Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Преподобний Порфирій Кавсокалівіт
    Житіє старця Чудеса святого Цитати та поради преподобного (частина…
  • Проповідь у 23-ту неділю після П’ятидесятниці
    Неділя 23-тя після П’ятидесятниці. Зцілення гадаринського…
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ
    Історія Успіння Божої Матері Тропар, величання, кондак свята Успіння…
  • Біблія українською для твого Android-смарфону
    Завантажуй додаток Біблія на Google Play :) Мова: українська …
  • Популярне
  • Преподобний Порфирій Кавсокалівіт
    Житіє старця Чудеса святого Цитати та поради преподобного (частина…
  • Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Грудень 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
     
    Грудень 2018 (1)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)
    Липень 2018 (3)
    Червень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Нестор-лiтописець. Лiтопис Руський. Роки 988 — 1015

    А коли минув рік,
    У РІК 6496 [988], пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: «Якщо ви не здастеся,— буду стояти хоч три роки».
    Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до городської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську, викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи [її] посеред города. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв.
    І от [один] муж, на ім’я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: «За тобою, зі сходу, є колодязі [1], з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду». Володимир же, це почувши [і] глянувши на небо, сказав: «Якщо збудеться се — охрещусь». І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.
    [Д2] І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: «Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [2] [те], що й сьому вчинив».
    І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: «Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе».
    І, це почувши, Володимир мовив посланим цесарями: «Скажіте обом цесарям так: «Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами мужі».
    І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира [послів], говорячи: «Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе». І сказав Володимир: «Нехай, прийшовши [із] сестрою вашою, охрестять мене».
    І послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм: «Лучче б мені тут умерти». І сказали їй брати: «Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш, те саме вони творитимуть нам». І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.
    Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті.
    А за Божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця [посла], кажучи: «Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні,— то не позбудешся сього». І, це почувши, Володимир сказав [3]: «Якщо буде се правда,— воістину велик Бог християнський». І повелів він охрестити себе.
    І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши [4] його, охрестили Володимира. І коли возложив [єпископ] руку на нього — він зразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив Бога, сказавши: «Тепер узнав я Бога істинного». А коли побачила це дружина його,— многі охрестилися.
    Охрестився ж він у церкві святої Софії. І єсть церква тá в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата — за олтарем.
    По охрещенні ж привів він цесарицю на обручення. А сього не відаючи, [деякі] неправильно говорять, ніби він охрестився в Києві, інші ж — кажучи, [що] у Василеві, а другі, говорячи, [ще] інакше кажуть.
    Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, [то] передали йому віру християнську, кажучи так: «Хай не спокусять тебе деякі з єретиків. А ти віруй, так говорячи:
