Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Піст святих апостолів Петра й Павла
    Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським,…
  • Неділя 1-та після П'ятдесятниці. Всіх святих
    Святі - це люди, які відповіли любов'ю на любов, люди, які зрозуміли,…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Вересень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)
    Квітень 2017 (8)
    Березень 2017 (11)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    90 років анафеми Арсена Річинського: один сюжет з історії руху за Українську Церкву

    Історія Церкви пройнята прагненням гармонійно поєднати віру в єдиного Бога із культурним розмаїттям народів світу. Та ідеальне поєднання християн у євангельській любові на практиці часто ставало їх приєднанням у підпорядкування (перелік історичних прагнень до автокефалії та національної самобутності у Православ’ї див., наприклад, в Історико-канонічній декларації УПЦ КП). Історія України подає багато прикладів цього, але принаймні двічі церковне і політичне у нас настільки виразно перехрещувалося, що провідникам українства їхня ж (адміністративно) Церква проголошувала анафему. Обидва рази не обійшлося без зовнішнього впливу — це анафеми гетьману Івану Мазепі та доктору Арсену Річинському. Але якщо перший випадок є дуже відомий: про І. Мазепу знали і знають всі, то про А. Річинського забули.

    Він і його спадок до нас тільки повертаються. Вони ще належно не оцінені широким загалом. Між тим минає 90 років від дня, коли у соборному храмі Володимира Волинського протоєрей Георгій Боришкевич зачитав Постанову Синоду Польської Православної Церкви про відлучення Арсена Річинського від Церкви. Знаково, що анафему виголосили у храмі, де відлучений добився україномовних служб. Аби уникнути обурення прихожан-українців собор завбачливо оточили охороною.

    Доктора А. Річинського позбавили спільної молитви з вірними, участі у богослужіннях, заборонили вділяти йому будь-які тайни і здійснювати над ним обряди, його позбавили права похорону. Глава Церкви митрополит Діонісій (Велединський) застеріг вірних, що християни не мають права мати з анафемствуваним будь-якого релігійного, а духовні особи — навіть приватного зв’язку [11: 3]. Вочевидь, вчинки відлученого мали бути жахливими з християнського погляду, якщо його взагалі усувають від релігійного життя. Але, виявляється, він тільки хотів, щоб українці у православних храмах ІІ Речі Посполитої могли чути українську мову, якщо ширше — мати українську Церкву.

    Польська Православна Церква перед ІІ Світовою війною була синкретичним явищем: хоча митрополит перебував у Варшаві, 70% її вірних складали українці, 29% — білоруси і 1% — росіяни. У спадок від царської Росії Православна Церква в новоутвореній багатонаціональній державі отримала церковнослов’янську мову богослужіння. Спершу митрополитом Варшавської православної кафедри і фактичним главою Церкви був українець Юрій (Ярошевський), але 7 лютого 1923 року його вбив ректор Волинської Духовної семінарії о. Смарагд (Павло Латишенко). Згідно з однією із версій причиною вбивства стало те, що на соборі єпископів у Варшаві 14-15 червня 1922 року митрополит Юрій спільно з архиєпископом Діонісієм (Велединським) та єпископом Олександром (Іноземцевим) проти архиєпископа Елеферія (Богоявленського) та єпископа Володимира (Тихоницького) підтримали ініціативу польського уряду про повне унезалежнення Православної Церкви у Польщі від Російської Православної Церкви.

    У Володимирі Волинському Арсен Річинський оселився у 1924 році як дільничний лікар. Того ж року він став головним лікарем міської лікарні, а вже наступного — звільнився і займався приватною практикою. Водночас А. Річинський заснував „незалежний місячник українського церковного відродження” „На варті”, добився у соборному храмі Володимира Волинського почергових відправ українською та церковнослов’янською мовами, а в Миколаївській церкві — тільки українською.

    1 липня 1928 року митрополит Діонісій ніби то задля збереження миру закликав членів комітету до Варшави і підписав з ними угоду. Українцям дозволили рідну мову у Церкві. А. Річинський став членом Митрополичої ради, але згодом сам вийшов з неї. Причиною стало те, що митрополит Діонісій і не думав дотримуватися домовленостей. Напруження зросло і, зрештою, Арсена Річинського відлучили від Церкви. Сталося це напівтаємно. Якщо згадану постанову про відлучення у Володимирі Волинському зачитали 21 квітня, то Синод Православної Церкви прийняв її ще 15 квітня, а в офіційному друкованому органі — „Воскрестное чтение” її оприлюднили тільки 28 квітня 1929 року.

    У 1935 та 1939 роках А. Річинський відбував ув’язнення у Березі Карт узькій, але примітно, що станом на 1939 рік 415 приходів із 689 Волинської єпархії перейшли на українську мову богослужіння [3: 53]. Українізація Церкви брала верх незважаючи на те, що священики навіть навчання проходили польською мовою. Але розпочалася війна. 20 жовтня 1939 року А. Річинського заарештували, а 5 травня 1942 року засудили до 10 років таборів. Волині він більше не бачив — навіть після звільнення у 1949 році йому не дозволили повернутися додому. А. Річинського направили на проживання у Казалінськ, що в Казахстані, і надали посаду районного судмедексперта. Окрім того він працював у міській амбулаторії та пологовому. 13 квітня 1956 року основоположник етнології релігії в українському релігієзнавстві Арсен Річинський помер внаслідок крововиливу, коли сам надавав допомогу породіллі. Похований на станції Джусали Кзил-Ординської області (Казахстан). Дружина і двоє дочок після його смерті змогли повернутися у Володимир Волинський.

    RISU

    Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
    • Переглядів: 1310
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com