Блаженний Августин народився в Нумідійському місті Тагасті в 354 р. Його батько був поганином, володів невеликим маєтком і посідав виборну посаду в міському управлінні. До християнства він навернувся лише наприкінці свого життя. Мати Августина, блаженна Моніка, була християнкою і щиро прагнула виховати свого сина у дусі християнського вчення. Своєю лагідністю вона благотворно впливала і на свого чоловіка, стримуючи його різкий і запальний характер. Незважаючи на скромні можливості, батьки забезпечили синові добру освіту. Спочатку він відвідував школу в рідному місті, потім середню освіту отримав в сусідньому Мадауре і, врешті, у вищій школі Карфагена він вивчив риторику.
Під час перебування в цьому столичному місті Африки юнак Августин вів розбещене життя серед розгнузданих однолітків. Його життєвим правилом стає — «кохати і бути коханим» (1, 28). Ймовірно, вже в перший рік прибуття до Карфагена він вступає в конкубинат з однією жінкою, якій він зберігає незмінну вірність протягом 15–ти років. Від цього зв'язку у нього народився в 372 р. син Адіодат (по-грецьки Феодор). Це була його єдина дитина, і блаженний Августин завжди згадує його в своїх творах з особливою ніжністю. Треба мати на увазі, що подібного роду конкубинат навіть в очах Церкви майже дорівнював законному шлюбу.
Перші сліди етичної кризи, що схилила Августина до релігії і християнства, які вплинули на саме розуміння, відносяться до його дев'ятнадцятирічного віку (373 р.). На гроші, вислані мамою, він купив рукопис твору Цицерона «Гортензій», що не дійшов до нас. Написаний Цицероном в старості, незабаром після смерті улюбленої дочки і краху його політичних ідеалів, цей твір містив полум'яний заклик до вивчення філософії, як вищого блага, що безмірно перевершує все те, що є благом в очах натовпу — славу, багатство, шану, насолоду. Блаженний Августин захоплюється цим ідеалом, але разом з цим все більше і більше починає відчувати в глибині своєї душі болісний розлад між тим, до чого прагне ідеальною стороною своєї істоти, і тим, що насправді визначає його життя і поведінку. Теоретично співчуваючи ідеалу мудрості, практично він вдається до нижчих прагнень.
Внутрішній розлад між ідеальними поривами і нижчими потягами, які він не міг подолати, привели його до маніхейства, яке визнавало одвічне існування двох протиборчих початків — доброго і злого. У цій системі шанувалось ім'я Христа, але дійсне вчення про Нього було спотворене раціоналістичним тлумаченням даних Божественного Одкровення. Маніхеї допускали вільну критику Священного Писання. Послідовником цього вчення блаженний Августин залишався протягом 10 років (з кінця 373 р. по 382 р.). Після закінчення курсу наук Августин повернувся з Карфагена в Тагасту, де зайнявся викладанням граматики, але потім знову перейшов до Карфагена, де також присвятив себе викладацькій діяльності і одночасно вивченню природничих наук. Сюди послідувала за ним і мати, що примирилася з єретичними думками сина, сподіваючись на його навернення до істини.
Роки, проведені в Карфагені, були часом серйозних наукових занять. Його увагу привертала естетика, природничі науки, астрономія і астрологія. Але, в міру поглиблення у вивченні астрономії і космології, йому почали здаватися все більш дивними космологічні міфи маніхеїв. Разом з цим, його астрологічні вірування, що також були у зв'язку з маніхейством, були розхитані критикою друзів — лікаря Віндіціана і Небрідія. Під впливом цього всього у блаженного Августина накопичилося багато сумнівів і здивувань, які не могли пояснити місцеві маніхеї. Але вони постійно посилалися на авторитетного представника своєї секти, єпископа Фавста, і блаженний Августин терпляче чекав його прибуття до Карфагена. Нарешті, в 382 р. Фавст, дійсно, прибув до Карфагена, і блаженний Августин негайно ж засипав його питаннями, навіяними вивченням астрономії. Та Фавст зізнався, що в подібного роду предметах він абсолютно нетямущий. Ця щирість імпонувала блаженному Августину. Він подарував Фавсту свою дружбу, але ролі їх змінилися: з учня він став вчителем Фавста. Таким чином, зачарування маніхейством зникло, і блаженний Августин внутрішньо вже порвав з ним.
У 383 р. він покинув Карфаген і попрямував до Риму, звідки незабаром переселився до Мілана, де отримав місце викладача риторики. Тут він остаточно порвав зв'язки з маніхейством і якийсь час був послідовником скептичної школи, яка представлена була так званою Середньою Академією. Але в Мілані на блаженного Августина справляла сильне враження піднесена зовнішність знаменитого єпископа святого Амвросія, який мав високий авторитет як проповідник, щедрий благодійник і небоязливий захисник правди. Спочатку блаженний Августин, відвідуючи, як оглашенний, недільні богослужіння, з цікавістю стежив лише за формою проповідей святого Амвросія, бажаючи впевнитися, чи дійсно знаменитий єпископ такий красномовний, як про нього говорять.
