Святий Афанасій Великий, цей живий і безсмертний образ чеснот і богоугодного життя, народився в знаменитій столиці Єгипту Александрії1. Батьки його були християни – люди побожні і добродійні. Ще в дні дитинства Афанасія стався випадок, який провіщав його майбутню велику святительську діяльність.Одного разу Афанасій грався зі своїми однолітками на морському березі. Діти копіювали те, що бачили в церкві, зображуючи своєю грою священнослужителів Божих і церковні обряди. Вони вибрали собі Афанасія єпископом, і він називав одних – пресвітерами, інших – дияконами. Ці останні приводили до нього інших дітей – язичницьких, які були ще не хрещені. Афанасій хрестив їх морською водою, вимовляючи встановлені для святого таїнства хрещення слова, які чув від священика в церкві. Крім цього, він говорив повчання, згідно зі своїм дитячим віком. У той час патріархом Александрійським був святий Александр2. Випадково глянувши на берег моря з вікон свого будинку, що стояв на узвишші, і побачивши дитячу гру, він з подивом стежив, як Афанасій звершує хрещення. Він наказав негайно привести всіх дітей до себе. Докладно розпитуючи дітей, патріарх намагався довідатися, кого саме вони хрестили, про що запитували їх перед хрещенням і що вони відповідали; і дізнався, що вони у своїй грі здійснювали все згідно з церковним уставом. Порадившись зі своїм кліром, він визнав здійснене Афанасієм хрещення язичницьких дітей істинним і довершив його миропомазанням. Потім він покликав батьків дітей, які діяли як пресвітери, і порадив їм, щоб вони виховали їх для священства. Покликавши батьків Афанасія, святий Александр доручив їм виховати його в благочесті і книжному навчанні і потім, коли він подорослішає, привести до нього і посвятити його Богу і святій Церкві.
Коли Афанасій достатньо вивчив науки і здобув широку розумову освіту3, батьки привели його до святого патріарха Александра і, подібно до того, як колись Анна – Самуїла (1 Цар. 1, 1), посвятили його в дар Богу. Невдовзі патріарх поставив його кліриком і висвятив на диякона Александрійської церкви4. Як він в цьому званні з юності мужньо боровся з єретиками і що від них перетерпів, – про все неможливо переповісти; але не можна й промовчати про деякі його, найбільш дивні, подвиги і діяння.
У той час нечестивий Арій поширював свою божевільну єресь і своїм шкідливим вченням розхитував усю Церкву. Хоча його було вже піддано анафемі на I Вселенському соборі святих отців у Нікеї5 відлучено від спілкування з Церквою Христовою і засуджено на ув’язнення, однак він, навіть ледве живий, не припиняв боротьби проти православ’я. Він став діяти через своїх учнів і однодумців, поширюючи всюди отруту єресі. Маючи перед царем багатьох заступників за себе, особливо Євсевія, єпископа Нікомідійського6, з іншими єпископами, які дотримувалися тієї ж єресі, Арій через них просив у Константина Великого собі милості, щоб його звільнили від ув’язнення і дозволили повернутися до Александрії. Євсевій підступно переконував царя, що Арій не вносить ніякого вчення, супротивного православ’ю, і не проповідує нічого такого, що суперечило б ученню Церкви, але через заздрість потерпає від лукавства єпископів, і що між ними відбувається суперечка не через віру, а тільки через пусті, абстрактні слова7. Простосердечний і незлобивий цар, не підозрюючи єретичної хитрості і підступності, повірив нещирим запевненням і повелів припинити суперечку через слова, щоб між церквами не було розбрату. Не розглянувши глибоко справи, він, завдяки своєму милосердю, дозволив Арію повернутися до Александрії. І ось нечестивий єретик, на загальне церковне лихо, повернувся до Александрії. Ця обставина була вельми тяжкою і сумною для православних, особливо для святого Афанасія, як воїна Христового і твердого захисника істинних передань православ’я. У той час він був піднесений до архідияконського сану. Цей воїн Христів переслідував єретика, що вдерся, подібно до вовка, в Церкву Христову, і викривав його зловмисність і своїми писаннями, і проповідями. В той же час Афанасій спонукав і святійшого архієпископа Александра написати послання до царя, і сам разом з ним склав текст, описуючи простодушність, через яку цар, повіривши єретичним байкам, приймає нині Арія, який відступив від православної Церкви, відкинутий Самим Богом і всіма святими отцями, і попускає йому зневажати отецькі законоположення. Але цар, з намови Євсевія, відповів їм ще різкішим посланням, погрожуючи, якщо вони не замовкнуть, зняти з них сан. Вчинив так благочестивий і добрий цар не для задоволення свого гніву і не тому, що був прихильний до аріанства, а для того, щоб між церквами не було розбрату. Своїм лагідним серцем, люблячи мир, цар шукав миру там, де його абсолютно бути не може: бо як єресь може жити в мирі з православ’ям?
Невдовзі святійший Александр помер8; наступником його на Александрійську кафедру всі православні одноголосно обрали Афанасія, як сосуд, достойний такого мира. Тоді таємні плевелосіячі – аріани на якийсь час замовкли, не вступаючи у відкриту боротьбу з Афанасієм; але згодом, через бісівське підбурювання, виявили своє лукавство і неприховано вилили отруту, що міститься всередині їхньої злості, бо святий Афанасій не приймав нечестивого Арія в церковне спілкування, хоч останній мав царське повеління на те. Всюди аріани стали здіймати проти неповинного колотнечу і поширювати злі наклепи, намагаючись, щоб того, хто був достойним небесних осель, було не тільки скинуто із земного святительського престолу, а й вигнано з міста. Але Афанасій залишився непохитним, співаючи з Давидом: "Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє" (Пс. 26, 3).
Керівником підступного задуму був Євсевій, який тільки носив благочесне ім’я9, а насправді був сосудом нечестя. Скориставшись зі своїми однодумцями незлобивістю царя і вважаючи, що тепер настав слушний час, він став підбурювати всіх, щоб скинути з престолу Афанасія. Євсевій вважав, що коли він позбавить влади Афанасія, то потім легко подолає й інших православних і затвердить Арієве вчення. Він поширював проти праведника несправедливі і брехливі чутки, які єретикам здавалися достовірними. Для цього він за гроші найняв послідовника Мелетія10 Ісіона, який навчився підступності у Евдомона і сильного злобою Калліника. Звинувачення проти Афанасія полягали в наступному: 1) ніби він примушує єгиптян платити податки на священицьке облачення, лляний одяг, вівтарні завіси і тканини та інше церковне начиння; 2) ніби він недоброзичливо ставиться до царя і зневажає царські повеління; 3) ніби він є сріблолюбцем і послав до одного зі своїх друзів на збереження скриню, повну золота. До цього приєдналося ще звинувачення щодо лжесвященика Ісхира11, який був лукавий, підступний і хитрий у своїй злості. Привласнивши собі без звичайного висвячення ім’я пресвітера, він вчинив стільки лихих, беззаконних і злочинних справ, що заслуговував не тільки вигнання і ганьби, але й суворого покарання. Дізнавшись усе про Ісхира, блаженний Афанасій, завжди ретельний і обережний у вирішенні таких справ, послав у Мареоти12 пресвітера Макарія, щоб той розслідував беззаконні діяння Ісхира. Проте Ісхир, побоюючись допиту і викриття, втік звідти і, прийшовши в Нікомідію, став зводити наклепи на Афанасія перед Євсевієм. Євсевій та його спільники сприйняли Ісхира, цього відступника Божого і порушника священних правил, як справжнього священика, і ставилися до нього з повагою, бо ж природно любити подібного собі чи то у злості, чи то в чесноті. Палаючи гнівом та ненавистю на Афанасія, вони з великою радістю зустріли Ісхира. Вони заохочували його зухвалість і нахабство і обіцяли вшанувати його єпископським саном, якщо він зуміє звести на праведника якусь обмову і наклеп. Ісхир, хитрий і майстерний у таких справах, узяв зводити на невинного Афанасія звинувачення. Він говорив, що за наказом Афанасія пресвітер Макарій, як розбійник, вдерся в церкву, з великою люттю відтягнув його від престолу, перекинув престол, а чашу з Божественними Тайнами розбив і священні книги спалив. Сприйнявши цей наклеп Ісхира за істину і додавши його до інших наклепів, вороги Афанасія пішли до царя Константина, намовляючи на святого Афанасія. Особливо вони прагнули викликати гнів царя, звинувачуючи Афанасія в тому, що він не звертає уваги на царські письмові повеління і не слухає царського наказу прийняти Арія в церковне спілкування. Крім того, блаженного також звинувачували з приводу якоїсь мертвої руки, що нібито за її допомогою Афанасій чародійством творив дива і чарування (самі будучи воістину окаянними і явними чародіями). Рука ж ця нібито належала якомусь клірику Арсенію, і її було відсічено через підступи Афанасія.
