Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
    Євангеліє про Преображення Христове Про свято Преображення Господа…
  • Влахернська ікона Божої Матері
    Влахернська ікона Божої Матері знайдена в Єрусалимі імператрицею…
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2019 (1)
    Липень 2019 (1)
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

    Після визволення України від німецької окупації і повернення радянської влади Московська Патріархія підпорядкувала Російській Православній Церкві усі православні парафії. Був створений Український екзархат. Ще під час війни на окуповану територію Московська Патріархія призначила екзархом України митрополита Миколая (Ярушевича). Після визволення Києва екзархом став митрополит Іоан (Соколов) (лютий 1944 р. – березень 1964 р.).

    УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ПІД ЧАС НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ

    В умовах відносної свободи,яка існувала на початку,православні українці в Західній Україні почали відновлювати своє церковне життя. Вони сподівалися, що Церкву знову очолить архиєпископ Олексій (Громадський) – цей ієрарх мав найбільший на українських землях церковний стаж. Та надії не справдилися. 18 серпня 1941 року владика Олексій, спільно з трьома іншими єпископами-однодумцями, скликав у Почаєві таємний Собор, на якому ухвалив залишитися в канонічній підлеглості Московській Патріархії на правах автономії. Так виникла в Україні Автономна Церква, а разом з цим почався новий церковний розбрат.

    УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ПІСЛЯ ПРИЄДНАННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ І ЗАХІДНОЇ БІЛОРУСІ ДО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

    На православних землях Західної України прихід радянської влади 17 вересня 1939 року швидко усунув численні здобутки Української Церкви 20–30-х років. У церквах одразу зникла українська мова, припинилася перекладацька та видавнича діяльність. Парафіяльні школи влада закрила. Із загальноосвітніх шкіл було усунуто вивчення релігії, а замість цього введено інтенсивну антирелігійну пропаганду. На парафії та священиків накладали непосильні податки, закривали церкви та монастирі. Почалися арешти духовенства та церковно-громадських діячів, зокрема тих, що за часів польської влади відзначилися патріотичною діяльністю, працею на ниві освіти рідного народу. Багатьох було вивезено до в'язниць і концтаборів углиб СРСР.

    ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ПОЛЬЩЕЮ

    У часи змагань за утворення і розвиток незалежної Української Православної Церкви в Україні під радянською владою український церковний рух почав розвиватися і на українських землях, які опинилися з 1919–20 рр. під Польщею. Маючи в минулій історії Польщі досвід, як небезпечно мати своїх громадян церковно узалежненими від Москви, польський уряд подбав про автокефалію православної Церкви в Польщі; Польська автокефалія була визнана, незважаючи на спротив Москви, східними православними патріархами та іншими автокефальними Церквами після Томосу (закону) Константинопольського Патріарха від 13 листопада 1924 р.

    УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

    Національний церковний рух в Україні викликав у Церкві велику боротьбу, бо проти нього виступили єпископи, що майже всі були або росіянами за походженням, або зросійщеними. В Москві ж, у 1917 р., був скликаний Всеросійський Церковний Собор, на якому було відновлено патріаршество в Російській Церкві. Хто був за старий порядок, сподівався на cтримання революції і збереження Росії від розвалу під впливом Церкви на чолі з Патріархом.

    Початок національно-церковного відродження (1917-1919 рр.)

    Лютнева революція 1917 року, поваливши царську самодержавну владу, одночасно розбудила сили національного відродження в Україні. Разом з прагненням до державної самостійності прокинулося і прагнення до церковної незалежності. В єпархіях України відбувалися Собори, в яких вперше брали участь численні миряни. Там лунала українська мова, ставилися вимоги духовного відродження православної Церкви в Україні та відокремлення її від Російської Православної Церкви, Церкви-поневолювача. На Подільському та Полтавському єпархіальних з'їздах у квітні і травні 1917 року було висловлено бажання мати Українську Автокефальну Православну Церкву. Полтавський з'їзд висловився за відновлення в православній Церкві в Україні традиційного соборного устрою, призначення українців на єпископські кафедри, за українізацію богослужінь, повернення в богослужбову практику скасованих Москвою давніх українських чинів, обрядів та звичаїв, за українізацію духовних шкіл. На IIІ Всеукраїнському військовому з'їзді у Києві, у листопаді 1917 року було поставлено питання про незалежність Української Православної Церкви.

    УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ПІД ПОЛЬЩЕЮ (XVIII СТ.)

