Апостол Фома зображається безбородим через смерть в молодому віці. Зазвичай він крайній в апостольському ряді. А на протилежному кінці - безбородий Филип (це може викликати труднощі в їх ідентифікації). Найчастіше Фома (Хома) - у червоному гіматії. Його атрибутами є сувій, будівельний кутник (як символ будови апокрифічного небесного палацу), спис або кинджал як символ мучеництва. В ряді П'ятидесятниць бачимо сцену "Увірування Хоми".

Традиційно ікона Покрови Пресвятої Богородиці розділена на дві частини. У нижній зображено народ, що молиться у Влахернському храмі. Перед Царськими Дверима посередині зображений Роман Сладкоспівець (хоч це анахронізм, святий зображається, бо він служив у Влахернському храмі, створював акафіст до Богородиці та його пам'ять святкується у той же день). Справа бачимо Андрія Юродивого що вказує рукою на Богородицю своєму учневі Епіфанію. Зліва зображено імператора з дружиною, єпископа та інші державні мужі. За звичаєм іконописець зображав правлячу в його час верхівку - короля (інколи із родиною), високе духовенство.

У верхньому регістрі над Царськими Дверима - Богородиця, що тримає омофор, або здіймає руки в позицію "оранта" (лат. orans — «той, що молиться»). В такому разі омофор над Нею простягають два ангели. Навколо Пречистої бачимо сонми святих - святителі, апостоли, небесне воїнство.

В українському іконописі євангеліст Іван Богослов найчастіше зображається в апостольському ряді на іконостасі та Страшному Суді, у сцені Розп'яття, на Царських Дверях та на парусах храму. Його символ як євангелиста - орел, що походить із видіння пророка Єзекиїла про чотирьох вогняних херувимів. Символізує висоту богословської думки, що її Іоан виклав у своєму Євангелії. Хоч зрідка на його іконах можна бачити не орла, а ангела, що традиційно відноситься до Матвія. Апостол Іван найчастіше зображається у зелено-червоному або біло-синьому вбранні. Зазвичай, або сивий із довгою бородою (бо він прожив найдовше з апостолів) або зовсім юним (бо на момент Розп'яття йому було, вірогідно, 16 р.). У руках - Євангеліє, чаша зі змією або перо. Особливо цікава сцена написання Апокаліпсису на пустельній горі. Іван динамічно простягає руку до неба, а іншою благословляє Прохора. Той сидить і записує. Обоє зображені всередині печери.

Іконографія Різдва Богородиці багато чого перейняла з Античності. Так на найбільш ранніх зразках (до 13 ст.) бачимо лише жінок, бо ж, згідно традиції дім поділявся на жіночу та чоловічу частини і чоловік не міг входити до жінки в певні періоди, як то народження дитини. Натомість, Анну оточують повитухи та жінки, що прийшли з частунками для породіллі. На іконах 15-16 можна бачити служницю, що підтримує Анну, що теж є відголоском античних сцен народження.

На іконах, де Яким все ж присутнійвін, найчастіше, знаходиться на задньому плані - виглядає крізь віконечко іншого будинка, зазирає крізь двері. Також зустрічаються зображення, де Яким стоїть біля ложа Анни. Починаючи від 17 ст найчастіше він мальований за столом із книгою. Також традиційними елементами сцени Різдва Богородиці є стіл, на який ставлять гостинці, сцена купання новонародженої Марії (зазвичай, на передньому плані) та, зрідка, колиска. Слід зауважити, що ця сцена, з-поміж інших із празникового ряду, відрізняється найбільшою кількістю побутових елементів, які явно свідчать як про процес народження дитини, так і про інтер'єри часів написання (особливо від 2 пол. 17 ст.).

Свято, яке розпочинає церковне коло дванадесятих господських і богородичних свят. Народження Богоматері Марії від праведних батьків Іоакима і Анни. Напевно мало хто знає, що головний кафедральний собор Святої Софії у Києві відзначає своє престольне свято. Можна сказати, що це головний празник нашої Золотоверхої Столиці. Походження назви Святої Софії - Премудрості Божої було запозичене із Константинополя. Адже у давній столиці Візантійської імперії також головний храм збудований Юстиніаном Великим на честь Святої Софії - Премудрості Божої. Давня розповідь нам відкриває дивне видіння імператорові, якому Ангел вказав місце майбутнього величного собору, а назву Святої Софії Ангел вклав в уста юнаку, який знаходився при будівничих майбутнього храму. Ім’я "Софія" найбільш підходить Імені Божому. Дехто з давніх візантійських письменників вважав, що назва "Софія" запозичена із аллегорії Соломонової в Притчах: "Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його" (Притч. 9; 1). На підставі цих слів написана ікона Софії Премудрості Божої Київська, особливе шанування якої встановлене в День Різдва Пресвятої Богородиці.