Цар, розглянувши справу, відчув непевність: він добре знав і чесноти Афанасія, і в той же час звинувачення, що зводилися на нього, здавалися йому більш-менш вірогідними. Тому він вибрав середню путь: не засуджуючи Афанасія, не відмовив і в розслідуванні його справи. А оскільки у той час в Єрусалимі звершувалося свято оновлення храму Воскресіння Христового і зі всіх країн збиралися єпископи13, то цар, скориставшись цим випадком, повелів єпископам зібратися в Тирі14 для ретельного розслідування звинувачень проти Афанасія Великого, а також для розгляду справи Арія, чи справді він, як сам стверджує, навчає згідно з ученням святої віри і тримається істинних православних передань; якщо його відлучено через заздрість, то щоб знову було прийнято причтом і собором і приєднано, як одного з членів, до тіла Церкви. Якщо ж він вірує проти її вчення і навчає нечестиво, то нехай буде засудженим за священними законами і прийме гідне покарання за свої справи. Щодо Арсенія цар повелів провести розслідування з тим, щоб, коли Афанасій виявиться винним, піддати його засудженню згідно із законами. Для достовірного дослідження цієї справи Константин послав одного зі своїх домоправителів, на ім’я Архелай, разом з фінікійським князем Ноном. Коли ці двоє прийшли в Тир (Афанасій у той час був тут, чекаючи викривання наклепу, що зводився на нього, щодо мертвої руки і волхвування), то вони відклали розслідування, поки не прийдуть з Александрії очікувані наклепники, які стверджують, що те беззаконня Афанасія (відсічення руки Арсенія і волхвування) бачили на власні очі. Це відстрочення розслідування відбулося за провидінням Божим, як це ясно показав кінець справи. Бо Бог, згори на всіх поглядаючи і визволяючи скривдженого від тих, що ображають його, продовжив час для того, щоб сам Арсеній устиг прийти в Тир. Арсеній був одним з кліриків Александрійської церкви, за посадою читець. Скоївши один великий злочин, він мав бути засуджений на суворе і жорстоке покарання. Злякавшись, він утік і протягом тривалого часу ховався – невідомо де. Через те підступні супротивники Афанасія, навчившись лихих умислів і зовсім не сподіваючись, щоб Арсеній коли-небудь з’явився через страх і сором за скоєний ним гріх, зухвало писали, що існує мертва рука Арсенія, і всюди поширювали чутку, що Афанасій скоїв цей мерзотний злочин. Чутка про те, що за відсічення Арсенієвої руки Афанасія засуджують, розповсюдилася по всіх країнах і дійшла й до самого Арсенія, який ховався в невідомих місцях. Співпереживаючи за свого отця і добродійника та сумуючи серцем про те, що брехня беззаконно перемагає істину, він таємно прийшов у Тир і з’явився до самого Афанасія, припадаючи до його чесних ніг. Блаженний Афанасій, радіючи прибуттю Арсенія, повелів йому до суду нікому не показуватися.
Ішов тридцятий рік царювання Константина15, коли з різних міст зібралися в Тир єпископи16. Пресвітера Макарія приведели воїни; серед них був і воєвода, який разом з єпископами хотів проводити суд, а також і деякі інші світські властителі; з’явилися наклепники, і суд почався. Потім покликали Афанасія. Спочатку його звинувачували з приводу лляних церковних облачень і завіс, а також у сріблолюбстві; але негайно брехню було викрито, і всім стала ясною злоба наклепників.
Тим часом злостива ненависть супротивників Афанасія не припинялася. Вони все ще не наситилися наклепами на Афанасія, але прикладали до одного підступу – інший, до однієї брехні – ще нову. Нечестиві єретики підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на Афанасія, ніби він, перебуваючи у неї, проти її волі вчинив з нею беззаконня.
Коли почався суд, судді сіли на своїх місцях і з’явилися наклепники, було введено і цю жінку. З плачем скаржилася вона на Афанасія, якого ніколи не бачила і навіть не знала, який він на вигляд.
– Я заради Бога прийняла його в дім свій, – казала вона про Афанасія, – як чоловіка поважного і святого, бажаючи собі і дому моєму благословення. І ось, навпаки, я постраждала від нього. Опівночі, коли я спала на ліжку, він увійшов до мене і насильницьки наглумився наді мною, оскільки ніхто не звільнив мене від його рук, бо всі в домі заснули глибоким сном.
У той час як безсоромна жінка лихословила і зі сльозами звела наклеп, друг Афанасія, пресвітер Тимофій, стоячи з ним за дверима і почувши намову, обурився і, несподівано увійшовши всередину судилища, став перед очима тієї наклепниці, неначе він був сам Афанасій; він сміливо звернувся до неї:
– Чи я справді зробив над тобою, жінко, вночі насильство?
Жінка ще безсоромніше, заволала до суддів:
– Ця людина – мій розтлитель і зловмисник проти моєї чистоти; він, а не хто інший, перебуваючи у мене, за моє благодіяння вчинив мені наругу.
Почувши це, судді засміялися, а супротивники Афанасія вельми засоромилися, бо явно відкрилася їхня брехня. Всі здивувалися такому зухвалому наклепу і визнали Афанасія абсолютно невинним у гріху, що зводився на нього. Але супротивники Афанасія стали звинувачувати святого чоловіка в чародійстві і вбивстві Арсенія, внесли перед очі всіх якусь страшну на вигляд мертву руку і, махаючи нею на святого, вигукували:
– Ця рука безмовно волає до тебе, Афанасію, ця рука тебе викриває; вона тебе вловила і міцно тримає, щоб ти не уникнув засудження; її свідчення ти неспроможний відкинути ні словами, ні хитрістю, ні якимось підступом. Усі знають Арсенія, якому несправедливо і без милосердя ти відсік цю руку. Отже, скажи нам нарешті, для чого це було потрібно тобі і з якою метою ти відсік її?
Афанасій терпеливо вислухав їх, наслідуючи Христа Господа свого, колись засудженого юдеями, і при цьому Він не сперечався, не волав, але, "як Агнець, ведений був Він на заколення" (Іс. 53, 7); він спочатку мовчав, потім, відповідаючи на звинувачення, лагідно сказав:
– Чи є серед вас хто-небудь, який би добре знав Арсенія? Чи немає кого-небудь також, хто б точно визнав, чи справді це його рука?
Коли багато хто піднявся зі своїх сидінь, стверджуючи, що вони добре знають самого Арсенія і його руку, Афанасій негайно розкрив завісу, за якою стояв Арсеній, і велів йому стати посеред зібрання. Арсеній став посеред судилища живим і здоровим, маючи цілими обидві руки. А блаженний, з гнівом дивлячись на наклепників, сказав:
– Чи це не Арсеній? Чи не це той, у якого, як ви кажете, відсічено руку? Чи це не той, кого знають усі александрійці?
І, повелівши Арсенію, щоб він підняв угору спочатку праву, потім ліву руку, голосно вигукнув, ніби закликаючи тих, хто знаходиться далеко від істини:
– Ось, мужі, і Арсеній! Ось і руки його, які зовсім не були відсічені! Покажіть же і ви свого Арсенія, якщо такого маєте, і повідайте, кому належить відсічена рука, яка засуджує вас самих, що зробили цей злочин.