    Від 1686 року Московська Патріархія підпорядкувала собі всю Київську митрополію, тобто не тільки терени Східної України та Київ, а й невід'ємні її частини в Західній Україні (Волинь, Поділля, Галичину, Холмщину), що потрапили під владу Польщі за угодою з Москвою в 1667 р. Але й під юрисдикцією Московського Патріарха переслідування православної Церкви в Польщі не припинилося. Навпаки, політичний поділ України полегшив Польщі запровадження унії, бо втратився міцний зв'язок між паствою, духовенством та вищою православною ієрархією.

    Інтелігенція і релігія. Переклад Святого Письма

    Відраза до офіційної Церкви у колах інтелігенції нерідко призводила до релігійної байдужості, а то й до зневір'я. Молодь захоплювалася соціалістичними та революційними ідеями, відкидала Церкву й релігію як гальмо в розвитку людства. Однак частина інтелігенції зберігала віру та відданість християнському вченню, і в той же час гостро картала церковне керівництво.

    ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ) У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

    Згідно з умовами переходу Київської митрополії під владу Москви, на які погодилися царі (їх було двоє у той час) та Московський Патріарх, православна Церква в Україні мала право на широку автономію. Вона зберігала право обирати митрополита і єпископів на власних Соборах. Під владою митрополита Київського залишалися всі монастирі в Україні. Йому належало право церковного суду. Він мав право на власну друкарню, в справи якої не повинна була втручатися Москва. Зважаючи на давність та історичне значення Київського митрополичого престолу, митрополит Київський вважався другим після Московського Патріарха.

    СВЯТИЙ ІОАН, МИТРОПОЛИТ ТОБОЛЬСЬКИЙ

    Святитель Іоан (Максимович) народився 1651 року в місті Ніжині на Чернігівщині, в шляхетній родині. Його виховували побожні та віддані православній Церкві батьки, Максим та Єфросинія. Коли Іоан підріс, вони послали його до Києва, здобувати освіту в Київській духовній академії. Після закінчення академії Іоан Максимович як найкращий учень був залишений при ній учителем. Та не шкільної праці шукала душа молодого Іоана, вона прагнула до тяжких і благоплідних подвигів чернечих. Невдовзі він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі, його висвятили на ієродиякона, потім – на ієромонаха, а братія обрала його на посаду лаврського проповідника, що дало йому можливість впливати на богомольців, які звідусюди прибували до лаври.
    Церква святкує пам'ять святителя Іоана 23 червня (за новим ст.).

    СВЯТИЙ ІОАСАФ, ЄПИСКОП БІЛГОРОДСЬКИЙ

    Св. Іоасаф, у миру Іоаким, народився 8 вересня 1705 року у знаній українській родині Горленків. На восьмому році життя, як і вся багата українська шляхта, батьки послали хлопця до Києво-Могилянської академії. Розлучившись із сином, вони дуже сумували за ним. Одного разу батькові приснився сон, який пророчив долю його сина. У глибокій задумі сидів старий Горленко перед вечором на ґанку. Сонце заходило. Глянувши на захід, він побачив Божу Матір, що стояла на повітрі, і сина свого Іоакима, який молився, припавши до ніг її. Божа Матір сказала хлопцеві: "Почуті Мною молитви твої". І тоді злетів ангел і накинув на хлопця святительську мантію. Старий Горленко пішов розповісти про своє видіння дружині, але по дорозі усе забув і пригадав сон з усіма подробицями аж через багато років, після смерті сина.
    Пам`ять - 23 грудня, а 17 вересня - відкриття мощів (нов. ст.).

    СВЯТИЙ ФЕОДОСІЙ, ЄПИСКОП ЧЕРНІГІВСЬКИЙ

    Св. Феодосій був вихідцем із шляхетної родини Полонських, які згодом отримали прізвище Углицьких (звідси св. Феодосій Углицький). Батько Феодосія був священиком. Після навчання в Київській духовній академії св. Феодосій пішов на військову службу. Однак невдовзі він відмовився від усього мирського і почав провадити подвижницьке життя в одному з київських монастирів, будучи архидияконом, ігуменом, а потім – архимандритом. В 1692 р. св. Феодосій був висвячений на єпископа Чернігівського. У святительському сані він виявив батьківське піклування про свою паству, намагався зміцнювати в ній любов до побожного життя, подаючи усім своїм життям високий приклад. Святістю, увагою до людей і поблажливістю до недоліків кожного святитель здобув загальну любов і пошану.
    Пам'ять святителя – 18 лютого, відкриття святих мощей – 22 вересня (новий ст.).
    Сортувати статті за: датою | популярністю | відвідуваністю | коментарями | абеткою