В іконописі Мойсей найчастіше зустрічається в пророчому ряді іконостаса, іконах "Богородиця з похвалою", на Страшному Суді (веде євреїв до Господа) та "Преображення". Також зустрічаються сюжетні сцени книги "Вихід" - переведення через море, Мойсей на горі Синай та ін. В українському іконописі звично зображається довгобородим із довгим сивим або коричневим волоссям. Цікавою є традиція зображання рогів у вигляді двох здійнятих пасм волосся. Вона походить від помилки, допущеної при створенні Вульгати - перекладу Біблії на латинську мову IV ст. Йдеться про книгу Вихід 34.29: "І сталось, як сходив Мойсей із Синай-гори, а обидві таблиці свідоцтва були в руці його, як сходив з гори, не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом".

Найпоширенішою є композиція, на якій зображено сам момент смерті Богородиці. Пречиста значно більша за інші фігури на смертному одрі в центрі ікони. Навколо неї - апостоли, святителі. Над тілом Богородиці в мандорлі з ангелами зображено Христа, що тримає її душу, яка нагадує немовля в пеленах. Над Ісусом в хмарах зображено пророків та ангелів, що спустили їх з небес. У верху композиції часто зображається Богородиця, що сидить на троні. Вона оточена мандорлою, яку підносять на небо ангели. Таким чином ми бачимо ще й сюжет вознесіння тіла Діви Марії. У пізніших композиціях (поч. 18 ст.) у верхньому регістрі бачимо сцену Коронування Богородиці, що прийшла до нас із Західної традиції. Внизу ікони часто зображається мініатюрна композиція відрубування рук Афонія Архистратигом Михаїлом. Цікавим тут є те, що маляр надавав першосвященнику риси та костюм сучасного йому раввина. На задньому плані в ролі Єрусалима художник схематизовано малював характерну його епосі забудову.

Сюжет Успіння вельми популярним в українському народі, про що свідчить велика кількість ікон та церков, присвячених цьому празнику.

Поява старозавітніх пророків Мойсея та Іллі символізує собою зв'язок Старого та Нового Заповітів, а також небесного і земного світів, бо ж Мойсей єдиний, хто бачив Бога і залишився живим, а Ілля не помер, а був віднесеним на небо. Так Ісус у своєму Преображенні показав не лише свою божествену природу, єдність із Богом-Отцем, а ще й перемогу над смертю.

Присутність трьох апостолів не випадкова. Згідно Старозавітного Закону, правдивими слова про якусь подію вважалися лише тоді, коли їх підтверджують двоє або троє свідків.

Цікаво зазначити, що за назвою гори Фавор, де імовірно відбулось Преображення, в 14 ст ісіхастом Григорієм Паламою було названо термін "Фаворське світло", що означає незриме божественне світло. Ця ідеологія відобразилась в іконописі: фаворським світлом називають яскраві вибілення на тілесних партіях та одязі святих.

В українському іконописі сцена поклоніння всіх святих трактувалась згідно Об'явлення, тому найчастіше зображались лише у складі Страшного Суду. Святі тут згруповані за рангами (праотці, святителі, пустельники, мучениці і т.д.).

Окремий сюжет, де зображено десятки, а то й сотні святих, зовсім не характерний нашій традиції, на противагу російській, де одним із завдань іконописця було помістити на одній іконі як можна більше персонажів, дарма що вони виходили зовсім мініатюрними і не придатними для сприймання. Починаючи з останньої чверті 17 ст. така композиція з'являється і в українському іконописі, але у більш символістичному сприйнятті, без прагнення перелічити всіх святих поіменно. На основі такої композиції утворились ікони із зображенням місцевих святих - Отців Києво-Печерської лаври, Святих Волинської землі і т. д.

Вознесіння входить до дванадцяти церковних свят, а отже, зустрічаємо його на іконостасах із празничковим рядом.

На відмінно від багатьох інших празничків, композиція Вознесіння практично незмінна.

Ікона поділена на дві частини - земну, на якій бачимо одинадцять апостолів та Богородицю посередині; та небесну - на ній зображено Христа в Славі. Зазвичай, Ісус одягнений у золото-багряну або білосніжну одіж та благословляє одною або обома руками. Він сидить у мандорлі, що символізує небесні сфери (інколи бачимо ще й веселку як Його престіл). Найчастіше, мандорлу до небес піднімають два або чотири ангели. Ще два стоять поміж апостолів і пальцями вказують на Христа. Від 17 ст. замість круглої мандорли зображали більш реалістичні хмари, більш буквально трактуючи Євангелія. Слід зазначити, що зображення Ісуса в мандорлі і з білосніжним або сяючим золотом одягом ґрунтується на сюжеті Преображення, яке більш детально описує Христа в Славі.