Коли суд звершився таким чином, від царя на собор прийшло послання, що викривало наклепників, а Афанасія повелівало звільнити від несправедливого звинувачення і милостиво закликало його до царя. Це відбулося таким чином. Два пресвітери Александрійської церкви, Апіс і Макарій (не той, який зв’язаним був приведений на суд, а інший з такими само ім’ям), прийшли в Нікомідію, розповіли царю все про Афанасія, про те, як вороги звели на святого мужа брехливі звинувачення і зібрали несправедливе судилище. Цар, зрозумівши істину і засудивши наклеп, що стався через заздрість, написав до єпископів на суд у Тир послання такого змісту, що, коли воно було прочитане на суді, прихильників Євсевія охопив страх, і вони не знали, що робити. Однак, спонукані великою заздрістю, не перестали шаленіти, не обмежилися тим, що один раз уже були переможені і осоромлені і, звернувшись до іншого лжезвинувачення, почали обмовляти приведеного на суд Макарія. Лжеобвинувачем став Ісхир, а лжесвідками – прихильники Євсевія, яких Афанасій раніше відкинув як брехливих і негідних до віри. Афанасій бажав, щоб достовірно було досліджено, чи справді Ісхир є істинним священиком, і лише після цього обіцяв відповідати з приводу звинувачень, що зводилися на нього. Судді не погодилися і продовжували проводити суд над Макарієм. Після того як обмовники вичерпали всі свої наклепи, слухання справи було відкладено, тому що потрібно було провадити розслідування на тому місці, де нібито Макарій зруйнував вівтар, тобто у Мареотах. Дізнавшись, що для цього посилають у Мареоти тих самих обмовників, яких з самого початку він відкинув як брехунів, Афанасій, не терплячи несправедливості, не вмовкаючи вигукував:
– Згасла правда, потоптано істину, загинуло правосуддя, зникло у суддів законне розслідування і сумлінний розгляд справ! Хіба законно, щоб той, хто хоче виправдатися, перебував у кайданах, а суд усієї справи було б доручено наклепникам і ворогам і щоб самі обмовники судили того, кого обмовляють?
Так святий Афанасій Великий вголос взивав про це перед усім собором. Зрозумівши, що не досягне успіху через зрослу кількість ворогів і заздрісників, він таємно вирушив до царя. І негайно собор, або, вірніше сказати, лукаве зборище, засудив відсутнього Афанасія. Після закінчення у Мареотах несправедливого розслідування згаданої справи, проведеного згідно з волею і бажанням ворогів святого Афанасія, судді, які самі були гідні повалення, визначили, що Афанасій повинен бути остаточно скинутий. Потім вирушили до Єрусалима, де прийняли в церковне спілкування богоборного Арія ті самі люди, які тільки на словах трималися благочестя і на Нікейському соборі удавано підписали догмат про єдиносущність Сина Божого з Богом Отцем. Але ті, які і серцем, і вустами дотримувалися православної віри, уважно обміркувавши слова і промови Арія і сумлінно розглянувши їх, розпізнали оману, яка ховалася під прикриттям багатьох слів і промов, і, уловивши його, ніби лисицю, викрили його як ворога істини.
У цей час прийшло від царя інше послання (Афанасій тоді ще не встиг дійти до царя), що повелівало Афанасію і всім обмовникам та суддям негайно з’явитися до нього. Це викликало великий страх у членів собору, бо вороги Афанасія, які звершили незаконний суд, боялися, щоб не було викрито їхню неправду; тому багато з них розійшлися по своїх країнах. Проте Євсевій і Феогній, єпископ Нікейський17, та деякі інші ухитрилися придумати певні правдоподібні приводи, щоб залишитися в Тирі і перебувати тут досить тривалий час, а царю відповідали листами. Тим часом Афанасій, з’явившись до царя в Нікомідію, виправдався від звинувачення у сріблолюбстві, що зводилося на нього. У той час як прихильники Євсевія зволікали і не поспішали з’явитися до царя, останній відправив Афанасія на Александрійську кафедру зі своїм посланням, в якому було засвідчено безпідставність і несправедливість усіх наклепів на святителя.
Коли, таким чином, святий Афанасій управляв своєю кафедрою, а Арій перебував в Александрії, аріани чинили велике збентеження і розпускали брехливі чутки в народі. Блаженний Афанасій, неспроможний бачити, що Арій збурює і розхитує не тільки Александрію, але й весь Єгипет, письмово повідомив про все це царя, благаючи його покарати богоборця і підбурювача народу. У відповідь цар надіслав до Александрії повеління негайно доставити Арія зв’язаним на царський суд. По дорозі до царя з Александрії Арій, досягнувши Кесарії, побачився зі своїми однодумцями: Євсевієм, єпископом Нікомідійськім, Феогнієм Нікейським і Марієм, єпископом Халкидонським18. Порадившись, вони склали на Афанасія нові наклепи, не боячись Бога, не жаліючи безневинного мужа, але маючи одне бажання – прикрити істину брехнею, як говорить божественний Ісая: "Зачинають зло і народжують злодійство ті, які сказали: "І брехню зробили ми притулком для себе і обманом прикриємо себе" (Іс. 59, 4; 28, 15)19. Великих зусиль докладали беззаконні єретики, щоб скинути блаженного Афанасія з його патріаршого престолу і захопити владу над православними. І вони прийшли до царя: Арій – бажаючи виправдатися, а Євсевій та його спільники – щоб сприяти його неправдивій справі і відкрито лжесвідчити проти істини і Афанасія. Коли вони з’явилися перед царем, їх негайно допитали з приводу собору, що відбувся в Тирі: про те, що вони там ухвалили і який вирок винесли щодо Афанасія. Вони відповіли:
– Царю! Ми не уболіваємо за хибні погляди Афанасія, але ми обійняті скорботою і ревнощами про вівтар, який він зруйнував, і про чашу зі Св. Тайнами, яку він скрушив і розбив на частини, а також і про те, що він заборонив посилати пшеницю, яку зазвичай посилали в Царгород з Александрії20; це особливо нас засмучує і уражає нашу душу. Свідками його лиходійств були єпископи Адамантій, Анувіон, Арвестіон і Петро21. Викритий ними у всьому цьому Афанасій уникнув суду, якого справедливо заслужив за свої справи, однак скинення не міг уникнути. Його одностайно засудив увесь собор за те, що насмілився на такі беззаконні справи.
Слухаючи ці промови, цар спочатку мовчав, засмучуючись у душі; потім, не маючи можливості зупинити обмовників, наказав, щоб праведника на деякий час було відправлено в Галлію22, – не тому, що він повірив наклепу чи був охоплений гнівом, а заради заспокоєння Церкви (як свідчать люди, що достовірно дізналися про царський намір). Цар бачив, скільки єпископів повстало проти Афанасія і яке велике сум’яття виникло через це в народі александрійському і єгипетському. Тому, бажаючи утишити таку бурю, припинити чутки і вилікувати хворобливість багатьох єпископів, він наказав святому мужу на деякий час виїхати з міста23.
Цар Константин на 31-му році свого царювання помер, маючи шістдесят п’ять років від народження. Помираючи, він залишив спадкоємцями свого царства трьох синів: Константина, Констанція і Констанса, між якими, за заповітом, і розділив царство, призначивши старшому сину Константину велику частину царства. Але оскільки при кончині Константина Великого не були присутні жоден з його синів, то він віддав свій заповіт одному пресвітеру24, який був таємним послідовником Арія. Таємно приховуючи в собі єресь, цей пресвітер утаїв також і царський заповіт. Коли його питали, чи склав цар перед смертю заповіт, він нічого не сказав. Його спільниками у цій справі були дехто з царських євнухів. У той час як старший син Константин забарився прибути до померлого батька, Констанцій, не гаючи часу, вирушив з Антіохії і прибув раніше за всіх. Пресвітер таємно передав йому батьків заповіт, причому не просив за це собі ніякої нагороди, крім того, щоб Констанцій перейшов на бік аріан і допомагав їм. Він хотів, щоб син царя, замість подяки безсмертному Царю Христу за своє земне царство, безумно визнавав Його не Богом і Владикою всіх і не Творцем, а творінням! Послідовник аріанства Євсевій та його спільники сприяли цьому, радіючи, що настав жаданий для них час. Вони сподівалися поширити і зміцнити єретичне Арієве вчення лише в тому разі, якщо і новий цар затвердить повеління про ув’язнення Афанасія. У той час вони схилили до своєї єресі та однодумності того, хто знаходився в царських палатах, препозита25, а через нього недуга аріанської єресі проникла і до інших євнухів26, які за самою природою були схильні як до сприйняття, так і до поширення серед інших усякого зла. Потім і дружина царя мало-помалу розбестилась богохульними словами, і сама заразилася тією ж єретичною отрутою. Нарешті, і сам цар, спокушений аріанським лжемудруванням, повстав на Христа, Господа і Владику свого, так що на Ньому справдилися слова божественного Єремії: "І пастирі відпали від Мене" (Єр. 2, 8)27. Констанцій привселюдно повелів, щоб було затверджено аріанське лжевчення і щоб усі єпископи думали так само, як він, а хто не підкориться, того наказав переконувати погрозами.