    «Вірую во єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі»,— і до кінця цей символ віри. І ще: «Вірую во єдиного Бога Отця нерожденного, і в єдиного Сина рожденного, і в єдиний Святий Дух, що з’являється: три сутності довершені, мисленні, що розділяються по числу і власній сутності, а нероздільні в Божестві, і з’єднуються вони нероздільно. Отець бо, Бог Отець, — він завжди перебуває в отцівстві, він нерожденний, безначальний, Начало [і] Причина всьому, одним [не] рожденням [5] Він старший [3] од Сина і Духа; од нього ж рождається Син; раніше ж від усіх віків з’являється Дух Святий, і поза часом і без тіла; вкупі Отець, вкупі Син, вкупі Дух Святий єсть. Син подібносущий [6] [єсть] до безначального Отця, рожденням тільки одрізняючись від Отця і Духа. Дух єсть пресвятий, Отцю і Сину подібносущий [6] і вічносущий. Отцю бо — отцівство, Сину ж — синівство, Святому Духу — з’явлення. Ні Отець бо в Сина чи в Духа [не] переходить, ні Син в Отця і Духа, ні Дух у Сина або в Отця; незмінні бо [їхні] сутності. Не три боги, а один Бог, тому що Божество єдине в трьох ликах. За бажанням же Отця і Духа спасти своє творіння, [те], що отчого лона не покинуло, зійшовши яко Боже сім’я і в Дівоче лоно Пречисте ввійшовши, прийняло плоть одушевлену, і словесну ще, і розумну, якої раніш не було. Вийшов Бог втілений, який родився незбагненно і Дівоцтво Матері зберіг нерозтлінним, ні змішання, ні з’єднання, ні зміни не зазнавши, але оставшись [таким], яким був, Він став [таким], яким не був [3], прийнявши насправді, а не в уяві, образ раба, [і] в усьому, окрім гріха, нам подобен бувши. Своєю волею Він родився, Своєю волею відчув спрагу, Своєю волею зголоднів, Своєю волею мучився, Своєю волею устрашився, Своєю волею помер, насправді, а не в уяві, всі переживши неудавані страждання людства. Коли ж Він розіп’явся і смерті зазнав, безгрішний,— то Воскрес у своїй плоті, і, не відавши тління, на небеса зійшов, і сів одесную Отця. І прийде ж Він знову зі славою судити живих і мертвих; як же вознісся Він зі славою із своєю плоттю,— так і зійде сюди. До сього одне хрещення визнаю — водою і Духом, приступаю до Пречистих Тайн, вірую воістину [в] Тіло і Кров, і приймаю церковні завіти, і поклоняюся чесним іконам, поклоняюся Древу Чесному — Хресту, і всякому хресту, і святим мощам, і священному начинню.
    Вірую теж у сім соборів святих отців, з яких перший був у Нікеї, трьохсот і вісімнадцяти святих [отців], що прокляли Арія і проповідували віру непорочну і правдиву; другий же собор — у Константинограді, ста і п’ятдесяти святих отців, які прокляли духоборця Македонія і проповідували Трійцю єдиносущу; третій же собор — у Ефесі, ста святих отців, проти Несторія, які, його проклявши, проповідували святу Богородицю; четвертий собор — у Халкідоні, шестисот і тридцяти святих отців, проти Євтихія і Діоскора, що їх, проклявши, святі отці проголосили істинним Богом та істинною людиною Господа нашого Ісуса Христа; п’ятий собор — у Цесарограді, святих отців ста і шістдесяти і п’яти, проти Орігенового учення і проти Євагрія, що їх прокляли святі отці; шостий собор — у Цесарограді, святих отців ста і сімдесяти, проти Сергія і Кіра, що їх прокляли [7] святі отці; сьомий собор — у Нікеї, трьохсот і п’ятдесяти святих отців; вони прокляли [тих], які не поклоняються святим іконам».
    Не приймай же учення од латинян, бо їхнє учення перекручене. Увійшовши бо в церкву, вони не поклоняються іконам, а, стоячи, поклониться [кожен], і, поклонившись, напише хреста на землі, і цілує, і стане ногами просто на ньому; так що, лігши, цілує, а вставши — топче. А сього апостоли не заповіли; апостоли заповіли цілувати поставлений хрест та ікони заповіли цілувати. Лука бо євангеліст, уперше написавши [ікону], послав її в Рим [8]. Як ото говорить Василій [Великий]: «[Шана] ікони на первообраз переходить». Іще ж вони землю називають матір’ю. А якщо земля єсть їм мати, то отцем для них є небо,— спервоначалу бо сотворив Бог небо і також землю. Так говорять: «Отче наш, що єси на небесах». Якщо ж за їхнім розумінням земля єсть їм мати, то чому ви плюєте на матір свою? Тут же її цілуєте і тут її скверните? Сього бо раніш [3] римляни не чинили, а виправляли [віру] на всіх соборах, сходячись од Рима й од усіх єпархій.
