Сьогоднi ми святкуємо урочистий вхiд Господа нашого Iсуса Христа в Єрусалим. Не раз i ранiше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцiлятися вiд своїх недуг, але такої урочистостi пiд час попереднiх завiтань Христа до Єрусалима не було.
Чому цей вхiд був урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини? Коли порiвняємо вхiд в Єрусалим Христа з входом царiв i римських полководцiв пiсля їхнiх перемог, то побачимо безмежну рiзницю.

Земне життя - це постiйна боротьба добра i зла. Iсторiя людства супроводжується вiйнами. Звичайна земна радiсть сусiдствує зi скорботами i хворобами. Праведники i грiшники живуть поруч. Ми спостерiгаємо в нашому життi, що часто грiшники благоденствують, а праведники страждають. Нерiдко ми бачимо, як зло перемагає, а добро терпить поразку. Люди за добро платять злом. Скiльки людей навколо нас страждає вiд несправедливостi й жорстокостi. I взагалi, людина не має спокою в життi. Як сказав великий росiйський письменник Достоєвський, знавець людської душi, наше серце - це поле, де йде постiйна боротьба добра i зла. I найбiльшим злочином є смерть.

Господь наш Iсус Христос повчає нас сьогоднi притчею про митаря i фарисея. Два чоловiки, говорить Вiн, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей - гордий єврейський законник, а другий був митар - людина, яку всi вважали грiшною. Фарисей став спереду i так молився: "Дякую Тобi, Господи, що я не такий, як iншi люди - грабiжники, неправеднi, розпусники, або як цей митар; я двiчi на тиждень пощу, вiддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю". А митар стояв ззаду, не смiв навiть очi звести до неба, а тiльки бив себе в груди i казав: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Господь закiнчив притчу словами: "Кажу вам, що цей (тобто митар) пiшов до дому свого виправданий бiльше, нiж той (тобто фарисей): бо всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 10-14).

Перед стражданнями у прощальнiй бесiдi з апостолами Iсус Христос сказав, що Вiн є виноградна лоза, а вони вiття. Якщо вiття не буде з'єднане з лозою, то воно не принесе нiякого плоду. Бiльше того, Спаситель сказав, що вiття може засохнути i вiдпасти або бути вiдсiченим вiд виноградної лози. I, зробивши з цього висновок, Господь сказав: "Без Мене не можете робити нiчого" (Див.: Iн. 15, 1-6). Отже для того, щоб чинити добро i мати життя, треба знаходитися на винограднiй лозi, тобто бути з'єднаним з Христом.

В Євангелiї дуже часто зустрiчаються згадки щодо прокази - цього страшного лиха Сходу. Нинi ви чули євангельське оповiдання про чудесне зцiлення Господом Iсусом Христом десяти прокажених. Важко уявити собi весь жах становища прокаженого - тi фiзичнi та моральнi страждання, на якi приречений вiн хворобою i вiд яких не буде iншого рятунку, крiм смертi.

Недiля 28-ма пiсля П'ятдесятницi (Лк. 14, 16-24)
Сьогоднi було прочитане Євангелiє про покликаних на вечерю. Один чоловiк справляв велику вечерю i запросив багатьох. Коли настав час вечерi, вiн послав свого раба сказати запрошеним: "Iдiть, бо все вже готове". I почали всi запрошенi, нiби змовившись, вибачатися. Перший сказав: "Я купив землю i менi треба пiти й оглянути її, прошу тебе, вибач менi". Другий сказав: "Я купив п'ять пар волiв та йду випробовувати їх; прошу тебе, вибач менi". Третiй сказав: "Я одружився i через те не можу прийти". Повернувшись, раб доповiв про це своєму господаревi. Тодi, розгнiвавшись, господар дому сказав своєму рабу: "Пiди швидше на вулицi й провулки мiста, i приведи сюди вбогих, калiк, слiпих i кривих". I сказав раб своєму господаревi: "Господарю, зроблено все як ти велiв, i ще є мiсце". Господар сказав рабу: "Пiди на дороги i загороди й умовляй всiх прийти, щоб наповнився дiм мiй. Бо кажу вам, що нiхто з тих запрошених не покуштує моєї вечерi". Закiнчив Господь Iсуса Христос Свою притчу словами: "Багато званих, та мало обраних" (Лк. 14, 16-24).

Недiля 26-та пiсля П'ятдесятницi
Великим даром благодатi Святого Духа, яким Бог обдарував свiт у Христi Iсусi, апостол Павло називає мир. I дiйсно, вiдколи стоїть свiт, вiдколи пам'ятає себе людство, в його життi бракує миру - спокою совiстi, спокою серця, спокою життя.

В день свята Введення до храму Пресвятої Дiви Марiї ми зiбралися, щоб у молитвi висловити нашi почуття благоговiння й вдячностi перед Тiєю, Яка стала Матiр'ю Сина Божого. Щастя бути пiд покровом Божої Матерi нагадує нам про те, що був час, коли люди не знали Спасителя свiту.

Притча про милосердного самарянина була сказана Господом на пояснення одному законниковi, який не розумiв, що йому слiд робити, щоб успадкувати вiчне життя. На закiнчення притчi Господь дав йому настанову: "Йди i ти роби так само". Ця настанова звернена до всього християнського свiту i до кожного християнина зокрема. Питання про сенс життя, про спасiння, про вiчне життя i зараз непокоїть багатьох. Гранично ясну вiдповiдь на це питання, яке хвилює людину, дав Iсус Христос. Вiн однаково ставився до всiх, хто дорожить своїм спасiнням, для кого питання про вiчне життя не є лише звичайною цiкавiстю.

Канцелярія Української Православної Церкви КП повідомляє, що Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом накладено резолюцію "Благословляється передача Віфлеємського вогню до храмів УПЦ КП. Відповідальний - єпископ Васильківський Євстратій"

Сьогоднi Євангелiє розповiдає нам про воскрешення Господом дочки Iаiра, начальника юдейської синагоги, i про зцiлення кровоточивої жiнки через лише доторкання нею до одежi Христа. Євангелiє говорить, що до Iсуса Христа прийшов Iаiр, припав до Його нiг i просив прийти до нього в дiм, бо його дочка, рокiв дванадцяти, лежить при смертi. Коли ж Господь iшов, то народ тиснув Його. Одна жiнка, яка страждала дванадцять рокiв вiд кровотечi, витратила все своє майно на лiкарiв i не могла вилiкуватися, - пiдiйшла ззаду, доторкнулася до краю одежi Iсуса Христа, i в ту ж мить кровотеча у неї припинилася.

Чого хоче людина, яка живе на цiй землi? Багато чого хоче. Перш за все, щоб вона нiколи не вмирала, щоб нiколи не припинялося те життя, яким живуть її думка, її воля, її почуття. Бiльше того, людина хоче, щоб за порогом земного життя, майже завжди зрошеного сльозами, оповитого скорботами, наш безсмертний дух вiчно блаженствував, жив у радостi й спокої. Наше серце прагне до звiльнення вiд тих страждань, якими неминуче супроводжується земний шлях кожної людини. А якщо не можна вiд страждань знайти порятунок, вона просить їх пом'якшення, шукає таку силу, яка допомагала б їх перебороти, могла б служити їй опорою у перенесеннi скорбот. Коли совiсть викриває людину у скоєних нею грiхах i злочинах i коли у серцi народжується розкаяння, людина прагне для себе прощення й утiхи.