Святий Григорій Богослов народився в Аріанзі близько 239 р. в південній Каппадокії у заможній родині. Батько - єпископ Назіанзський Григорій (II), а мати - свята Нонна. Отримав освіту в Кесарії Каппадокійській та Александрії, особливо йому вдавалась риторика. Дізнавшись про те, що мати до його народження обіцяла посвятити Григорія на служіння Богові, він прийняв обітницю цноти. Для продовження навчання, юнак поїхав до Афін, де потоваришував із Василієм Великим. Сім років він навчався, а тоді, на прохання афінян і сам став викладати красномовство.

Сюжет Богоявлення та Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа зустрічається ще з катакомбного періоду (3 ст.). Спочатку Христос зображався безбородим оголеним юнаком.

Святитель Василій Великий народився у відомій і багатій родині, що ревно дотримувала християнської віри, за що його дід з бабою були страчені під час діоклетіанових переслідувань. Його сім'я посвятила себе служінню Богу. Дядько і двоє братів були єпископами (один з них свт. Григорій Нісський), а сестра, преподобна Макрина, монахинею.

Готуючи сина до такого ж життя, батько Василія відправив його вчитися. Освіту він отримав у Кесарії, Констянтинополі та в знаменитій платонівській академії в Афінах, де потоваришував із Григорієм Богословом. Пізніше Григорій опише Василія як стрункого чоловіка із густою русою бородою, що ходив і рухався без поспіху, а говорив із внутрішньою зосередженістю. Разом з ними вчився майбутній імператор і переслідувач християн Юліан Відступник.

Подія описана у Євангелії від Матвія (Мт. 2:13-22).

Після того, як троє мудреців принесли свої дари Христу, вони не повернулися до Ірода, щоби вказати місце знаходження Царя, бо, попереджені ангелом, пішли іншою дорогою.

Тоді праведному Йосипу у сні явився ангел, що сказав "Вставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити." Тож вночі вони відправились до Єгипту і там пробували аж до смерті Ірода. Євангелист наголошує, що так здійснились слова пророка (Книга Осії 11.1): "...Із Єгипту покликав Я Сина Свого."

Найчастіше зображення святого апостола першомученика і архидиякона Стефана бачимо в абсиді храму у святительському чині, а а іконостасі - на дияконських дверях (або їх одвірках), а на протилежному боці - святий Лаврентій. У період 18-19 стт. поширені сцени страти Стефана. Із кін 19 ст. зустрічаються його феротрони (процесійні ікони). Стефан зображається безбородим юнаком у далматику. Найчастіше білому або червоному. З лівого плеча звисає епитрахіль. В одній руці тримає кадило або кацею (кадило з ручкою без ланцюжка) як символ його дияконства. В іншій - Біблію, макет церкви, або символи мучеництва - пальмову гілку та/або хрест. Характерним атрибутом є камені. Вони можуть бути під ногами святого, в його руках або складені на Біблії.

На найперших зображеннях Різдва Христового (4 ст.) Богородиця зображалась сидячою, а за Нею розміщувався хлів із волом і ослом. Така іконографія походить від переказів, що на третій день після народження Христа, Марія вийшла з печери у хлів, поклала Ісуса у ясла, і тварини поклонились Йому. Тоді здійснилось пророцтво Аввакума: "Тебе впізнають між двох звірів".

Починаючи із 6 ст. Марію стали зображати лежачою після родів. У цей період сформувалась класична композиція Різдва. У ній вся ікона заповнена скелястим пейзажем. По центрі зображена Богородиця. Вона спочиває на ложі. Найчастіше - червоному. Вірогідно - відголосок візантійського звичаю, згідно до якого імператриця народжувала дітей у багряному залі із червоними ложами. Найчастіше Богородиця підпирає голову рукою і дивиться в протилежну від Еммануїла сторону. Христос в пеленах у яслях. За ними бачимо печеру, з якої визирають осел і віл. В Євангеліях нема детального опису місця народження Ісуса, тож перші відомі згадки про печеру належать мученику Юстину (2 ст.). Зображення вола і осла походять від передбачення пророка Ісаї (1:3) "Віл знає свого Господаря, а осел ясла Пана свого..." В лівому верхньому куті бачимо царів із дарами, що мандрують за зіркою. У протилежному - пастуха, якому ангел звіщає про народження Христа. На самому верху - ангели і зірка. Внизу сцена купання Ісуса двома повитухами. В протилежному боці сидить задуманий Йосиф. Він слухає одного чоловіка. За різними версіями це пастух, що засумнівався в непорочності Марії, або нечистий, що випробовує Йосипа.