Серед цієї великої бурі і сум’яття справжніми керманичами Церкви були архіпастирі Максим Єрусалимський28, Александр Константинопольський29 і Афанасій Александрійський (про якого йде мова), який хоч і перебував у засланні, однак не залишав керма Церкви, утверджуючи православ’я словом і своїми посланнями. Натомість Євсевій Нікомідійській з однодумцями настійливо поширював своє єретичне лжевчення, посилюючи боротьбу проти православних і гноблячи Церкву Христову. Особливо вони посилили протистояння щодо неї після жахливої смерті Арія. Хитрий і підступний Євсевій з великою шаною ввів до Константинополя Арія для омани та спокуси віруючих, бо після того як до нього приєднався багато хто з влади, тоді там не було нікого, хто протистояв би Арію, оскільки Афанасій перебував у засланні. Але Бог, Який премудро згори все влаштовує, зруйнував їхні плани, припинивши злобу і життя Арія. І з якою силою язик його за життя вивергав нечестиві слова на православ’я, з такою ж силою лопнула його утроба, нутрощі випали, і, він, окаянний, валявся у своїй крові в нечистих місцях30. Так звершився достойний суд над невтримним язиком і лихим сосудом, напоєним смердючим гноєм єретицтва, яким був Арій!
Після того як цей єресіарх таким жахливим чином погубив душу і тіло, Євсевій та його однодумці прийняли на себе весь тягар захисту і поширення єресі і всюди бентежили вірних, маючи при цьому ревними помічниками євнухів. Вони особливо прагнули затулити вуста Афанасію, який перебував у засланні, щоб він не поширював своїх послань на захист православ’я. Але Божий промисел схилив на милість серце старшого сина Константина Великого, також на ім’я Константин31, який і за роками, і за первородством був першим серед братів. Константин звільнив святого Афанасія із вигнання і послав його зі своїм листом до Александрії, на кафедру. У посланні було написано: "Переможець Константин Александрійський церкві і народу бажає радіти. Вважаю, що серед вас немає жодного, який би не знав про те, що недавно трапилося з великим проповідником православ’я і вчителем закону Божого – Афанасієм, про те, як проти нього вороги істини підняли повселюдну боротьбу, і про те, що йому було наказано перебувати у мене в Галлії, щоб мати можливість уникнути на деякий час бід, що загрожували йому. Але його не було засуджено на постійне вигнання. Ми ставилися до нього з великою прихильністю, піклуючись, щоб з ним не трапилося якоїсь непередбаченої неприємності, хоч він насправді терпеливий, як ніхто інший. Полум’яніючи ревнощами за Бога, він легко переносив усі труднощі. Отець наш Константин бажав невдовзі повернути його на патріарший престол, але, не встигнувши через смерть виконати свій намір, залишив цю справу мені, своєму спадкоємцю, склавши про цього мужа останню заповідь. Отже, ми повеліваємо вам урочисто зустріти його і виявити до нього якнайбільшу шанобу”.
З царським посланням святий Афанасій прибув до Александрії. Всі православні радісно вітали його32. А ті, які дотримувалися аріанської єресі, стали влаштовувати зловмисні зібрання і знову піднімати проти святителя гоніння та викликати сум’яття в народі. Вони вигадували різні приводи для оббріхування святого: нібито він без соборного суду повернувся на патріарший престол і з власної волі ввійшов у церкву33. Звинувачували його також у тому, що він був причиною неспокою, вбивств і заслань та зводили на нього інші, колишні і нові, звинувачення. У той же час повстав проти святого Афанасія і народ, значною мірою заражений аріанською єрессю. Одного разу натовп оточив святителя, називаючи його образливими словами і простягаючи руки, щоб розірвати і вбити його. Афанасію ледве вдалося врятуватися і таємними шляхами вийти з міста. Тим часом аріанські єпископи, розсилаючи всюди послання, оголошували, що Афанасій, якого законно, соборною постановою, позбавлено влади, без рішення собору знову зайняв Александрійський престол; у той же час повідомляли про насилля, яким нібито супроводжувалося його повернення до Александрії.
Таким чином вони закривали для нього доступ у міста і церкви у всіх країнах. Тим часом Константина, Афанасієвого покровителя, не стало: його вбили воїни в Аквілеї34. Цим скористалися вороги Афанасія і наклепами викликали у царя Констанція, який був їхнім покровителем, такий гнів проти святого, що він обіцяв майно і пошану тим, хто сповістить, де перебуває Афанасій, якщо він живий, або принесе йому голову вбитого архіпастиря. Тим часом Афанасій уже давно переховувався у глибокому, безводному і сухому рові запустілого колодязя, і ніхто про нього не знав, крім одного боголюбця, який приносив йому їжу і охороняв його в тому місті35. Ненависники всюди ретельно шукали його і розпитували про нього і дехто став здогадуватися про присутність тут Афанасія; одного ранку його вже хотіли захопити. Він, керований Божественним промислом, вийшов уночі з рову і сховався в іншому місці. Боячись, що й там його знайдуть і схоплять, він відійшов із східних країн у межі західної імперії.
У той час на заході після смерті Константина II царював молодший син Константина Великого, Констант. Досягнувши Європи, блаженний Афанасій вирушив до Рима і, з’явившись до папи Юлія36 та до самого царя Константа, детально розповів їм усе про себе. А між тим в Антіохії тоді відбувався собор східних єпископів, що зійшлися для освячення церкви37, яку почав будувати Константин Великий, а закінчив його син Констанцій. Заради цього там зібралися всі східні єпископи, серед яких було немало аріан. Останні, користуючись заступництвом царя, зібрали беззаконний собор і знову оголосили святого Афанасія, який перебував тоді на заході, скинутим, і написали в посланні до папи наклеп на Афанасія, спонукаючи і папу визнати його позбавленим влади. До Александрії на патріарший престол вони обрали спочатку Євсевія Емеського38, який славився красномовством, але той відмовився, знаючи, як глибоко шанують александрійці свого архіпастиря Афанасія. Тоді поставили на Александрійський патріарший престол якогось Григорія, родом каппадокійця39; але той не встиг дійти до Александрії, як туди прийшов уже з Рима Афанасій. Це відбулося таким чином.
Папа Юлій, ретельно розглянувши наклепи, зведені на Афанасія, визнав їх неправдивими і знову відпустив його на Александрійську кафедру, написавши послання, в якому різко, з погрозами, викривав тих, хто насмілився скинути його. Православні александрійці святого прийняли з великою радістю. Однак його супротивники, дізнавшись про це (їхній глава, Євсевій Нікомідійський, у цей час уже помер)40, дуже засмутилися і негайно намовили царя послати до Александрії разом з Григорієм військо, щоб звести його на патріарший престол. І цар послав разом з єретиком Григорієм, якого єретики обрали на патріарший престол, воєводу на ім’я Сиріан з безліччю озброєних воїнів, повелівши йому вбити Афанасія, а Григорія – звести на архієпископську кафедру.
Одного разу, напередодні свята, в Александрійській соборній церкві звершувалася всенічна, і всі православні молилися в церкві зі своїм пастирем Афанасієм і співали церковні пісні. Раптом увірвався Сиріан з озброєними воїнами. Обходячи церкву, він шукав одного лише Афанасія, щоб убити його. Але святий, якого охороняло провидіння Боже, таємно вийшов з церкви, оточений народом, і, оскільки уже настала нічна темрява, він непомітно пройшов серед загального сум’яття і натовпу людей, уникнувши, таким чином, загибелі, як риба з самої середини мережі, і знову повернувся до Рима. Після цього нечестивий Григорій, як хижак, зайняв Александрійський престол. У народі піднялося сильне хвилювання, бунтівники навіть підпалили один храм, що називався Діонисієвим.
Святий Афанасій перебував у Римі протягом трьох років, користуючись глибокою пошаною царя Константа і папи Юлія. Там він мав своїм другом святого Павла, архієпископа Царградського41, також вигнаного нечестивими єретиками зі свого престолу. Нарешті, за спільною згодою обох царів, Констанція і Константа, у місті Сардика42 було скликано собор східних і західних єпископів для розгляду питання про сповідання віри, а також щодо справи Афанасія і Павла43. Західних єпископів було понад триста, а східних – трохи більше сімдесяти, серед яких був і згадуваний раніше Ісхир, у той час вже єпископ Мареотський44. Єпископи, які зійшлися з асійських церков45, не хотіли навіть бачитися із західними, поки ті не виключать із собору Павла й Афанасія. Однак західні єпископи не хотіли навіть чути про це. Тоді східні єпископи вирушили у зворотну путь і, дійшовши до фракійського міста Філіпополя46, зібрали там свій собор, або, краще сказати, беззаконне зборище, і відкрито піддали анафемі “єдиносущність”. Це нечестиве рішення вони письмово розіслали всім залежним від них церквам. Дізнавшись про це, святі отці, які зібралися в Сардиці, перш за все піддали анафемі це богохульне зібрання та єретичне і нечестиве їх сповідання47. Потім вони вигнали наклепників проти Афанасія із займаних ними ієрархічних ступенів і, утвердивши складене в Нікеї сповідання віри, ясно і точно сповідали Бога Сина єдиносущним з Богом Отцем.