    На перший собор, що [був] проти Арія в Нікеї, із Рима насамперед [папа] Сильвестр прислав єпископів і пресвітерів, а з Олександрії [прибув] Афанасій [Великий]; із Цесарограда [патріарх] Митрофан послав єпископів од себе,— і так виправляли вони віру. На другий же собор із Рима [папа] Дамас [прислав послання], а з Олександрії [прибув патріарх] Тимофій, з Антіохії — [патріарх] Мелетій; [були тут] Кирило єрусалимський, Григорій Богословець. На третій же собор [прислав послів] Келестин, [папа] римський; [прибули] Кирило олександрійський [та] Ювеналій єрусалимський [3]. На четвертий же собор [прислав послів] Леонтій, [папа] римський; [прибули патріарх] Анатолій [із] Цесарограда [та] Ювеналій єрусалимський. На п’ятий же собор [послання послав папа] римський Вігілій; [були тут патріарх] Євтихий [із] Цесарограда, Аполінарій олександрійський, Домнин антіохійський. На шостий же собор [прислав послів] із Рима [папа] Агафон; [присутніми були патріарх] Георгій [із] Цесарограда, Феофан антіохійський, з Олександрії — Петро монах. На сьомий же собор [папа] Адріан [прислав послів] із Рима; [патріарх] Тарасій [прибув із] Цесарограда; Політіан олександрійський, Феодор антіохійський, Ілля єрусалимський [прислали пресвітера Фому]. Ці всі зі своїми єпископами, сходячись [9], виправляли віру.
    По сьомім же соборі Петро Гугнивий з іншими, прийшовши в Рим, і престол захопивши, [і] перекрутивши віру, одкинувся од престолу єрусалимського, і олександрійського, і Цесарограда, і антіохійського. І збаламутили вони Італію всю, сіючи учення своє по-різному.
    Тим-то додержують [римляни] не узгоджену в одно віру, а по-різному: одні бо попи служать, оженившись на одній жоні, а другі служать, беручи до семи жінок. І багато іншого чого додержують вони по-різному. Остерігайся ж їхнього учення! Прощають же вони гріхи за дар, що є гіршим за все. Бог нехай береже тебе, княже, од сього».
    Володимир же, взявши цесарицю [Анну], і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні на горі, що її насипали [корсуняни] посеред города, крадучи насип, і та ж церква стоїть і до сьогодні. Узяли ж вони, ідучи [в Русь], двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею [Десятинною?]; про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва.
    [Д3] І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. І це [діяли йому] не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей — хай одплату прийме від людей! «Велик ти єси, Господи, дивні діла твої!» [10] Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений!
    І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.
    Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде». І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: «Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, і а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили.
    І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: «Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають [тут люди] Бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені. І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях сих».
    Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, Господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».
    І, це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували.
    Коли ж цих роздавали на учення книжне, то збулося пророцтво на Руській землі, яке говорить: «У ті дні почують глухії слова книжнії [і] ясною буде мова недорікуватих» [11]. Бо сі не чули були раніше книжних словес, але за Божим приреченням і по милості своїй помилував [їх] Бог. Як ото сказав пророк [Мойсей про слова Господа]: «Помилую [того], кого я захочу» [12]. Помилував бо Він усе-таки нас хрещенням та оновленням духа, і [це] за волею Божою, а не за наші діла. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новії люди, Руськую землю, і просвітив її хрещенням святим.
