В іконописі Мойсей найчастіше зустрічається в пророчому ряді іконостаса, іконах "Богородиця з похвалою", на Страшному Суді (веде євреїв до Господа) та "Преображення". Також зустрічаються сюжетні сцени книги "Вихід" - переведення через море, Мойсей на горі Синай та ін. В українському іконописі звично зображається довгобородим із довгим сивим або коричневим волоссям. Цікавою є традиція зображання рогів у вигляді двох здійнятих пасм волосся. Вона походить від помилки, допущеної при створенні Вульгати - перекладу Біблії на латинську мову IV ст. Йдеться про книгу Вихід 34.29: "І сталось, як сходив Мойсей із Синай-гори, а обидві таблиці свідоцтва були в руці його, як сходив з гори, не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом".

Найпоширенішою є композиція, на якій зображено сам момент смерті Богородиці. Пречиста значно більша за інші фігури на смертному одрі в центрі ікони. Навколо неї - апостоли, святителі. Над тілом Богородиці в мандорлі з ангелами зображено Христа, що тримає її душу, яка нагадує немовля в пеленах. Над Ісусом в хмарах зображено пророків та ангелів, що спустили їх з небес. У верху композиції часто зображається Богородиця, що сидить на троні. Вона оточена мандорлою, яку підносять на небо ангели. Таким чином ми бачимо ще й сюжет вознесіння тіла Діви Марії. У пізніших композиціях (поч. 18 ст.) у верхньому регістрі бачимо сцену Коронування Богородиці, що прийшла до нас із Західної традиції. Внизу ікони часто зображається мініатюрна композиція відрубування рук Афонія Архистратигом Михаїлом. Цікавим тут є те, що маляр надавав першосвященнику риси та костюм сучасного йому раввина. На задньому плані в ролі Єрусалима художник схематизовано малював характерну його епосі забудову.

Сюжет Успіння вельми популярним в українському народі, про що свідчить велика кількість ікон та церков, присвячених цьому празнику.

Поява старозавітніх пророків Мойсея та Іллі символізує собою зв'язок Старого та Нового Заповітів, а також небесного і земного світів, бо ж Мойсей єдиний, хто бачив Бога і залишився живим, а Ілля не помер, а був віднесеним на небо. Так Ісус у своєму Преображенні показав не лише свою божествену природу, єдність із Богом-Отцем, а ще й перемогу над смертю.

Присутність трьох апостолів не випадкова. Згідно Старозавітного Закону, правдивими слова про якусь подію вважалися лише тоді, коли їх підтверджують двоє або троє свідків.

Цікаво зазначити, що за назвою гори Фавор, де імовірно відбулось Преображення, в 14 ст ісіхастом Григорієм Паламою було названо термін "Фаворське світло", що означає незриме божественне світло. Ця ідеологія відобразилась в іконописі: фаворським світлом називають яскраві вибілення на тілесних партіях та одязі святих.

В українському іконописі сцена поклоніння всіх святих трактувалась згідно Об'явлення, тому найчастіше зображались лише у складі Страшного Суду. Святі тут згруповані за рангами (праотці, святителі, пустельники, мучениці і т.д.).

Окремий сюжет, де зображено десятки, а то й сотні святих, зовсім не характерний нашій традиції, на противагу російській, де одним із завдань іконописця було помістити на одній іконі як можна більше персонажів, дарма що вони виходили зовсім мініатюрними і не придатними для сприймання. Починаючи з останньої чверті 17 ст. така композиція з'являється і в українському іконописі, але у більш символістичному сприйнятті, без прагнення перелічити всіх святих поіменно. На основі такої композиції утворились ікони із зображенням місцевих святих - Отців Києво-Печерської лаври, Святих Волинської землі і т. д.

Вознесіння входить до дванадцяти церковних свят, а отже, зустрічаємо його на іконостасах із празничковим рядом.

На відмінно від багатьох інших празничків, композиція Вознесіння практично незмінна.

Ікона поділена на дві частини - земну, на якій бачимо одинадцять апостолів та Богородицю посередині; та небесну - на ній зображено Христа в Славі. Зазвичай, Ісус одягнений у золото-багряну або білосніжну одіж та благословляє одною або обома руками. Він сидить у мандорлі, що символізує небесні сфери (інколи бачимо ще й веселку як Його престіл). Найчастіше, мандорлу до небес піднімають два або чотири ангели. Ще два стоять поміж апостолів і пальцями вказують на Христа. Від 17 ст. замість круглої мандорли зображали більш реалістичні хмари, більш буквально трактуючи Євангелія. Слід зазначити, що зображення Ісуса в мандорлі і з білосніжним або сяючим золотом одягом ґрунтується на сюжеті Преображення, яке більш детально описує Христа в Славі.