Після цього західний цар Констант у листі до свого брата Констанція про Павла і Афанасія благав його дозволити їм повернутися на свої престоли. Коли ж той став відкладати їх повернення, цар Констант знову звернувся до нього з листом, уже різкішого змісту: "Якщо ти, – писав він, – добровільно мене не послухаєш, то й без твоєї згоди, я посаджу кожного з них на його престолі, і тоді я з озброєною силою піду на тебе". Злякавшись погрози брата, Констанцій прийняв Павла, який прийшов раніше, і з шаною поставив його на престол. Потім через послання, написане у лагідному дусі, він покликав до себе з Рима святого Афанасія і під час бесіди з ним виявив, що це муж премудрий і богонатхненний. Вражений розумом Афанасія, Констанцій віддав йому велику шану і зі славою повернув його на патріарший престол. При цьому він написав до народу Александрійського, до всіх єпископів, що перебували в Єгипті, до князів, до августалія48 Несторія і до правителів, що знаходилися у Фіваїді і Лівії49, щоб вони прийняли Афанасія з великою честю і пошаною. Охоронюваний цим царським посланням, блаженний пішов через Сирію і Палестину і відвідав святий град Єрусалим, де з любов’ю був прийнятий святійшим Максимом Сповідником. Вони розповіли один одному про свої біди і напасті, яких зазнали за Христа. Скликавши східних єпископів, які раніше, зі страху перед аріанами, дали свою згоду на скинення, Афанасій, спілкуючись з ними, повернув їх до однодумності – і вони віддали йому гідну честь. Він з радістю пробачив їм скоєну проти нього провину. Це було третє повернення святого Афанасія на патріарший престол після трьох його заслань50. І ось, після незліченних трудів, скорбот і хвороб він нарешті трохи перепочив і збирався решту часу провести в спокої. Тим часом на нього насувалися нові хвилювання і жорстокі біди. Нечестивий Магненцій, начальник римських військ, склавши зі своїми однодумцями змову, вбив Константа, свого царя51. Тоді аріани підняли голову і знову почали жорстоку боротьбу проти Церкви Христової. Для Афанасія знову настали важкі часи: почалися наклепи і гоніння, і все попереднє зло поновилося. Заново з’явилися проти Афанасія царські укази і погрози, йому довелося тікати, його стали розшукувати по всій країні і по всьому морю. Цар послав до Александрії для зайняття патріаршого престолу каппадокійця Георгія52, який, прийшовши до Александрії, потряс Єгипет, Палестину і весь схід привів до сум’яття. Знову було знято зі своїх престолів святого Максима з Єрусалимської кафедри, святого Павла – з Константинопольської. А про те, що відбувалося в цей час в Александрії53, святий Афанасій сам розповідає так.
– Знову дехто, прагнучи вбити нас, прийшов до Александрії, і настали біди, жорстокіші за колишні. Воїни раптово оточили церкву, і, замість молитов, пролунали волання, крики, почалося сум’яття. Все це відбувалося у святу Чотиридесятницю. Оволодівши патріаршим престолом, Георгій Каппадокійський, обраний македонянами і аріанами, вчинив ще більше зло. Після пасхальної седмиці дів було закуто в кайдани, зв’язаних єпископів викидали воїни, дома сиріт і вдів було пограбовано, і в місті відбувався повний розбій. Християни вночі втікали з міста, запечатавши будинки; клірики сумували за своїми браттями; все це воістину було вкрай тяжким, але незрівнянно більше зло прийшло згодом. Після святої П’ятдесятниці народ постив і збирався помолитися біля гробниці святого священномученика Петра54, бо всі гребували Георгієм і уникали спілкування з ним. Дізнавшись про це, підступний Георгій підбурив проти них стратилата55 Севастіана, який дотримувався маніхейської єресі56. Севастіан на чолі воїнів, озброєних голими мечами, луками і стрілами, увірвався в церкву і напав на народ, що був там, але знайшов мало тих, що молилися, оскільки велика частина через пізній час уже відійшла. А тим, які перебували в церкві, Севастіан заподіяв жорстоку скорботу. Він наказав розпалити величезне багаття і, поставивши дів поблизу вогню, примушував їх сповідати арієву єресь. Та Севастіан виявився неспроможний примусити їх до цього, бо побачив, що вони не звертають уваги ні на вогонь, ні на погрози. Тоді він повелів оголити їх і бити нещадно, а обличчя їм посік ранами так, що, після тривалого часу, рідні насилу могли впізнати їх. Чоловіків, яких було сорок, піддав новим мукам: мучителі почали жорстоко бити їх твердими колючими гілками тільки що зрубаної фінікової пальми і роздерли їхні плечі так, що у деяких довелося кілька разів вирізувати тіло через те, що голки глибоко ввійшли в нього; решта, не витерпівши болю, померли від ран. Усіх дів, яких мучили з особливою жорстокістю, він послав на вигнання у великий Оасим57, а мертві тіла убитих ні православним, ні своїм не дозволив узяти, але воїни приховали їх в одному місці непохованими, сподіваючись, що ніхто не дізнається про таку жорстокість. Так вони вчинили, бо були божевільні, несповна розуму. А православні раділи за своїх мучеників, за їхнє тверде сповідання православної віри. Але в той же час ридали, бо не знали, де знаходяться їхні тіла. Через це ще більше відкривалися нечестя і жорстокість мучителів. Після цього з Єгипту і Лівії було заслано єпископів: Амонія, Моїна, Гаїя, Філона, Єрмія, Павлина, Псиносіра, Лінамона, Агафона, Агамфа, Марка, а також: Амонія і Марка, Драконтія, Аделфія, Афінодора і пресвітерів Ієракса і Діоскора. Мучителі так жорстоко пригноблювали їх, що деякі померли в дорозі, а інші – в місцях ув’язнення. А довічного ув’язнення аріани засудили більше тридцяти єпископів; бо злоба їхня, подібно до Ахава58, “була настільки сильна, що якби було можливо, вони готові були б вигнати і винищити істину з лиця всієї землі”.
Тим часом цар Констанцій після смерті свого брата, царя Константа, перемігши Магненція, став володіти сходом і заходом59. І на сході, і на заході він почав поширювати аріанську єресь, схиляючи західних єпископів до неї всілякими засобами: і через страх, через підкупи, подарунки та різні спокуси, щоб вони погодилися на арієве віросповідання і прийняли єресь. З цією метою він повелів скликати собор в італійському місті Медіолані60 – для скинення Афанасія. Він вважав, що аріанство утвердиться тільки тоді, коли Афанасія буде засуджено і знищено. Багато з’явилося тоді у царя однодумців: одні приймали аріанство через страх, інші – завдяки царським благодіянням; однак ті, які були тверді в православ’ї, уникли цього беззаконного собору61. Такими були Євсевій, єпископ Верцеллинський, Діонисій Медіоланський, Родан Толосанський, Павлин Тривіринський і Лукифор Калаританський62. Вони не підписали постанову про скинення Афанасія, вважаючи його звергнення відступом від правої віри й істини. Через це їх було засуджено на заслання в Аримін63; решта єпископів, які зібралися в Медіолані, засудили Афанасія на скинення.
