Преподобний Антоній був родом з Єгипту. Батьки його були люди шляхетні і відомі своїм християнським благочестям. Свого сина вони виховували так, щоб він не знав нікого іншого, крім них і свого дому. Досягнувши підліткового віку, він не поспішав ні вивчати науки, ні зближуватися з іншими дітьми, але, залишаючись у своєму домі, зберігав чистоту серця і прагнув до довершеності в побожності. Не вдаючись до забав підлітків, Антоній любив ходити разом з батьками в храм Божий і, слухаючи там читання з божественних книг, прагнув отримувати всю можливу для себе користь і жити саме так, як вони вчили. Він не просив у старших солодкої їжі, як це властиво дітям, і взагалі був невибагливим до їжі, завжди задовольняючись тим, що йому давали.
Пам'ять Антонія Великого, Єгипетського, засновника пустельництва - 30 січня (новий стиль).

Святий Афанасій Великий, цей живий і безсмертний образ чеснот і богоугодного життя, народився в знаменитій столиці Єгипту Александрії1. Батьки його були християни – люди побожні і добродійні. Ще в дні дитинства Афанасія стався випадок, який провіщав його майбутню велику святительську діяльність.
Пам'ять - 31 січня (нов. ст.)

Священство в житті св. Іоана Золотоустого (за «Діалогом Паладія») «Діалог» був написаний в 408 р. другом і сподвижником Іоана Золотоустого, єпископом Паладієм Еленопольським, в Сієні, куди він був засланий як прихильник опального святителя. Написаний він був незабаром після смерті святого, а безпосереднім приводом його створення був наклепницький памфлет Феофіла Олександрійського.
Пам'ять св. Іоана Золотоустого згадується 26 листопада, 27 вересня (день кончини), а перенесення мощей - 9 лютого (нов. стиль).

Здавна в християнській традиції мученики, котрі, як співається в тропарі, "у стражданні своєму вінці нетління здобули", є чи не найшанованішим чином святих. Святі страстотерпці Борис та Гліб своїм подвигом вичерпують специфічно давньоруську інтерпретацію образу мучеництва. До них генетично прилягають святі ченці. Чернецтво взагалі виникає як певна версія мучеництва. Добровільно й свідомо вибране аскетичне життя стверджує моральний імператив, який відповідає ідеалам християнства і має в собі заперечення недосконалого, узвичаєного способу життя.

Брати Борис та Гліб, молодші сини князя Володимира Святославича, котрі трагічно загинули 1015 року під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол,— перші святі, канонізовані давньоруською церквою. Вони є визнані як чудотворці й молитовники перед Богом "за землю Руську", "за нові люде християнські".

Дитинство Володимира минало біля бабки, але безпосереднє виховання його вона доручила, мабуть, дядькові Володимира Добрині. Адже не випадково на відміну од старшого брата Ярополка, котрий змалку був християнином, Володимир зростає в язичництві. З ранніх літ за Володимиром скрізь тягнеться ганебне прізвисько "робичич" —син рабині. Почуття меншевартості в зрівнянні з єдинокровними братами, законними синами Святослава, гнітило його змолоду.
Сім років просидів Володимир у далекому північному Новгороді, де-управляв од його імені Добриня. Славетний богатир землі Руської, оспіваний у народній творчості як Добриня Никитич, чоловік мудрий і суворий, він став Володимирові за матір і за батька. Саме йому завдячував юний князь за те, що виростав не маніжним пестуном, а хоробрим мужем і вояком. І все ж таки, певно, почуття меншевартості не полишало Володимира. Образливі нагадування про незаконне походження ятрили йому серце, здіймали злобу й нестримне бажання помститися за несправедливість. Усе це далося взнаки під час кривавих подій 977 — 978 років, коли Володимир став на боротьбу з Ярополком за князівський стіл.
Пам'ять - 28 липня (новий стиль).

Хто ж були ті святі, котрих ушановує пам`ять народна від часів Київської Русі? Який моральний урок дає нам сьогодні їхній життєвий подвиг? Який був ідеал святості, утверджуваний культурою Київської Русі?

Пориваючись у далеч століть, аби віднайти джерела духовності українського народу, ми неодмінно свій історичний погляд затримуємо на Київській Русі — цій яскравій добі вітчизняної історії, коли саме й складалося значною мірою неповторне обличчя народу, збережене ним упродовж віків до сьогодні.

ОБОВ'ЯЗОК без любові робить людину ДРАТІВЛИВОЮ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ без любові робить людину ПАНІБРАТСЬКОЮ.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ без любові робить людину ЖОРСТОКОЮ.
ПРАВДА без любові робить людину КРИТИКАНОМ
ВИХОВАННЯ без любові робить людину ДВОЛИКОЮ
РОЗУМ без любові робить людину ХИТРОЮ...

При читанні Євангелія не шукай насолоди, не шукай захоплень, не шукай блискучих думок: намагайся побачити непогрішиму святу істину. Не вдовольняйся лише безплідним читанням Євангелія; намагайся дотримуватись його заповіді, читай його ділами. Це - книга життя, і її треба читати життям. Не думай, що без причини найсвятіша з книг, Чотириєвангеліє, починається Євангелієм від Матфея, а закінчується Євангелієм від Іоана. Матфей навчає більше, як виконувати волю Божу, і його настанови особливо личать початківцям на шляху Божому; Іоан викладає образ з’єднання Бога з людиною, оновленою заповідями, що є доступним лише тим, хто досяг успіху на шляху Божому.

Одне з найобтяжливіших видовищ на світі - поминання, що здійснюються атеїстами. Ось всі прийшли додому від свіжої могили. Встає старший, піднімає чарку... І у цей момент всі просто фізично відчувають, що щось можуть і повинні вони зробити для того, з ким тільки-но вони попрощалися. Молитва про тих, що пішли - це потреба серця, а не вимога церковної дисципліни.Серце вимагає: помолися!!! А розум, покалічений ще шкільними уроками безбожника, говорить: "немає чого, молитися нікому і нема про кого: небеса повні хіба що радіохвилями, а від тієї людини, з якою ми жили ще три дні тому, не залишилося вже нічого, окрім того неподобства, яке ми тільки що засипали землею".

Дарами Духа Святого освітлені апостоли зібрали в Єрусалимі для віри Христової стільки людей, що з них утворили громаду християнську. Всі ті християни один одного любили, як браття, і були, як одна родина. Багаті з них віддавали свій маєток в руки апостолів, а ті, в свою чергу, роздавали бідним. Християн ставало все більше, апостоли не встигали науку Божу викладати і в той же час бідним допомагати. Скликали тоді апостоли християн вірних і сказали до них: “Не можемо занедбати слова Божого, і людей убогих без допомоги лишати гріх: — то виберіть кращих з поміж себе і нехай вони доглядають убогих, а ми тільки словом Божим і молитвою займатись будемо”. Бесіда ця сподобалася усім і обрано було сім чоловіків, яких апостоли посвятили до їх справи, возложивши на них руки свої. Тих сім чоловік назвали дияконами, посада ця їх досі існує у церкві, і кожен священик буває спершу дияконом і слугує та допомагає єпископам-архієреям при Службі Божій та інших церковних відправах.
Пам'ять першомученика Стефана - 9 січня.