Кожне євангельське оповiдання, яке ми чуємо в церквi або читаємо вдома, пiдкреслює, що Iсус Христос - не звичайний вчитель, яких було багато в iсторiї - славних i великих фiлософiв. Христос є сама Iстина i Вiн є Бог. Ось чому проповiдь Iсуса Христа завжди супроводжувалася надприродними явищами - чудесами. То Вiн повертає зiр слiпим, то зцiляє хворих, то виганяє бiсiв, то воскрешає мертвих, то припиняє бурю на морi, то нагодовує п'ять тисяч народу п'ятьма хлiбами i двома рибинами, - i все це Христос робить для того, щоб Його слухачi й послiдовники переконувалися, що з ними говорить Сам Господь Бог. Тому одного разу Iсус Христос сказав: "Якщо не вiрите Моїм словам, то повiрте Моїм дiлам". А Його дiла свiдчили, що Вiн - не звичайний вчитель, а Син Божий, Творець всесвiту, Який прийшов iз любовi до свого творiння спасти його вiд грiха i смертi.

Ап. Павло пише: "Не схиляйтесь пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведностi з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiаром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? Або яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви - храм Бога живого... Тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучiться, - говорить Господь, - i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. I буду вам Отцем, i ви будете Моїми синами i дочками, - говорить Господь Вседержитель. Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страховi Божiм" (2 Кор. 6, 14 - 7, 1).

Господь наш Iсус Христос у притчi про таланти сказав: "Коли минуло багато часу, приходить господар рабiв тих i вимагає вiд них звiту" (Мф. 25, 19). В той час, коли господар був вiдсутнiй, раби, тобто люди, були покинутi напризволяще у їхнiй дiяльностi. Їм надано було повну свободу чинити згiдно зi своїми бажаннями й уподобаннями. Але якщо пiд господарем у притчi про таланти мається на увазi Бог, то що означає Його вiдсутнiсть i як слiд це розумiти?

Сьогоднi євангельське читання говорить нам про тi стосунки, якi повиннi бути у нас, християн, з Богом. А яке насправдi в багатьох з нас ставлення до Бога? Якщо добре вникнути в це питання, то вiдповiдь на нього доведеться дати невтiшну: нiяке. А захiднi так званi богослови багато писали навiть про смерть Бога, маючи на увазi насамперед те, що для людства Бог перестав iснувати, що Вiн нiби вмер для нього. Для одних Бог помер, а в iнших ставлення до Бога цiлком байдуже. Ми мало думаємо про Бога. Ми мало Його вiдчуваємо. Ми живемо неначе поза Богом, поза Його заповiдями. Не в Нього шукаємо натхнення i допомоги. Не до Нього зверненi нашi почуття. I головна бiда в нашому життi, основна причина занепаду духовно-морального життя людини полягає у тому, що ми не маємо з Богом особистих стосункiв.

Люди завжди хотiли побачити Бога. I в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашiй людськiй природi. Першi люди перебували у постiйному спiлкуваннi з Богом, як про це ми читаємо у Бiблiї.
Але пiсля грiхопадiння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася грiхом. Мiж Богом i людьми постала стiна, яка не давала можливостi спiлкуватися з Богом, як це було ранiше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми i закрила Бога вiд людей. Про це у Бiблiї сказано так: "I зробив Господь Бог Адамовi та дружинi його одяг шкiряний i зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Євангельськi читання дають нам привiд говорити про буття диявола, про руйнiвну смертоносну дiяльнiсть його.
I життя наше нинiшнє настiйливо вимагає, щоб ми усi дуже уважно поставилися до цiєї теми. Бо незнання наше, або сором'язливе замовчування, або навiть i заперечення буття цiєї страшної сили робить нас перед нею зовсiм обеззброєними, i вона може вести нас, як овець на заклання, до загибелi.

Пiсля воскрешення дочки Iаiра Iсус Христос вийшов з його дому, i натовп народу рушив за Ним. Раптом з цього натовпу почувся крик: "Помилуй нас, Iсусе, Сину Давидiв!" (Мф. 9, 27). Господь продовжував iти, нiби не звертаючи уваги на це благання. В дiйсностi ж Вiн випробовував вiру тих, хто кричав i називав Його сином Давидовим, тобто Месiєю - Христом. Коли Господь увiйшов у дiм, тi, що кричали в натовпi, наблизилися до Нього. Це були двоє слiпих. Вони стали просити Iсуса Христа, щоб Вiн зцiлив їх вiд слiпоти i повернув їм зiр. Перш нiж виявити Свою всемогутнiсть i милосердя, Господь запитав їх: "Чи вiруєте, що Я можу це зробити?" Вони говорять Йому: "Так, Господи!" Тодi Христос доторкнувся до очей їхнiх i сказав: "За вiрою вашою нехай буде вам".

Сьогоднi в Євангелiї розповiдається про вигнання бiсiв iз двох бiснуватих людей, якi вийшли iз гробових печер Гергесинського краю. Вони були настiльки лютi, що нiхто не насмiлювався проходити тим шляхом, де вони знаходились.

Один римський сотник просив Господа нашого Iсуса Христа про зцiлення свого слуги. Господь сказав йому: "Я прийду i зцiлю його" (Мф. 8, 7). Але сотник припав до нiг Христових i сказав: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увiйшов пiд покрiвлю мою, але промов тiльки слово, i видужає слуга мiй" (Мф. 8, 8). Уже одне це свiдчить, що сотник, будучи язичником, твердо вiрив у Божественну всемогутнiсть Iсуса Христа, в той час як i кращi з юдеїв не вiрили в Нього. Тому Господь, почувши такi слова сотника-язичника, звернувся до людей, що йшли за Ним i сказав: "I в Iзраїлi не знайшов Я такої вiри" (Мф. 8, 10).

Господь наш Iсус Христос, знаючи нашу перебiльшену прив'язанiсть до матерiальних благ, навчає нас, щоб ми насамперед турбувались про правдиве благо, яким є Царство Боже. Вiн говорить: "Шукайте ж спершу Царства Божого i правди Його, i все це додасться вам" (Мф. 6, 33). Вiн не забороняє турботу про земнi блага, але на перше мiсце Господь ставить духовнi цiнностi, тобто Царство Боже.

Останнім часом з’явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди манд¬рівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слуха¬чів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: “Гос¬подь звелів зробити те-то”; “Бо¬жа Матір сказала зробити те-то”. Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.

Церква святкує пам'ять святих жон-мироносиць. Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жiнок. У земному життi нашого Спасителя, навiть у середовищi Його найближчих послiдовникiв, вони посiдають почесне мiсце. Жiнка завжди бiльше, нiж чоловiк, прагнула втiлити в життя Божественну правду.
Коли пролунали першi священнi слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всiй землi Його заклики до неба, до Бога, до вiчностi й святостi, до спасiння i Царства Божого - жiноча душа чуйно вiдгукнулася на Його вчення i на чарiвну особистiсть Боголюдини.