Тут слід розповісти про те, як Євсевій і Діонисій не підписали постанову цього беззаконного собору. Коли аріанські єпископи зібралися в Медіолані і, не чекаючи інших єпископів – православних, скликали собор і поставили свої імена під рішенням про звергнення Афанасія, Діонисія Медіоланського, молодого за віком, якого нещодавно було поставлено на єпископа, аріанські єпископи переконали підписати соборне визначення: він посоромився перед лицем такої кількості благовидих єпископів, що довго служили, і, проти волі, поставив своє ім’я разом з ними. Після того православний єпископ Верцеллинський Євсевій, поважний роками, прийшов у Медіолан (коли беззаконний собор уже закінчився підписанням постанови) і почав розпитувати Діонисія про те, що відбувалося на соборі. Діонисій же, розповідаючи про беззаконний суд над святим Афанасієм, з великим жалем і розкаянням сповідав свою провину: як він був спокушений і підписав свою згоду на звергнення Афанасія. Блаженний Євсевій докоряв йому за те, як батько синові, бо Діонисій мав в особі Євсевія ніби отця духовного, з одного боку – через його похилий вік, з другого – через те, що він був єпископом уже багато років; та й за своїм становищем, єпископ Верцеллинський був вищим за Медіоланського64. Бачачи сердечне покаяння Діонисія, Євсевій порадив йому не засмучуватися. "Я знаю, – сказав він, – що мені зробити для того, щоб ім’я твоє було згладжене з їхнього середовища". І ось що відбулоя.
Аріанські єпископи, дізнавшись про прибуття Євсевія, покликали його на свої збори і, показавши йому складене ними засудження Афанасія на звергнення з їхніми підписами, попросили, щоб і він поставив своє ім’я під постановою. Євсевій, удавши, що погоджується з постановою їхнього собору і ніби бажаючи підписати, взяв хартію і став читати імена єпископів, які підписалися. Дійшовши до імені Діонисія, вигукнув, ніби ображений:
– Де я поставлю своє ім’я? Під Діонисієвим? Ні в якому разі! Діонисій нехай не буде вищим за мене! Ви кажете, що Син Божий не може бути рівний Богу Отцю; чому ж ви дали перевагу сину моєму наді мною?
І старий відмовлявся підписати доти, аж поки ім’я Діонисія не буде викреслено з вищого місця. Аріанські єпископи, прагнучи одержати підпис Євсевія і бажаючи його заспокоїти, повеліли, щоб ім’я Діонисія було викреслено. Діонисій власноручно викреслив з хартії свій підпис, ніби надаючи вище місце старому єпископу Євсевію Верцеллинському, а сам ніби побажав підписатися під ним. Коли ім’я Діонисія було викреслено, так що не залишалося і слідів, блаженний Євсевій перестав удавати спільника аріан і став явно сповідати істину, глузуючи над аріанами.
– Ні, я не поганитимуся вашим беззаконням, – казав він, – і сину моєму Діонисію не дозволю бути учасником вашого нечестя, бо не можна підписувати незаконне засудження на звергнення невинного архієрея, – це забороняють закон Божий і церковні правила. Нехай буде всім відомо, що Євсевій і Діонисій більше не підпишуть вашого засудження, сповненого злоби і беззаконня. Дяка Богу, Який позбавив Діонисія від співучасті з вами і Який навчив нас, як викреслити з-поміж ваших імен його ім’я.
Аріани, побачивши, що Євсевій і Діонисій висміяли їх, підняли на них руки, щоб заподіяти над ними насильство, і, образивши їх численними лайками, заслали обох в ув’язнення, кожного окремо, і так сильно пригноблювали блаженного Євсевія у засланні, що він, страждаючи, там і помер.
Почувши і дізнавшись, що єпархові воїни за царським повелінням ідуть, щоб схопити його, святий Афанасій, напоумлений якимось Божественним явленням, опівночі вийшов з єпископії і сховався у однієї добродійної діви, яка була присвячена Богу і жила, як істинна раба Христова. Він переховувався у неї до самої кончини царя Констанція, і ніхто про нього нічого не знав, крім Бога і тільки однієї діви, яка сама прислуговувала йому і приносила йому від інших книги, які він вимагав. Під час перебування там Афанасій написав багато творів проти єретиків65.
Тим часом александрійський народ розшукував свого пастиря, святого Афанасія, обходячи з цією метою різні міста. Всі дуже сумували за ним і так старанно шукали його, що кожен готовий був з радістю віддати своє життя за його знаходження, – і святу Церкву пригнічувала глибока печаль. Тим часом Арієва єресь дуже посилилася не тільки на сході, але й на заході. За царським повелінням, в Італії і по всьому заходу тих єпископів, які не погоджувалися підписати "єдиносущність" – єретичне вчення, що Син Божий – іншої істоти, ніж Отець, – позбавляли влади та їхніх престолів. У той час і святого Ліверія, папу Римського, що була наступником блаженного Юлія, спадкоємця святого Сильвестра, було вигнано з римського престолу за православ’я; на те місце було обрано одного з єретиків, на ім’я Фелікс66. У той час як святу Церкву звідусіль утискували і переслідували, наблизилася кончина царя Констанція. Перебуваючи між Каппадокією та Кілікією, на місці, званому Мопсійські джерела, він втратив там і царство, і життя67. Таким же чином спіткав суд Божий і поставленого єретиками лжеєпископа Александрійського, "і загинув нечестивий з шумом", якого вбив еллінський народ, що підняв заколот через одне місце в Александрії, що належало йому, яке Георгій хотів відібрати68.
Після смерті Констанція на царський престол вступив Юліан69, який почав знищувати Констанцієві статуї і закони і повертати усіх із заслання. Дізнався про це і Афанасій, але він побоювався, як би аріани не привернули до свого нечестя Юліана (в той час ще не виявилося відступництво Юліана і повне зречення його від Христа). Однак, святий Афанасій глибокої ночі вийшов з дому діви, в якому переховувався, і з’явився серед Александрійської церкви. Неможливо зобразити радість, що охопила всіх православних, – вони стікалися звідусіль, щоб побачити його; клірики, громадяни і весь народ захоплено дивилися на нього і з любов’ю його обіймали.
Його прибуття пробудило у православних мужність, і вони негайно вигнали аріан з Александрії, а місто і себе самих доручили Афанасію, своєму пастирю і вчителю.
Тим часом беззаконний Юліан, раніше таємний язичник, явно показав своє відступництво. Утвердившись на царстві, він перед усіма відрікся від Христа і зневажив пресвяте ім’я Його, поклонився ідолам, усюди побудував капища і повелів приносити мерзотні жертви нечестивим богам. Скрізь було споруджено жертовники, розходився сморід і дим, звершувалися заколення тварин і проливалася їх кров. Викритий великими стовпами і церковними вчителями, Юліан підняв на Церкву жорстоке гоніння. Коли цар радився зі своїми однодумцями і своїми премудрими волхвами і запитував ще й чарівників і чародіїв, як винищити з лиця вселенної християнство, всім спало на думку, що передусім слід звести з лиця землі і згубити Афанасія. Вони міркували так: "Якщо буде зруйновано основу, тоді легко буде окремо зруйнувати й інші частини християнської віри". Знову відбувся беззаконний суд над Афанасієм, в Александрію було послано військо, в місті настав неспокій. Церкву оточили озброєні воїни, але розшукували тільки одного Афанасія, щоб убити його. А він, як і раніше, охоронений промислом Божим, пройшовши серед натовпу, уникнув рук тих, що шукали його, і вночі досяг ріки Нілу. Коли святий сів на корабель, щоб відплисти у Фіваїду, його наздогнали ті, що любили його, і зі сльозами говорили:
– Куди знову йдеш від нас, отче? На кого залишаєш нас, як овець, що не мають пастиря?
Святий відповів:
– Не плачте, діти, бо цей заколот, який нині бачимо, незабаром припиниться.
Сказавши це, він відплив у свою путь. Тим часом за ним поспіхом слідував один воєначальник, якому мучитель70 повелів наздогнати і вбити Афанасія. Коли один з тих, хто знаходився з Афанасієм, здалеку помітив воєначальника, який плив услід за кораблем і вже наздоганяв їх, і впізнав його, то став благати своїх веслярів гребти швидше, щоб утекти від переслідувачів. Але святий Афанасій, трохи почекавши і передбачаючи, що має з ним статися, звелів веслярам повернути корабель і пливти до Александрії. Веслярі розгубилися і боялися виконати веління Афанасія, однак він велів їм мужатися. Тоді, повернувши корабель, вони попливли до Александрії, просто назустріч переслідувачам; коли вони наблизилися до них, то погляди варварів затьмарилися ніби млою, вони дивилися – і не бачили, через те попливли мимо. Афанасій запитав їх:
– Кого ви шукаєте?
Вони відповіли:
– Шукаємо Афанасія; чи не бачили ви його?
– Він пливе, – відповів Афанасій, – трохи попереду вас, неначе втікає від якихось переслідувачів; покваптеся, і ви наздоженете його.