    Тим-то й ми припадаєм до нього, говорячи: «Господи Ісусе Христе! Чим тобі воздамо ми за все, що ти дав нам, грішникам сущим? Ми не знаєм, що дати тобі за дари твої, бо велик ти єси, і дивні діла твої, і величі твоїй немає кінця. Із роду в рід будемо вос-хваляти ми діла твої, кажучи з Давидом: «Прийдіте, возрадуємся Господеві і [в піснях] вигукнемо Богу і Спасителю нашому. Станем перед лице Його, славословлячи. Славте Його, бо Він благий, бо вовіки милість Його» [13], бо ізбавив Ти нас єси од ворогів наших, себто од ідолів суєтних [14]. І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господеві пісню нову; заспівайте Господеві, вся Земля; заспівайте Господеві, благословіте ім’я Його, благовістіте день за днем спасіння Його; возвістіте в народах славу Його і в усіх людях чудеса Його; бо велик Господь і прехвален, і величі Його немає кінця» [15]. Яка це радість! Не один, не два спасаються! Сказав бо Господь: «Так, радість буває на небі [й] за одного грішника, який кається!» [16] А се не один, не два, а незчисленне множество до Бога приступило, святим хрещенням просвітлені. Як ото пророк [Ієзекіїль] сказав: «Окроплю вас водою чистою, і ви очиститеся од ідолів ваших і од гріхів ваших» [17]. І ще другий пророк [Міхей] сказав: «Хто, яко Бог, одпускає гріхи і прощає несправедливість? Як той, що хоче [милості],— він милостив єсть, він наверне і помилує нас, занурить гріхи наші в глибину [морську]» [18]. Бо Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Христа Ісуса, [стільки] і в смерть Його охрестилося; бо погреблись ми з ним хрещенням у смерть [тому], що як ото встав Христос із мертвих зі славою Отця, так само й ми в оновленім житті підемо» [19].I ще: «Старе минуло, і тепер усе стало нове»; «нині наблизилось нам спасіння; ніч пройшла, а день наблизився»; «через Нього бо, [Ісуса Христа], здобули ми вірою князя нашого Володимира доступ до благодаті сієї, якою ми хвалимось і [в якій] стоїмо»; «нині ж, звільнившись од гріха [і] ставши рабами Господеві, маєте ви плід ваш — святість» [20]. Тому-то повинні ми єсмо служити Господеві, радуючись йому. Сказав бо Давид: «Служіте Господеві зі страхом і радуйтеся Йому з трепетом» [21]. Ми ж волаємо до владики Бога нашого, говорячи: «Благословен Господь, що не дав нас у добичу зубам їх! Сіть розірвалась, і ми ізбавлені були від обману диявольського». «І загинула пам’ять його з шумом, а Господь пробуває вовіки» [22], якого прославляють руськії сини, оспівують у Трійці, а демони проклинаються благовірними мужами і благочестивими жонами, що прийняли хрещення [і] покаяння для одпущення гріхів,- нові люди християнськії, вибрані Богом».
    Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в нього синів дванадцять: Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив він Вишеслава в Новгороді, а Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, [а] Ярослава в Ростові. І коли помер найстарший, Вишеслав, у Новгороді, то посадив він Ярослава в Новгороді, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Деревлянах, Всеволода у Володимирі, Мстислава в Тмуторокані.
    І сказав Володимир: «Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва». І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх.
    У РІК 6497 [989].
    У РІК 6498 [990].
    У РІК 6499 [991]. Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши [послів], привів майстрів із Греків, [і] почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні,— ікони, і начиння церковне, і хрести. [Д4]
    У РІК 6500 [992]. Володимир заклав город Білгород, і набрав у нього [людей] з інших городів, і багато людей звів у нього, бо любив він город сей.
    У РІК 6501 [993]. Пішов Володимир на Хорватів. А коли вернувся він із війни хорватської, то тут печеніги прийшли по тій стороні [Дніпра] од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і встрів їх на Трубежі коло броду, де нині Переяславль. І став Володимир на сій стороні [ріки], а печеніги на тій. І не наважувалися ці [перейти] на ту сторону, а ті — на сю сторону.
    І приїхав князь печенізький [Куря?] до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: «Ти випусти свого мужа, а я — свого. Нехай обидва борються. І якщо твій муж ударить моїм [об землю], то не будем воювати три роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будем воювати три роки». І розійшлися вони урізнобіч [23].
    Володимир же, вернувшись у табір, послав по табору бирича, говорячи: «Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?» І не знайшовся такий аніде.
    А назавтра приїхали печеніги і свого мужа привели, а [мужа] наших не було. І став тужити Володимир, посилаючи [биричів] по всьому війську своєму. І прийшов один старий муж до нього, і сказав йому: «Княже, єсть у мене один син удома, менший. Бо з чотирма я вийшов, а він удома. Від самого дитинства його ніхто не вдарив ним. Одного ж разу, коли я сварив [його], а він м’яв шкуру, він розгнівався на мене [і] роздер шкуру руками».