Проект «ІРМОС» - це художній антропологічний проект, засобом і звершенням якого є ірмос - православна духовна практика, здійснювана в сучасному соціо-культурному просторі і втілена в сучасних художніх формах.

Духовні напіви прийшли в Київську Русь з Візантії з початком християнства, віками передавалися поколіннями монахів, духовних співців, спочатку - з рук в руки, пізніше - кулизм'яним записом. Ввібравши соки мелосу цієї землі, до 16-го ст. сформувались у самобутній Український духовний напів і протягом 16-17 ст. були передані нам як український нотолінійний Ірмолой - Богослужбова книга, складена з монодичних співів - ірмосів.

Постать святого Юрія зображається найбільшою, щоб підкреслити значимість святого. Хоча замок і царівна виглядають мініатюрно ще й через спроби перспективи - на багатьох іконах бачимо, що вони розташовані на пагорбі далеко за першим планом. До слова, замок представляє велику цікавість для уявлення про фортифікації епохи художника. Також, увагу привертають оборонці міста. Особливо, сурмачі та стрільці з мушкетами, яких в епоху Юрія ще не було. В протилежному від міста куті бачимо півкруг хмар - небо розкрилось і з нього простягається Господня рука, що благословляє Юрія.

Змій представляє собою яскраве різноманіття трактування містичного негативного персонажа. Десь він зображений безкрилим як змія, десь - на крилах бачимо химерне обличчя. Також є випадок, де у дракона аж три голови. Або ж він може вивергати полум'я.

"Пасха Красеная" – це щорічне дійство проекту ІРМОС у перший тиждень після Пасхи, ціллю якого є усвідомлення Свята і його сповнення через давні духовні наспіви напередодні Пасхи і самого Воскресіння Христостового.


Матеріал проекту – стародруки і рукописи з Львівського Ірмолою 17 ст.

Духовні наспіви прийшли в Київську Русь з Візантії з початком християнства, віками передавалися поколіннями монахів, духовних співців з рук в руки, пізніше – кулизм’яним записом. Увібравши соки мелосу цієї землі, до 16-го ст. сформувались у самобутній Український духовний наспів і протягом 16-17 ст. були передані нам через український нотолінійний Ірмолой - Богослужбову книгу, складену з монодичних співів - ірмосів.

Згідно Передання, коли Марія служила при храмі, їй та кільком іншим дівам доручили прясти тканину для завіс храму, і саме Їй випав жереп прясти нову завісу до Святая Святих - пурпурного і червоного кольору.

Коли Вона відправилась до колодязя принести води, то там почула голос: "Радуйся, благодатна! Господь з Тобою! Благословенна ти між жінками!". Злякавшись, Марія повернулась додому і сіля за прялку. Тоді перед Нею постав сам Гавриїл і промовив: "Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога і зачнеш на славу Його".

Також, за переказами, Ангел Господній явився Марії в момент, коли Вона читала книгу пророка Ісії "Ось Діва в лоні зачне і породить Сина". Таким чином, є три етапи Благовіщення. Перше з яких називають "Передблаговіщення". Друге - біля колодязя - вторує старозавітньому сюжету, в якому Ревека напоїла Елеазара, слугу її майбутнього чоловіка - Ісака. Третій вторує сюжету переписування книги Ісаї Захарією і приходу до нього ангела. До слова, в деяких акафісних іконах можна бачити всі три сюжети на окремих клеймах.

В'їзд в Єрусалим в українському іконописі - вкрай цікавий сюжет. Так класична візантійська композиція збагачена багатьма індивідуальними рисами, що дають змогу побачити частинку життя певного регіону.

Перш за все, увагу привертає архітектура - попри певну стилізацію, практично завжди (до 19 ст.) можна бачити вигляд міста, в якому працював художник, або для якого малювалась ця ікона. Яскравий приклад - вигляд Львова 17 ст, на образі з храму св. Параскеви у Львові. Бачимо як ратушу, так і оборонні споруди та знамениті львівські дзвіниці. Також, цікавим є схожа архітектура на двох представлених іконах 17 ст. Очевидним є авторство різних людей і з певним проміжком часу, але окремі архітектурні елементи мало не ідентичні, а значить - малювалось одне місто.

Великий інтерес викликають жителі міста. Діти, жінки, багатії та простий люд зображені такими, якими вони були в епоху художника, даруючи нам повне уявлення про їх моду, та в певній мірі, про етнічну приналежність, бо ясна річ, малювались не давні євреї, а сучасники художника. На чолі містян майже завжди бачимо сивобородого можновладця у розкішних шатах.