Сьогодні ми, браття, святкуємо пам’ять священомуч. Макарія, митрополита Київського, мощі якого спочивають серед нас у святім осередку нашої Української Церкви — в св. Софії, і якби на віки з’єднали святе його ім’я з цим св. храмом, а разом з тим і з нашою святою Українською Церквою. Яка сумна доля на землі була цього святого — Макарія. Він в кінці 15-го віку був обраний на митрополита Київського і всієї України в місті Вильні в Литві, але ні Києва, ні України за свого земного життя й в очі не бачив, бо по всій Україні тоді ще ширяли загони татарів; жити тут було небезпечно не тільки митрополитові, а простому чоловікові.
День пам'яті - 14 травня (новий стиль).

Наша Православна Церква має великого свого святого Рівноапостольного князя Володимира. Згадуємо наше минуле — часи, коли в розквіті слави й могутності Київської Русі на золотокованім княжім престолі володів майже всіма руськими землями наш князь — «сонечко ясне» Володимир Великий. У нашій уяві постає, мов живий, образ князя з його дружиною при хрещенні киян у Дніпрі, що дало початок загального поширення християнства по всій Русі, поміж всіма руськими племенами.

Православна церква не була безборонним глядачем усього того, що принесли їй реформаційні рухи та католицька реакція. Протестантські ідеї захопили інтелігенцію та міщанство, а почасти й духовенство; різні сектанти боролися, звичайно, не тільки з католиками, але й з православними. Скрізь почали голосно говорити про занепад православної церкви, про малу моральність вищої духовної влади, про непорядки в управлінні і т. ін., що дійсно почасти відповідало правді. Усе це відразу примусило духовенство критичніше глянути на себе "й пізнати свої недоліки".

Я недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм, і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас із цим словом. Слухаючи мою грамотицю, не посмійтесь над нею, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться Що таке людина. Як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі.

А коли минув рік,
У РІК 6496 [988], пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: «Якщо ви не здастеся,— буду стояти хоч три роки».

Нестор-лiтописець. Повість минулих літ. Роки до 852

Всi ви чули про “Повість минулих літ” Нестора-лiтописця, про те що вона є найдревнiшою пам’яткою iсторiї нашоi землi. Але мабуть не мали змоги прочитати її, бо це рiдке видання. То ж читайте на нашому сайтi переклад на українську мову повного тексту “Повістi минулих літ”. Дуже цiкаво i корисно. Сьогоднi – початок лiтопису, роки до 852 року.

У 1108 Київський князь Святополк Ізяславович, онук Ярослава Мудрого, заснував на місці тодішнього Дмитрівського монастиря Михайлівський монастир. Того ж року й розпочалося спорудження монастирського храму, яке тривало до 1113 року. Велична споруда храму була увінчана тільки одним великим куполом, якого згодом оздобили золотом замість традиційного свинцю.

Добре відомо, що головною козацькою святинею для запорожців у часи останньої Нової Запорозької Січі була Військова (Січова) церква Покрова Пресвятої Богородиці. Тому цілком зрозуміло, чому після скасування Запорозького війська саме вона стала одним із найвідоміших символів незалежності українського козацтва. Треба підкреслити, що одразу ж після подій червня 1775 року доля цієї церкви та її різниці стала темою для обговорення серед широкого загалу, що обумовило появу цілої низки народних пісень, легенд та чуток, а сама означена тема залишається не менш актуальною в наші дні, коли передова українська інтелігенція веде активні пошуки свого історичного коріння та визначення національних цінностей.

Московське князівство свавільно, всупереч волі Вселенського патріарха, що перебував в Константинополі ще в 1448 р. проголосило автокефалію (самостійність), в односторонньому порядку розірвавши зв’язки з Київською митрополією. В 1453 році Константинополь, де перебував Вселенський патріарх, був підкорений турками. В кінці ХV ст. почалися нові великі походи татарських орд на Українські землі, так у 1482 році Кримський хан Менглігірей вдруге після Батия зруйнував Київ. Татарські чамбули практично безперепонно нишпорили Українськими землями, використовуючи три головні сухопутні дороги - це Чорний шлях (між Дніпром і Бугом), Кучманський шлях (між Бугом та Дністром) та Муравський (на лівому боці Дніпра). Оборона Українських земель була надто слабка.

Андрій був з роду єврейського, з Віфсаїди галілейської, рибалка, брат Апостола Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив поблизу, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він тому і названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей» (Матв. IV, 18 — 19).

Пам'ять апостола Андрія 13 грудня (за новим стилем).

З іменем Петра Могили зв’язана найбільш велична і світла доба в життю нашої Церкви в минулому — доба визволення нашої Церкви від того пригнічення, до якого довела її польська влада і римське папство, доба переможної боротьби нашого народу за свою віру і волю. Отже, хоч коротенький спогад про життя і працю митр. Петра Могили на користь нашої церкви і народу, нехай буде нашою наукою від літ давніх на початку наступного року.
Митр. Петро Могила і своїм життям і працею для нашої церкви дуже нагадує святителя Василія Великого, що пам’ять його сьогодні ми святкуємо. Чим був Василій Великій для всесвітньої церкви, тим Петро Могила був для Церкви Української.
Пам'ять - 14 січня за новим стилем.