    Князь же, це почувши і зрадівши, послав по нього [гінця] зараз же. І привели його до князя, і князь розповів йому все. Цей тоді сказав: «Княже! Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика [24], великого й сильного?» І знайшли бика сильного, і сказав він роздражнити бика, і поклали на нього залізо гаряче, і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і схватив він бика рукою за бік, і вирвав шкуру з м’ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир: «Можеш із ним боротись».
    А назавтра прибули печеніги і стали гукати: «Чи нема [вашого] мужа? Наш ось готов!» Володимир же повелів тої ночі надіти оружжя. І приступили тут вони одні до одних [25], і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий вельми і страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. І, розмірявши [відстань] між обома військами, пустили їх одного до одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати [один одного], і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх. Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславлем, бо [тут] перейняв славу отрок той [26]. Володимир при цім великим мужем зробив його і отця його. А Володимир вернувся у Київ з побідою і славою великою.
    У РІК 6502 [994].
    У РІК 6503 [995].
    У РІК 6504 [996]. Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився Богу, говорячи: «Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад Свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця Твоя, люди сії новії, серце яких Ти навернув єси до істини, [могли] пізнати Тебе, істинного Бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб Твій, на честь Матері, яка породила Тебе, і приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй Ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради Пречистої Богородиці». А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: «Якщо се одмінить хто,— хай буде проклят». І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав [27] багато добра. [Д5]
    Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невеликою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Володимир усто яти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. І тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення Господнього в той день, коли сталась ця січа. [Д6]
    Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар [28] меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння Святої Богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив. [Д7]
    Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: «Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть» [29]. І ще: «Продайте маєтності ваші і дайте убогим» [30]. І ще: «Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть» [31]. І Давида [він слухав], який говорить: «Добрий чоловік милує і дає» [32]. І Соломона він слухав, який говорить: «Той, хто бідним дає, Богу в позику дає» [33].
    Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: «Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого»,— він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м’яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу [34], запитуючи: «Де недужі чи старці, що не можуть ходити?» І тим роздавали [все] на потребу.
    І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, у гридниці [35], пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам — і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому багато м’яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: «Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев’яними ложками, а не срібними!»
    І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: «Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла». Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі — з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником [36] чеським, і був мир межи ними і дружба.
    І жив Володимир у страху Божому. І умножилися розбої, і казали єпископи [37] Володимирові: «Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?» І він мовив: «Боюся гріха». Вони ж сказали йому: «Ти поставлений єси Богом на кару всім злим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням». Володимир тоді, одкинувши віри [38], став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: «Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде». І мовив Володимир: «То нехай так буде». І жив Володимир за порядками діда і отця.
    У РІК 6505 [997]. Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх [39] воїв проти печенігів,— бо рать велика була безперестану,— в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. І затягнулась облога людей у городі, і був голод в еликий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: «Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду». Так ото вони раду вчинили.
    А був же один старець, [який] не був на вічі тому, [і] він запитував: «Задля чого вчинили віче люди?» І сказали йому, що завтра хотять люди здатися печенігам. Це ж почувши, він послав [посланця] по старійшин городських і сказав їм: «Чув я, що ви хочете здатися печенігам?» А вони сказали: «Не видержать люди голоду». І мовив він їм: «Послухайте мене. Не здавайтеся ще три дні, а що я вам звелю — те зробіте». І вони ото раді [були] і обіцялися послухатись. І сказав він їм: «Зберіте по жмені вівса, або пшениці, або висівок». І вони, раді пішовши, [це] знайшли.
    І звелів він тоді їм зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і сказав викопати колодязь і вставити туди кадіб, наливши в кадіб бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб, і сказав їм шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли лукно [40] меду,- бо було воно сховане в княжій медуші [41], — і загадав він вельми розситити [мед] водою і вилити в кадіб, і в другім колодязі так [само]. А назавтра звелів він послати по печенігів.
    Городяни тоді, пішовши, сказали печенігам: «Візьміте собі заложників наших, а вас чоловіка з десять ідіте в город, і ви побачите, що діється в городі нашому». Печеніги ж, зрадівши [і] думаючи, що вони хочуть здатися, взяли у них заложників [42], а самі вибрали ліпших мужів у родах [43] [своїх] і послали їх у город — нехай розглядають, що діється в городі у них.
