Апостол Павло говорить, що родина - це мала Церква, тобто що в родині присутні всі або основні характерні риси церковної любові (Еф 5:22-33). Такої єдності, такої любові, яка буває в родині, при всіх труднощах, при нашій гріховності, звичайно, ніде не знайти. І розширення цієї таємниці єдності з родини - далі повинне бути за образом родини, а не за яким-небудь теоретичним образом; тобто суспільства людей, які між собою зговорилися б про єдність, не можуть досягти тієї повноти єдності, яка буває в родині.

Хрещення — це святе Таїнство, в якому ми звільняємось від усіх своїх гріхів, народжуємося для життя духовного і святого та стаємо членами святої Православної Христової Церкви. Святі Отці Церкви це Таїнство називають «дверима в Церкву», бо, як в храм ми можемо ввійти тільки через двері, так і стати християнином, членом Церкви, членом церковної общини ми можемо тільки через хрещення. Слово «хрестити» означає обмити, очистити. У Таїнстві хрещення ми обмиваємось, очищаємось, які від первородного гріха — пророк Давид пише: «У гріхах родила мене мати моя» (Пс. 50), так і від усіх своїх гріхів (якщо хто охрещується дорослим), і наша душа стає чистою і святою.

У 1857році отцю Іоанну надалася можливість бути законовчителем у Кронштадтському міському училищі. Для ревного пастиря трудитися на ниві молодих сердець і сіяти у них насіння слова Божого було величезною радістю. У 1862 році він з радістю прийняв пропозицію викладати закон Божий і в класичній гімназії, що відкрилася. На уроках у отця Іоанна не було . Його бесіди засвоювалися назавжди як сильними, так і слабкими учнями. Увага отця Іоанна направлялася на те, щоб наповнити дитячі душі тими святими образами, якими була повна його душа.

Допомога ближнім це покликання кожного християнина. Господь неодноразово повторював це і дав нам дві найголовніші заповіді: люби Господа Бога свого, всім серцем своїм і ближнього свого як самого себе. Тому недивно коли людина приходить до Бога то в неї виникає непериборне бажання щось робити, допомагти комусь. Особливо коли це молода людина, енергія і сили якої б’ють ключем. Направивши цю енергію в правильне русло можна багато чого корисного зробити.

Пройдений нашим народом шлях будівництва незалежної держави вимагає того, щоб ми не тільки згадали свої здобутки, але й замислилися над тими проблемами, виклик яких Церква не має права оминути мовчанням. На нашу думку до них належать проблеми зміни і викривлення світогляду та поступової втрати значною частиною наших співгромадян розуміння цінності життя людини протягом всього часу її фізичного буття – від моменту зачаття і до природної смерті.

Загальновизнано, що алкоголізм та наркоманія є захворюваннями, які несуть важкі наслідки як для тих, хто хворіє на них, так і для рідних і близьких та всього суспільства. І хоча існують фізіологічні причини цих захворювань, які полягають у надмірному споживанні алкоголю або використанні наркотичних препаратів, насправді головні причини алкоголізму та наркоманії лежить у духовній площині.

Від Української Православної Церкви Київського Патріархату звертаємося до вас з приводу все більшого поширення в Україні вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та захворювань на синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Епідемія ВІЛ/СНІД, яка стала в останні десятиріччя минулого століття проблемою для всього людства, набуває в нашій державі все більш загрозливих масштабів. За темпами розповсюдження цього захворювання Україна посідає одне з перших місць у світі. З проблеми, про яку ми раніше чули тільки із засобів масової інформації, СНІД перетворюється на проблему, яка може торкнутися кожного через особисте інфікування або захворювання когось з рідних і близьких. Тому ніхто не повинен байдуже ставитися до викликів, які ставить перед нами епідемія ВІЛ/СНІД. Усвідомлення значущості цієї проблеми та можливих шляхів зменшення загрози від епідемії сприятимуть реальним зрушенням у питанні боротьби зі СНІДом.

10–12 жовтня 2008 року у Стамбулі відбулася зустріч глав Помісних Православних Церков. Як підсумок зустрічі Предстоятелів Православних Церков на Фанарі було одноголосно прийняте Послання Предстоятелів Православних Церков. Ми подаємо повний варіант послання.

П’ятнадцять років тому, у вересні 1993 р., вперше на загальнодержавному рівні відбулися поминальні заходи, присвячені жертвам цього сталінського злочину, був встановлений і освячений українським духовенством перший в столиці пам’ятний знак – хрест біля стін тоді ще не відбудованого Золотоверхого Михайлівського монастиря. Того року вперше за шість десятиліть в Україні голосно прозвучали слова правди про Голодомор. Слова, які доти пошепки передавали нащадкам ті, хто вижив під час голоду.

Термін „прозелітизм”, наче той хамелеон, міниться барвами й відтінками. З огляду на етимологічне походження (від лат.) буквально це слово означає: „той, хто прийшов куди-небудь”, тобто чужинець.

Багато віруючих християн відчувають потребу в духовному керівництві, яке в наш важкий час не завжди легко знайти. Але щоб не заблудитися в своїх пошуках і замість істинного духовного проводу не знайти спокусливого мудрування, необхідно керуватися святоотцівськими писаннями. "Хто тапер не читає книг святих отців, - писав ще в XIX столітті святитель Ігнатій Брянчанінов, - спастися не може".

Добре ти зробив, що відразу покаявся. Господь залишив нам покаяння для нашого спасіння: якби не було покаяння, і апостоли не спаслися б, а тим більше інші люди. Язиком грішимо, а серцем каємося. Ти сказав лихе слово проти свого сусіда, немов іскру в сіно кинув. Все село чуло й сміялося. Сусід був прикро вражений й подав на тебе в суд. Тебе тривожить не вирок суду, а покарання сусіда. Він більше не бажає з тобою розмовляти, він відвернувся від тебе. Що тепер робити?