Так святий врятувався від рук убивць. Досягнувши Александрії, він увійшов до міста, і всі віруючі раділи його поверненню; однак він переховувався до смерті Юліана71. Коли невдовзі нечестивий цар загинув, на царський престол вступив Іовініан, який був благочестивим християнином. І знову Афанасій безбоязно сів на свій престол, доброчинно керуючи Церквою.
Але Іовініан царював недовго – всього сім місяців72 – і помер у Галатії. На престол вступив Валент73, уражений аріанською єрессю. Знову лихо спіткало Церкву. Нечестивий цар, прийнявши владу, не піклувався про загальний мир та про перемоги над ворогами, а почав знову поширювати й утверджувати аріанство. Православних архієреїв, які не приймали його єресь, він позбавляв влади на їхніх кафедрах. Зокрема, він вигнав святого Мелетія, архієпископа Антіохійського74. Коли внутрішня боротьба, що всюди утискувала Церкву Христову, досягла Александрії, і, за велінням єпарха, воїни повинні були взяти під варту святого Афанасія, – блаженний таємно вийшов з міста і, сховавшись у сімейному склепі, перебував там протягом чотирьох місяців, і ніхто не знав, де він. Тоді вся Александрія, уболіваючи і сумуючи за святим Афанасієм, підняла великий заколот; вона була пройнята гнівом проти царів, які заподіяли багато лиха. Александрійці вже хотіли відокремитись від Валента і приготували зброю для повстання.
Дізнавшись про це, цар, побоюючись міжусобної війни, дозволив Афанасію, хоч і всупереч власному бажанню, безбоязно керувати Александрійською церквою. Таким чином Афанасій, довговічний воїн Христів, після довгих трудів і багатьох подвигів за православ’я вже перед самою своєю кончиною пожив недовго в тиші і мирі на своїй кафедрі, спочив у Господі75 і приєднався до отців своїх, патріархів, пророків, апостолів, мучеників і сповідників, подібно до яких трудився на землі. Він був єпископом сорок сім років76 і залишив наступником після себе на Александрійській кафедрі Петра77, блаженного свого друга, побратима у всіх своїх бідах. Сам він спочив для отримання світлих вінців і нагороди – невимовних благ від Христа Господа свого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і держава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Тропар/кондак
Пам'ять - 31 січня (нов. ст.)
Примітки
1 Святий Афанасій Александрійський народився близько 297 року, незадовго до початку жорстокого гоніння Діоклетіана на християн, про яке у нього, однак, не залишилося особистих спогадів.
2 Св. Александр, єпископ Александрійський, ревний захисник православ’я проти аріан, керував Александрійською церквою з 312 по 326 р.
3 Александрія, місце народження Афанасія, надавала йому багато засобів для просвіщення розуму, і він здобув різноманітні знання: вивчав право, ознайомився з творами язичницьких мудреців і поетів Греції: за висловом біографа святого Афанасія, вивчав "коло наук", тобто вчення александрійських вчених; але на це він витратив небагато часу, як свідчить св. Григорій Богослов. Головну увагу святий Афанасій звернув на вивчення Священного Писання під керівництвом досвідчених наставників; і він так вивчив усі книги Старого і Нового Завіту, як інший не вивчив і однієї. Один з перших творів святого Афанасія свідчить, що то були наставники оголошувального училища в Александрії. Розумове навчання Афанасій довершив у товаристві подвижників, яких він любив і з якими шукав нагоди познайомитися; багато разів він бачив преп. Антонія Великого, і самого Афанасія за строге життя зараховували до числа подвижників.
4 Відомо, що Афанасій ще хлопчиком зайняв місце як улюблений член у домі св. Александра, жив з ним "як син з батьком" і таким чином провів декілька плідних років у центрі церковної діяльності, під покрівлею первосвятителя, авторитет якого визнавали більш ніж сто єпископів Єгипту, Лівії і Пентаполя. Афанасій став ніби помічником і домашнім секретарем у письмових стосунках щодо церковних справ. У сан диякона святого Афанасія було рукопокладено в 319 році. Вже у той час Афанасій став відомим завдяки його творам, особливо "Проти язичників" і "Про втілення Бога Слова"; це були перші його твори, написані в молодшому віці; але вони давали підставу сподіватися на багато що від нього.
5 I Вселенський собор у Нікеї (місто у Віфінії, північно-західній частині Малої Азії) відбувся у 325 році. На ньому було викрито і засуджено єресь александрійського пресвітера Арія, який учив, що Син Божий не народжується передвічно з істоти Бога Отця, а створений ним з небуття в часі, не єдиносущний Йому і не рівночесний; ця єресь містила у собі рішуче заперечення Божества Ісуса Христа і нашого відкуплення Ним, коротше – знищення всього християнства. Коли відкрилося нечестя Арія, Афанасій брав активну участь у боротьбі св. Александра, архієпископа Александрійського, з Арієм і тим підбурив проти себе аріан. Так було ще до Вселенського собору, а на Нікейському соборі святий Афанасій, який, у сані архідиякона Александрійської церкви, супроводжував св. Александра на соборі, переможно спростовував Арія, на втіху отців собору.
6 Євсевій, єпископ Нікомідійський, був другом і прихильником Арія і сприяв йому. На I Вселенському соборі він захищав Арія, і хоча погодився підписати складений на соборі Символ віри, але не погоджувався на відлучення Арія від Церкви; за це, а також за стосунки з відлученим єресіархом, сам зазнав заслання. Але, завдяки заступництву Констанції, сестри імператора, Євсевія було повернено з заслання, і, знову зайнявши кафедру, він став діяти проти православних.
7 На I Вселенському соборі поборники неправомислення, через відсутність правди на їхньому боці, намірялися допомогти собі лукавством, пропонуючи іншим членам Собору такий символ віри, в якому невизначеність формулювань про Сина Божого давала місце перетлумаченням аріан. Але святі отці, сповідаючи Сина Божого "з сущності Отця" народженим і "Отцеві єдиносущним", включили ці слова у свій символ і тим затвердили стародавню віру "в Бога істинного від Бога істинного". Цей символ підписали всі члени собору, навіть ті, що були на боці Арія, але нещиро, при цьому вони грецький термін, що виражає єдиносущність Сина Божого–"омоусіос" – читали як "оміусіос – “подобосущний”, або принаймні сприйняли в такому розумінні. Євсевій хотів подати царю справу так, що між православними та аріанами відбуваються лише непорозуміння та суперечки через різне розуміння термінів і висловів Символу, а не через сутність віри, і що Арій абсолютно згодний з Символом Нікейського собору.
8 Кончина св. Александра Александрійського настала через п’ять місяців після його повернення з I Вселенського собору. Афанасія у той час не було в Александрії. Залишаючи свою паству, помираючий старець водив блукаючим поглядом, кому б доручити її. "Афанасію, Афанасію! – взивав Александр. – Ти збираєшся втекти. Ні, не втечеш". Справді, Афанасій не уникнув долі, призначеної йому згори. Наперед обраний спочилим пастирем і бажанням пастви, тільки-но він з’явився в Александрії, як народ невідступно став вимагати від єпископів, що зібралися, щоб вони висвятили на єпископа Афанасія, і доти не заспокоювався, поки не одержав бажаного, хоч і проти волі самого Афанасія.
9 Євсевій з грец. означає: благочестивий.
10 Мелетій, єпископ Лікопольський (у Фіваїді), заперечував проти повернення в церкву тих, хто відрікався від неї в гоніння Діоклетіана. Св. Петро, архієпископ Александрійський, більш поблажливий до “впалих”, як верховний архіпастир усього Єгипту, відлучив його за це від Церкви. Але Мелетій з однодумними йому єпископами привласнив собі право головного обласного єпископа і не визнавав власті наступників св. Петра. На I Вселенському соборі розкол Мелетія було засуджено, але мелетіанські єпископи існували до половини V століття. У 326 році Мелетій та його однодумці перешкоджали обранню святого Афанасія на Александрійську кафедру, а коли це обрання проти їх бажання все-таки відбулося, то стали розпускати наклеп, що Афанасія обрано незаконно, шістьма або сімома єпископами, таємно від інших. Мелетіани, таким чином, були супротивниками Афанасія, нарівні з аріанами, яких вони підтримували.
11 Ісхир не був священиком. Щоправда, його посвятив у цей сан, ще при св. Александрі, Коллуф, який самочинно захопив собі єпископські права; але на Александрійському соборі 324 року Коллуфа було позбавлено влади, як самозванця, а всіх поставлених ним не визнано посвяченими.
