи про цю пятичленну владу говорить:”Це є древній церковний звичай, що всякі сумніви та непорозуміння є розв’язані та окреслені на екуменічному Соборі за згодою та дозвлолом єпископів,що перебувають в Апостольських столицях”

    В римській Церкві,цебто в західньому патріярхаті,такий устрій був довго респектований. Хоч деякі папи пробували використати своє упривілейоване перше місце на те, щоб перебрати керівництво цілою Вселенською Церквою в свої руки,то Вселенські Собори ніколи їм того права не признали. Не маючи можливості здобути для себе ці права легальним способом,через Соборові рішення,вони почали самовільно та односторонньо проголошувати свої претензії на повне керівництво цілою Церквою, покликаючись при цьому на підроблені документи,які ще перед церковним розподілом,а головно підчас самого розподілу стали основним доказовим матеріялом для юридичної влади пап в Церкві, та інших з тим зв’язаних привілеїв.

    Найважнішою такою підробкою, як вже згадано в іншому місці, був без сумніву “Дарунок Константина”, де описано,як то імператор Костянтин Великий в четвертому столітті мав залишити для тодішнього папи Сильвестра імператорські посілості на Заході,передав йому навіть імператорську владу включно з одягом,а сам переніс свою столицю до Константинополя, щоб в Римі “не було двох імператорів”. Отже, цей підроблений документ в основному зробив папу не лише духовним імператором в Церкві,але також зробив його політичним монархом на взір римських імператорів і від того часу папи чи не найбільш енергії скерували в тому напрямі, щоб лише добитись для себе як найбільше привілеїв і заімпонувати всім своїми досягненнями.

    Тому то вже в половині одинадцятого століття представники папи під керівництвом кардинала Гумберта зажадали від патріарха в Константинополі, щоб він підкорився папі і замінив східні обрядові звичаї латинським обрядом. Кардинал Гумберт також згадав про непорозуміння, що вже в тому часі існувало між обидвома Церквами й ще дотепер не полагоджене задовільно,а саме про походження св. Духа. Згідно з рішенням перших Вселенських Соборів св. Дух походить від Отця. В римській Церкві односторонньо змінено це Соборове рішення і сказано, що св.Дух походить від Отця “і Сина”. Однак Кардинал, не знаючи справи,закинув Східній Церкві,що це вона змінила початкове рішення Соборів і відкинула цей додаток “і від Сина”.

    Хоч ця його помилка була очевидна,то все-таки аж дотепер утримується в молитовниках та інших церковних виданнях римської Церкви, а римо-католицькі священики кажуть,що їх так навчили в духовних семінаріях. В тому часі на Заході продавання церковних гідностей за добрі гроші, кому попало, дійшло до трагічних розмірів і Кардинал цілком безпідставно закинув такі надужиття також східній Церкві,не знаючи дійсності. Коли Патріарх не погодився з такими безпідставними закидами й вимогами зі сторони Кардинала, то тоді дійшло до розподілу між римською Церквою та Церквами Сходу в 1054-му році.

    Отже, як бачимо,причиною розподілу не буди правди віри, а лише обрядові звичаї, як також інші дрібні непорозуміння,що не мали нічого спільного з догмами тодішньої Вселенської Церкви. Тому після розподілу православний Схід дальше задивився тою самою правдивою Церквою навіть в очах Заходу в тому часі. Хоч могло здаватись,що таке малозначне непорозуміння можна буде скоро полагодити,то все-таки, як бачимо, воно затягнулося аж дотепер.

    Римська Церква не була заінтересована в тому, щоб дійшло до порозуміння,бо тоді треба було б признати рішення Вселенських Соборів,а в римській Церкві від довгого часу мріяли про монархічну владу над усіма Церквами. Не маючи надії на те, щоб Вселенський Собор з такими безпідставними претензіями погодився, в Римі після розподілу почали самовільно надавати папі всякі привілеї,бо вже не треба було числитись з іншими Церквами. І так в наступних століттях після розподілу папа старається вже стати абсолютним монархом не лише у своєму патріархаті в Римі, але, приймаючи титул «Вселенського Архієрея», висуває претензії до повного керівництва цілою Вселенською Церквою. Такі претензії не були визнані на Сході, і дотепер залишились одностороннім рішенням римської Церкви.

    «Серед закидів у сторону провідних чинників Церкви є один найтяжчий, а саме той, що вони самі не діють згідно із засадами Церкви, не є свідками євангельської правди та любові. Це головна причина відходу багатьох священиків і мирян від Церкви.» - так писав Бельгійський кардинал Суененс.

    Мирослав Самотовка, “Тисячоліття Християнської України “
    Текст: Під редакцію “Української Автокефалії” вперше в інтернеті.
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com