Історики припускають, що братства виникли за часів середньовіччя для того, щоб утримувати церкви, постачаючи їм свічки, ікони та книги. Ймовірно, зазнавши впливу гільдій, вони перейняли собі таку організаційну модель, яка передбачала щорічні вибори службовців, обов'язкові щомісячні збори, сплату внесків і общинні суди. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові. Воно слугувало взірцем для інших братств.

На сайті започатковано новий розділ "Історія Української Православної Церкви", в якому будуть опубліковуватись матеріали з історії нашої Православної Церкви. Отже, запрошуємо відвідати

Преподобний Феодор походив із роду святого рівноапостольного князя Володимира. Польські історики виводять його рід від князя Данила Галицького, але старі пам’ятки Київського храму, де записано рід князів Острозьких на пом’янику (написаний самими Острозькими) говорять про інше і не підлягають сумніву. Тут згадується його прадід князь Георгій, Дмитро, Данило і князь Феодор, в іноках Феодосій, Острозькі.
Пам'ять преподобного Феодора, князь Острозьський 24 серпня за новим стилем.

Свята діва Іуліанія походила із князівського роду Ольшанських чи Гольшанських або за другою назвою Домбровицьких. Цей рід веде своє князівство ще з ХІІ століття. На сьогоднішній день існує районний центр Дубровиця у Рівненській області – це їхнє родинне гніздо. Першим князем, котрого зафіксувала історія, був Гліб, син Юрія, правнук Михайла – Святополка, котрий приймав участь у битві із половецьким ханом Кончаком. Другий князь Олександр загинув у 1224 році на річці Калці.
Пам’ять її святкується 19липня за н. ст.

Святий Олег Романович онук великого князя чернігівського Михаїла, убитого в орді в 1244 році.
У 1274 році Олег разом зі своїм батьком Романом Михайловичем був у поході проти Литви. ”Після його закінчення Олег приїхав до Володимира- Волинського провідати сестру Ольгу чи Олену Романівну, дружину Володимир-Волинського князя – Володимира (розповідав про це сучасник Олега із Новгорода Литовського).
Пам’ять звершується 3 жовтня.

Святий Ярополк – один з перших руських князів-страстотерпців, що упали жертвами політичного злочину і безневинно потерпілих у князівських усобицях, що ознаменували початок процесу феодальної роздробленості на Русі.
У рукописному описі святих XVII століття пам’ять його поставлена під 21 листопада.

Сьогодні в храмі покояться мощі великомучениці Варвари і священномученика Макарія. Мощі святої Варвари привіз до Києва ще князь Святополк. Багато століть вони зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі в 500- кілограмовій раці з чистого срібла. Коли в тридцяті роки ХХ століття радянська влада розганяла ченців монастиря, святі мощі були таємно перенесені у Володимирський собор; при цьому дорогоцінна срібна рака таємничо зникла. Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.

Свято шануючи Пресвяту Богородицю "Почаївську", побожний український народ намагався прославляти Її, розносячи по всіх куточках України і світу копії цієї чудотворної ікони. Одна із таких величних копій стараннями прот. Ярослава Ощудляка майже 30 років тому було привезена у селище Брюховичі, що біля м.Львова. З тих пір щороку в Брюховичах 5 серпня відбувається урочисте вшанування пам'яті "Почаївської" ікони Матері Божої.

Святий князь Ярослав Мудрий народився в 978 р. і був сином св. рівноапостольного великого князя Володимира і Рогнеди. Близько 1010 року він заснував місто Ярославль і заклав тут перший храм на честь відомого подвижника і борця з язичеством — св. Іллі Пророка. На місці своєї перемоги над печенігами в 1037 р. Ярослав заклав величний Софійський собор по образу Софії Константинопольської, а в 1045 р. по його велінню його син Володимир спорудив Софійський собор в Новгороді. Ярослав залишив про себе пам'ять складанням зведення законів Київської Русі — «Руської правди», яка, доповнена його синами і внуком Володимиром Мономахом, стала правовою основою життя руського народу.

Важко ясно сказати, що ж все-таки переконало Володимира відмовитися від своєї буйної вдачі і прийняти Христову віру. Перші роки свого княження він прямо-таки благістю не відрізнявся, принаймні, літопис охарактеризував його досить розбещеною молодою людиною. Слід, втім, мати на увазі, що літописець свідомо описував Володимира до його звернення в особливо похмурих тонах з метою більш рельєфного представлення величі його етичного перетворення після Хрещення. Як би там не було, як це не рідко трапляється, до 30-ти років чоловік, тим більше пройшовший нелегку військову школу, деколи, озираючись на своє життя, бачить в ньому не зовсім те, чим воно було йому раніше...

Передання говорить, що Пресвята Богородиця заповідала свою Чесну Ризу благочестивій вдові-єврейці з Назарету. Вдова зберегла цей скарб, який з покоління в покоління передавалося дівицям даного роду. У другій половині V століття до Назарета прийшли на поклоніння святим місцям два брати з Візантії. Вони виявили в будинку старезної дівиці-єврейки Ризу Пресвятої Богородиці і перевезли ковчег зі святинею в Царгород. Тут Чесна Риза Божої Матері була урочисто зустрінута Імператором Левом і святителем Геннадієм, Патріархом Константинопольським, і покладена у Влахернську церкву.

Історія має далеко не повні дані про життя святого Михаїла, ще менше - про його боярина Федора. Гадають, що святий Михаїл народився у 1179 році. З дитинства він відзначався благочестям, лагідністю. Юний Михаїл мав слабке здоров'я, але щиру віру. З молодих літ полюбив Бога, був лагідним і милосердним до бідних і уникав мирської слави, яку вважав тоншою від павутини. Надіючись на милість Божу, він у 1186 році попросив молитов у давньоруського подвижника - преподобного Никити Переяславського (пам'ять 24 травня ст.ст.), одержавши від нього посох, видужав.
Пам'ять - 3 жовтня (нов. ст.).