    І прийшли вони в город, і сказали їм люди: «Пощо ви губите себе, коли ви не можете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви можете зробити нам? Адже ми маємо споживок од землі. Якщо ж не вірите,— то подивіться своїми очима».
    І привели їх до колодязя, де ото [була] бовтанка, і зачерпнули відром, [і] лили в гладишки, і варили перед ними. А коли зварили перед ними кисіль, то, узявши їх, привели [їх] до другого колодязя і зачерпнули сити. І стали [городяни] їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися вони, І сказали: «Не йнятимуть сьому віри наші князі, якщо не поїдять самі». І люди налили корчагу [44] бовтанки і сити з колодязя і дали печенігам.
    Вони ж, прийшовши, розказали все, що було. І зварили вони кисіль, і їли князі печенізькі, і здивувалися. І, забравши заложників своїх, а тих пустивши, знялися вони од города і до себе пішли.
    У РІК 6506 [998].
    У РІК 6507 [999].
    У РІК 6508 [1000]. Преставилася Малфрідь, .
    У сей же рік преставилася і Рогнідь, мати Ярославова.
    У РІК 6509 [1001]. Преставився Ізяслав, отець Брячиславів, син Володимирів.
    У РІК 6510 [1002].
    У РІК 6511 [1003]. Преставився Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів.
    У РІК 6512 [1004].
    У РІК 6513 [1005].
    У РІК 6514 [1006].
    У РІК 6515 [1007]. Принесені ці [45] [князі] у святу Богородицю.
    У РІК 6516 [1008].
    У РІК 6517 [1009].
    У РІК 6518 [1010].
    У РІК 6519 [1011]. Преставилася цесариця Володимирова Анна.
    У РІК 6520 [1012].
    У РІК 6521 [1013].
    У РІК 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям [46] у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати у Київ отцю своєму. І сказав Володимир: «Розчищайте путь і мости мостіте»,— бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розболівся.
    [Д7] У РІК 6523 [1015]. Коли Володимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за море і привів варягів, боячись отця свого. Але Бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п’ятнадцятий день.
    Помер же Володимир, князь великий, на [селі] Берестовім, і потаїли [смерть] його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст [і] в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці — в церкві, що її він сам був спорудив [47]. Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа. І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії — яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.
    Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам і [охрестив] люди свої, — і сей так учинив, подібно йому. Якщо бо раніш пробував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім же старався він про покаяння. Як ото говорив [Павло] апостол: «Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті». Бо якщо раніш, у невігластві, були [в нього] деякі гріхи, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото [Соломон] говорить: «В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму» [48]. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить: «Жив я, Адонай Господь, і не хочу я смерті грішника, а [хочу], щоб одвернувся він од путі своєї і був жив; одверненням одвернися од путі своєї злої» [49]. Многі бо праведники, що по правді чинять і живуть, перед смертю звертають із праведної путі і погибають. А другії живуть беззаконно, та перед смертю опам’ятаються і покаянням щирим очистять гріхи. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить [про слова Господа]: «Праведник не зможе спастися в день согрі-іпення свого. Коли скажу я праведному: «Жив будеш»,— а він понадіється на праведність свою і вчинить беззаконня, [то] вся праведність його не спом’янеться в неправді його, яку він учинив, і в ній він умре. А коли скажу я беззаконникові: «Смертю помреш»,— і одвернеться він од путі своєї, і буде чинити суд і правду, і заставу беззаконник оддасть, і вкрадене поверне, [то] всі гріхи його, що їх він учинив, не спом’януться йому, бо суд і правду він учинив, і жив буде в них. Кожного з вас я буду судити по путі його, І роде ізраїлів» [50].