12 Мареотійська область лежала в північно-західному Єгипті, на південь від Александрії, на березі затоки, і в церковному відношенні знаходилася під владою єпископа Александрійського.
13 Єпископи збиралися до Єрусалима на свято освячення імператором Константином Великим прекрасного храму Воскресіння Христового, над місцем погребіння тіла Спасителя і Його Воскресіння. Храм було освячено 13 вересня 335 року.
14 Місто Тир було розташоване на східному березі Середземного моря. Це було одне з найдавніших укріплених і гарних приморських торгових міст Фінікії і разом з тим її столичним містом.
15 Тут час царювання Константина Великого відлічується не від початку його єдинодержавності, а з початку його царювання (з 306 по 324 р. він керував західною половиною імперії, а з 324 по 337 р. – всією імперією).
16 Собор у Тирі відбувався в 335 році під наглядом імператорського чиновника Діонисія. На собор приїхало близько шістдесяти єпископів. Святий Афанасій прибув з 48 єпископами Єгипту. Тут були присутні єпископи іменитих престолів: Антіохійського – Флакілл, Єрусалимського – Максим, Солунського – Александр. Святий Афанасій після прибуття хотів зайняти місце, яке належало йому за значущістю його кафедри, але голова собору Євсевій, єпископ Кесарійський (відомий церковний історик – прихильник аріан), наказав йому стояти, як особі звинувачуваній. Наради собору велися упереджено, на користь Арія та його однодумців і на шкоду святому Афанасію.
17 Феогній, єпископ Нікейський, разом з Євсевієм Нікомідійським, раніше за інших прийняв учення Арія, підтримував його на I Вселенському соборі, після чого, хоч і підписав православний Символ віри, за стосунки з Арієм був засланий; після повернення Арія викликали із заслання і Феогнія. Про людське око він відрікся від лжевчення, але насправді таємно підтримував аріан.
18 Марій, єпископ Халкидонський, подібно до Феогнія Нікейського та багатьох інших, поділяв учення Арія, звинувачував Афанасія на Тирському соборі і був у числі слідчих у Мареотській справі разом з Феогнієм та іншими однодумцями Арія.
19 Пророк міркує тут про тих, гріхи яких роз’єднують їх з Богом. Так само, як ці грішники, чинили і викривачі Афанасія, які прикривали істину брехнею.
20 З давніх часів Єгипет, що славився своєю родючістю, посилав до Рима через Александрію флот, навантажений хлібом, для роздачі народу, який мав у ньому потребу. Коли Константин Великий заснував у 330 році нову столицю у Візантії, названу його ім’ям – Константинополем, а також Царградом, то, піклуючись про примноження її населення і про засоби його утримання, змінив призначення цього флоту: милість роздачі хліба була надана Константинополю. Всього хліба роздавалося до 80 000 мір. Вороги Афанасія, таким чином, розраховували поширенням нового наклепу викликати гнів царя і водночас спричинити обурення народу в столиці. Чернь, незадоволена Афанасієм, могла почати бунт і навіть, як сподівалися ворожі до Афанасія єпископи, убити св. мужа. "Як можу я це зробити (зупинити перевезення пшениці), – заперечував Афанасій новий наклеп, – я – людина приватна і бідна?" Євсевій Нікомідійський відповів: "Ні, Афанасій – людина сильна, багата; він зможе все!"
21 Це були аріанські єпископи, прихильники Євсевія Нікомідійського.
22 Галлія – нинішня Франція.
23 Святого Афанасія було відправлено до міста Треви – нині Трир – багатолюдного, квітучого головного міста північно-східної області стародавньої Галлії (так званої Белгіки). Тут Константин Великий і сам нерідко перебував, коли був володарем тільки західної половини імперії; тепер там перебував Константин, старший син імператора, який у 335 році став правителем Галлії, Іспанії і Британії. Трирським єпископом у цей час був Максимін, захисник православ’я. Він з любов’ю і пошаною прийняв Афанасія, який теж мав до нього прихильність. І Константин молодший, відчуваючи повагу до святителя, прагнув полегшити скорботу заслання. У Трирі святий Афанасій знаходився два роки і чотири місяці.
24 Аріанському пресвітеру Євтокію, який мав сильний вплив на Констанцію, сестру імператора Константина Великого, в справі повернення Арія та його однодумців із заслання.
25 Препозит – начальник царського двору і євнухів. Особливу довіру Констанцій відчував до євнуха Євсевія, аріанина.
26 Євнухами в давнину називалися особи, які служили при царських дворах як варта при опочивальнях цариць і царівен. Здебільшого, євнухи були скопцями. При візантійському дворі посада євнуха була вельми почесна; вони були взагалі царедворцями вельмож і мали великий вплив на царів та їхнє управління країною. Константин Великий став призначати їх на нижчі посади і тим обмежував їхній вплив; але при Констанції євнухи набули великого значення при дворі.
27 Докладно цей вірш читається так: "Священики не говорили: "де є Господь?", і учители закону не знали Мене, і пастирі відпали від Мене". Тут від імені Господа пророк Єремія викриває священиків, правителів і пророків Ізраїлю, які забули про милості Бога і відступили від Нього. Життєописувач святого Афанасія Александрійського у переносному розумінні відносить ці слова до Констанція і аріанських єпископів, які відступили від істинної віри в Христа Бога.
28 Св. Максим III, патріарх Єрусалимський, займав кафедру з 333 по 350 р. Він постраждав за ім’я Христове і був сповідником. Коли на Тирському соборі аріани вимагали від православних єпископів, щоб вони підписали беззаконний вирок на Афанасія, то Пафнутій, єпископ міста Таїса, у верхній Фіваїді, сповідник, який постраждав у царювання Максиміана II, взяв за руку Максима, вивів його із зборів і сказав: "Нам, сповідникам, не личить брати участь у такому соборі". Пам’ять св. Максима святкується в грецькій Церкві 17 листопада.
29 Св. Александр, патріарх Константинопольський, управляв кафедрою з 325 по 340 р. Константин Великий, обманутий удаваним сповіданням віри Арія, наказав Александру прийняти єресіарха в церковне спілкування в храмі Св. Ірина. Св. Александр, тоді (у 336 р.) майже столітній старець, не бажав цього і протягом декількох тижнів молився зі своєю паствою, щоб ця огидна подія не здійснилася. Напередодні зустрічі з Арієм. Александр увійшов до церкви Св. Ірина, впав ниць перед св. престолом і молився за те, щоб йому не довелося бути свідком такого святотатства і щоб краще він сам або єресіарх був узятий з цього світу. Відомо, що Арій раптово помер, коли наступного дня урочисто йшов у церкву.
30 Грецькі церковні історики V століття Сократ і Созомен так описують смерть Арія. У фатальний ранок, коли, згідно з наказом імператора Константина Великого, Арія мали прийняти у церковне спілкування, він, гордовитий більш ніж звичайно, роблячи різні пусті зауваження, йшов дорогою до церкви, оточений однодумцями-євсевіанами і цікавим, збудженим натовпом. Але раптом відчув раптовий біль у шлунку і кинувся у відхоже місце в закутку Константинової площі. Невдовзі він тут утратив свідомість, і разом з випорожненнями вийшли його нутрощі – випадали кишки, печінка і селезінка, рясно вилилася кров, він миттєво помер. Тим часом ті, хто супроводив його, довгенько чекали його. Нарешті, вирішивши покликати його, вони вирушили до нього. Видовище, яке постало перед ними, було страхітливим: у Арія (йому було тоді понад 80 років) лопнуло черево, і він лежав, плаваючи у своїй крові. Жахлива смерть Арія мимоволі наводила на порівняння її зі смертю Іуди зрадника. Вона викликала глибокий смуток у рядах його прихильників, а православні, природно, сприйняли її як вищий вирок над його лихою справою. І справді, в цій жахливій раптовій смерті не можна не бачити вищого суду Божого.
31 Константин II – старший син Константина Великого; при розділенні імперії, як імператор, одержав в управління Галлію і західну частину північної Африки.
32 Це було в кінці 338 року.
33 Вороги Афанасія посилалися на те, що ухвалою Тирського собору він був позбавлений влади і тепер займає кафедру за повелінням світської влади, всупереч церковним правилам.
34 Аквілея – в давнину велике і значне місто у Верхній або Північній Італії, на північ від Адріатичного моря. Тут у березні 340 року в