Пророк Даниїл найчастіше зустрічається в пророчому ряді іконостаса та іконах Богородиця з Похвалою. Зображається безбородим юнаком. На голові характерний головний убір, іноді - тюрбан. У 15-16 стт. найчастіше в короткій синьо-зеленій туніці,червоному плащі, шосах і високих чоботах. Пізніше традиційно зображався в догому одязі. Його атрибутами є сувій, скеля (як символ гори Царства Божого із видіння царя Навуходоносора). Іноді зустрічається лев як символ левиної ями, куди кинули Даниїла.

Святий Миколай Чудотворець вважається одним із найшанованіших святих, тому і образів його збереглось чи не найбільше у всіх періодах розвитку українського іконопису. Його ікони майже завжди присутні в іконостасі - на північній частині намісного ряду. У 15 ст. його зображення зустрічались ще й у Молільному ряді.

Намісні ікони Миколая 15-16 ст найчастіше ростові із житійними сценами. Сам він зображається сивим із округлою бородою та коротким волоссям (у 18-20 стт. зустрічаються ікони із довгим волоссям). В лівій руці тримає Євангеліє, а правою - благословляє. Одягнений у єпископські шати - фелон і омофор. Найчастіше його фелон покритий хрестами (привілегія архієпископів). Такий фелон називається поліставріоном. Слід зазначити, що завжди зображався сучасний художнику костюм архієпископа із характерними йому деталями. Починаючи із 17 ст. і особливо у 2-ій половині 18 століття фелон покритий пишними квітами. Іноді на його голові бачимо митру, а в руці - скіпетр (найчастіше у 18-19 стт.).

Часто біля голови святителя Миколая бачимо мініатюрні фігури Христа з Євангелієм і Богородиці з омофором.

Свята великомучениця Варвара зображується як прекрасна діва у розкішних шатах. Найчастіше із непокритою головою і розпущеними косами - символом незаміжності. Також зустрічається корона як знак великомучеництва. В руці святої мініатюрна вежа із трьома вікнами. Проте частіше вежу бачимо на задньому плані - за святою. Іншим атрибутом Варвари є чаша як символ її передсмертного причастя. В іншій руці мученицький хрест. Починаючи із кін 17 ст. його заміняє або доповнює пальмова гілка - характерний Західній традиції атрибут мучеництва. Також може тримати розгорнутий сувій або книгу.

В українському іконописі зустрічається з 12 ст., проте особливого поширення набирає на початку 18 ст. Дуже популярними її зображення були в народному іконописі 19 ст. - особливо у Великій Україні. Її образи були мало не в кожному домі, адже святу вважали покровительницею жінок та вишивальниць. Особливу цікавість в цьому періоді приділяє ікона "Усікновення голови святої Варвари", на якій бачимо відрізану голову великомучениці на срібній тарелі. Цей сюжет явно походить від аналогічного зображення відрубаної голови Івана Хрестителя.

Ікона святого апостола Андрія Первозваного найчастіше зображується в північній частині апостольського ряду другим від Христа (праворуч свого брата Петра) або третім - за Марком. Зображається з довгою бородою, зазвичай - сивий. Часто одягнений у жовтий хітон та синій(або зелений) гіматій. Іноді - навпаки. Зрідка він у червоно-синьому вбранні. У руках сувій або книга. З кінця 17 ст. починає малюватись із знаряддям страти Х-подібним андріївським хрестом. Також його атрибутами є шнур (бо до хреста його не прибили а прив'язали), рибальські сіті.