    Сей же [Володимир] помер у сповіданні щирому, покаянням спокутувавши гріхи свої і милостинями, що є ліпшим над усе. «Милості бо хочу,— сказав [Господь],— а не жертви» [51]. Милостиня бо єсть від усього лучче і вище, І підносить вона до самого неба перед Бога. Як ото ангел Корнилієві сказав: «Молитви твої і милостині твої спом’янулись перед Богом» [52]. О чудо! Дивно ж се є: скільки добра він зробив у Руській землі, охрестивши її, і до Бога привів [її]. А ми, християнами будучи, не воздаєм [йому] почестей за те, що він [нам] дав [53]. Бо коли б він не охрестив нас, то й нині пробували б ми в обмані диявольському, як ото і прародителі наші, ми загинули б. А коли б мали [54] й ми старання, і молитви приносили Богові за нього в день смерті його, [то] Бог би, бачачи ревність нашу до нього, прославив би його. Нам бо належить Бога молити за нього, бо через нього Бога ми пізнали.То дай же тобі Господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства Небесного дай тобі Господь, вінець [життя вічного] з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і з іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: «Якщо помре муж праведний,— не згине надія» [55]. Сього бо в пам’яті держать руськії люди, споминаючи святе хрещення і прославляючи Бога в молитвах, і в піснях, і в псалмах. Співаючи [славу] Господеві, новії люди, просвітлені Духом Святим, ждуть надії [своєї] — великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, [який прийде] воздати кожному за труди [його] невимовну радість, [ту], що її мають дістати усі християни.Коментарi.[1] Цистерни.[2] Константинополю.[3] Додано з Лавр.[4] Оглашення — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.[5] В Іп. і Xл. хибно «рожениємь», «рожденіемь»; Новг. І «нерождениемъ».[6] Термін «подібносущий» — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — «єдиносущий». [7] В Іп. і Хл. хибно «проповЬдаша»; Лавр, «прокляша». [8] В Іп. і Xл. хибно «въ миръ»; у Лавр, «в Римъ».[9] Особисто жоден із пап на жодному соборі не був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п’ятий собор не з’явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.[10] Псалом CXLIV, 3-4.[11 Ісайя XXIX, 18.[12] Вихід XXXIII, 19.[13] Псалом CXLIV, 3, 4, XCIV, 1, 2; CXVII, 1 або 29.[14] В Іп. і Хл. хибно «идолъ служитель»; у Лавр, «идолъ суєтних». [15] Псалом ХСV, 1-4; СХLIV, 3.[16] Єванг. від Луки XV, 10.[17] Ієзекіїль XXXVI, 25.[18] Міхей VII, 18-19.[19] Посл. Павла до римлян VI, 3, 4. [20] Друге посл. Павла до корінфян V, 17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22. [21] Псалом II, 11.[22]Псалом CXXIII, 6, 7; IX, 7, 8[23] В Іп. і Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого «воювати три роки»); у Лавр. — правильно.[24]В Іп. тут і далі «вола»; у Хл. і Лавр. «быка».[25] Додано з Лавр.[26] Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум’яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис, під 993 р. пізніше, коли складалася «Повість минулих літ».[27] Додано з Лавр.[28] Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).[29] Єванг. від Матфія V, 7.[30] Єванг. від Луки XII, 33.[31] Єванг. від Матфія VI, 19-20.[32] Псалом СХІ, 5. [33] Притчі Солом. XIX, 17.[34] В Іп. і Хл. «по градомъ»; у Лавр, «по городу».[35] Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.[36] В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр, «андрихомъ». [37] В Іп. і Хл. «єпископ»; у Лавр, «єпископи». [38] Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.[39] В Іп. і Хл. «вЂрхъниє»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.[40] Лукно — діжечка з лубу.[41] Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).[42] Додано з Лавр.[43] В Іп., Хл. і Лавр, помилково — «въ градЂ», «въ градЂх», «в городЂхъ».[44] Корчага — широка глиняна посудина, типу шорокої низької амфори, з вузьким горлом.[45] В Іп. і Хл. «принесени святий»; у Лавр, «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 р. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Святославича.[46] Додано з Лавр.[47] Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти день-два, аби влаштувати справи захоплення престолу.
    • Переглядів: 2490
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com