Враження було сприятливе: він відчував, що бесіди святого Амвросія, поступаючись проповідям Фавста в одушевленні і темпераменті, перевершують їх своєю змістовністю. Але поступово разом з формою він почав сприймати і їх зміст. З проповідей святого Амвросія він вперше дізнався про алегоричне тлумачення Священного Писання, за допомогою якого тодішні богослови усували з священного тексту все те, що, за поняттями часу, здавалося наївним або грубим. Спочатку це переконало блаженного Августина тільки в тому, що розумна людина, яким в його очах був святитель Амвросій, з успіхом може захищати церковне вчення від нападок і надати йому раціональний характер. Іншим важливим надбанням для блаженного Августина було деяке зближення з Церквою. В особі святителя Амвросія він відчув всю доброту, правду і потужність християнської вселенської Церкви. Але особистих відносин зі святим Амвросієм блаженному Августину встановити не вдалося: святий Амвросій не здогадувався про духовну кризу, яку переживав син Моніки, а блаженний Августин, часто приходивши і довго просиджуючи в покоях святого Амвросія, двері яких ніколи не зачинялися, соромився відривати єпископа від занять або роздумів, яким він віддавався на очах у всіх відвідувачів.
У зовнішньому житті блаженного Августина також відбулися деякі зміни. Під впливом матері він зважився вступити в законний шлюб і з цією метою відпустив свою конкубину, але наречена його була дуже молода. Потрібно було чекати два роки, доки вона досягне віку, в якому допускалося укладення шлюбу. Блаженний Августин, все ще перебуваючи під владою своєї пристрасної природи, узяв на цей час іншу конкубину. Але, незважаючи на це, він не переставав мріяти про філософське споглядання в товаристві друзів і у віддаленні від усяких суспільних обов'язків, хоча ця мрія залишалася ідеалом, здійснити який блаженний Августин не знаходив в собі сил.
Скептицизм не міг довго задовольняти філософських запитів блаженного Августина, — він став лише перехідним ступенем до містичного світогляду неоплатоників, яке скеровувало його думку на багатство змісту внутрішнього життя душі людською і обернуло погляд до царства безтілесних ідей, тоді як маніхейство було більш пов'язане з чуттєвими формами пізнання. У неоплатонізмі блаженний Августин знаходив багато подібного з християнством. Велике враження справив на блаженного Августина вчинок поганського ритора Марія Вікторіна — він з церковного амвона, відмовившись від поганства, оголосив себе християнином.
Великого поштовху в процесі руху блаженного Августина до Церкви надало вчення Священного Писання і знайомство з творінням святого Афанасія Великого «Житіє преподобного отця нашого Антонія». Остаточне навернення блаженного Августина відбулося, за його власними словами, при наступних обставинах: одного разу, вдавшись до печалі з приводу своєї гріховності, раптом почув «з сусіднього будинку голос, схожий на голос дитячий, хлопчика або дівчинки, що вимовляв співучо і повторював такі слова: «Візьми і читай! Візьми і читай!».
Про цю подію він пише: “Миттєво змінившись на обличчі, я почав уважно прислухатися і роздумувати, чий би це був голос, чи не виспівують так діти при іграх своїх; але, пригадуючи різні дитячі приспіви, я не знаходив між ними нічого подібного. Стримавшись від сліз, я встав в тій упевненості, що цьому немає іншого пояснення, крім того, що мені зверху повелівається — узяти Священне Писання і читати, що в ньому відкриється. Я пригадав при цьому, що те ж чув і про Антонія, як і він, прийшовши одного разу в церкву на читання євангельських слів: «Піди, продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21), — прийняв їх за голос Божий до нього і негайно навернувся до Христа. Отже, я поспішно повернувся на те місце, де сидів Аліпій; бо там залишив я свою книгу апостола Павла, коли віддалився звідти. Схопив цю книгу, розкрив її тут же, і мовчки прочитав те місце, на якому, перш за все, зупинялися очі мої: «Як удень, будемо поводитись благопристойно, не в розгулах і п'янстві, не в перелюбстві і розпусті, не в сварливості і заздрості; а зодягніться в Господа нашого Іісуса Христа, і піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13, 13–14). Далі я не хотів і не мав потреби читати. Бо як тільки прочитав я це місце, і зміст цих слів вкрай приголомшив мою душу; то незвичайне світло осяяло мене, вселило мені мир і спокій духу і розігнав всю пітьму тих сумнівів, що облягали мене досі» («Сповідь», кн. 8, гл. 12). Подія ця змінила все життя блаженного Августина — в 389 р. він прийняв хрещення.
Незабаром після хрещення блаженний Августин поховав матір, яка хрещення сина вважала метою свого життя. Потім він повернувся в Тагасту; тут він продав майно, що залишилося після батька, а виручені гроші віддав в розпорядження Церкві, сам же переселився в Іппон (нині Аннаба — в Алжирі), де старий єпископ Валерій в 391 р. посвятив його в сан пресвітера і зробив своїм помічником в справі проповідування, а в 395 р. звів в сан єпископа і зробив своїм співправителем. Незабаром після того єпископ Валерій помер, а блаженного Августина проголосили правлячим ієрархом Іппонської єпархії. Ці архипастирські обов'язки блаженний Августин ніс впродовж 35 років. У цей період він написав багато творів, а також брав діяльну участь в церковному житті.
Блаженний Августин, як хороший богослов і проповідник, фактично очолив церковне життя в Африці, де на той час хоча й було дуже багато єпископів (кожну парафію, що нараховувала більше двадцяти чоловік, очолював єпископ), проте, природно, що більшість з них були простими людьми. З єпископського служіння блаженного Августина відомий такий випадок. Один священик Апіарій, зміщений місцевим синодом, звернувся з скаргою до Риму. Папа не забарився відновити його в чині. Африканська Церква чинила опір цьому втручанню, а блаженний Августин написав від імені африканського єпископату різкий лист проти папи.
Помер блаженний Августин 28 серпня 430 р. виснажений лихоманкою, коли Іппон був осаджений готами. Майже в той же час прийшли зі сходу посли запрошувати блаженного Августина на Третій Вселенський Собор, але повернулися з сумною звісткою про його смерть.
Пам'ять - 28 червня.
