Отже, роль жінки в Церкві є такою ж, як і роль кожного християнина, незалежно від статі, національностей, соціального статусу, стану здоров'я і т.д. - співслужіння Христу в справі нашого спасіння. В силу своїх індивідуальних обдарувань жінка може вибрати адміністративне служіння в Церкві, бути богословом, іконописцем або керівником хору, прожити побожне життя в чернечому званні або ж у високому званні матері - але все це лише зовнішні вираження деяких аспектів життя християнина. Головне - це «захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1Петра 3:4). Тому що Тіло Христове складається не з адміністраторів, богословів або іконописців, навіть не зі священнослужителів, але з християн. І роль кожного християнина, чоловіка чи жінки, за словами преп. Серафима Саровського, «наживання Духа Святого Божого».
Найпоширеніша думка про взаємини чоловіка і жінки базується, і небезпідставно, на текстах зі Священного Писання, що читаються привселюдно під час Таїнства Вінчання. Як вже зазначалося вище, спрощене розуміння того, що дружини повинні коритися своїм чоловікам (Еф. 5:22), часто викликає оплески з боку чоловіків, але спробуємо розібратися про що саме пише Апостол. Чи не виявиться, що Апостол Павло духовніший за нас, і що в своєму розумінні великої таємниці Христа і Церкви ми нічим не відрізнятимемось від стародавніх юдеїв, які кивали своїми головами, не розуміючи великої таємниці нашого спасіння (Мф. 27:39-43).
У православному віровченні проблеми статей просто немає, як і немає питання про роль жінки в Церкві. Такого роду проблеми і питання приносяться до Храму Божого людьми із суспільства і сім'ї в яких вони проживають. Наприклад, посварившись з дружиною чоловік може дорікнути їй цитатою з послання Апостола Павла, що безсумнівно відіб'ється на церковній самосвідомості як чоловіка, так і дружини. А почувши по телевізору феміністичні попередження про дискримінацію проти жінок, людина свідомо чи несвідомо несе їх у Церкву, і починає порівнювати Церковне життя - принаймні, таке, яке вона бачить - з гуманістичними, в тому числі і з феміністичними, принципами. Крім того, проблема часто посилюється самими служителями вівтаря, які, хто жартома, а хто і всерйоз, цитують зі Святих Отців щось на зразок «Тримайся подалі від жінок і архієреїв», забуваючи при цьому згадати, що ця порада була надана конкретним старцем-монахом конкретному молодому послушнику, і не є якимось узагальнюючим принципом православної свідомості.
Не секрет, що суспільство - його філософія, ідеологія, культура - має великий вплив на християнську думку. Проповідуючи християнство в елліністичному світі, Церква користувалася термінологією і методикою зрозумілою елліністичному суспільству; існуючи в рамках Римської Імперії, Церква богословила образами політичними та юридичними; зіткнувшись з радянським богоборством, Церква шукала шляхи протистояння; а живучи в умовах сучасного матеріалізму, Церква полемізує з ним, викриваючи його духовну убогість.
Питання про роль жінки у Церкві багаторазово піднімалось протягом всієї історії християнства, починаючи з перших десятиліть існування Церкви. Тому коли в двадцять першому столітті задається це питання, то найчастіше мається на увазі власне, не роль - про це проповідував Сам Христос, і писав ще Апостол Павло, а актуальна проблема взаємин чоловіків та жінок в сім'ї, в суспільстві і в Церкві. У церковній свідомості ця проблема звичайно виражена в тому, що бородаті чоловіки в чорному володіють адміністративною владою, яку жінці не дають, навіть якщо вона приклеїть собі бороду і одягне чорний халат [1]. З точки зору сучасної Західної світської культури, до якої належать не тільки жителі Сполучених Штатів, але й в досить значній мірі і жителі європейських країн, - у наявності дискримінація Церкви проти жінки, тільки за те, що вона народилася жінкою. Тому здається трохи дивним, що вказувати жінкам на їх місце в Церкві запросили мене - бородатого чоловіка в чорній одежі, наділеного деякою адміністративною владою у своїй парафії, тобто в малій частині Церкви.
Чому люди, які від усього серця мріють мати свою сім’ю, дітей, часто бувають нездатні побудувати стосунки? Чому, знайшовши свою «половинку», не витримують перших випробувань і розходяться? Які помилки ми найчастіше робимо, намагаючись «побудувати свою любов»?
1. Ніколи не припиняйте доглядати за Вашою обраницею.
А що це справедливо, видно з наступного. Якби для всіх жінок він поставив законом вступати в шлюб і доглядати дім, то даремно він вимагав би, даремно говорив би і це: "...що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю допомагала, що всяке добре діло сумлінно виконувала" (1 Тим. 5; 9,10). Якщо ти наказуєш усім молодим вдовам вступати в заміжжя, то як може хто-небудь бути жінкою одного чоловіка? У такий спосіб слова його відносяться до тих нестримних. Так чинить він і стосовно шлюбного співжиття, сказавши: "Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, - він для того, щоб ти не подумав, що ця справа - закон, наводить і причину, опісля говорячи так, - щоб не спокушував вас сатана вашою нестриманістю, говорю це як раду, а не як наказ" (І Кор.7:5,6). Таким чином, як там говориться це не до всіх, але більш нестримним з людей, так і тут тим з жінок, що легкодухі і не можуть зі старанністю зносити життя вдівства, - цих він умовляє і радить вступати в другий шлюб.
Не слід забороняти жінці під час місячних заходити у храм, бо не можна звинувачувати її за те, що дане від природи, і від чого жінка страждає проти своєї волі. Адже ми знаємо, що жінка, яка страждала кровотечею, підійшла ззаду до Господа і доторкнулася до краю одягу Його, і негайно недуга її залишила (від Луки 8:47). Чому ж, якщо вона з кровотечею могла торкнутися одягу Господа і отримати зцілення, а жінка під час місячних не може увійти до церкви Господньої? Не можна в такий час і забороняти жінці приймати Таїнство Святого Причастя. Якщо вона не наважиться прийняти його з великого пошанування – це похвально, але, прийнявши його, вона не вчинить гріха. І місячні у жінок не грішні, бо походять від їхньої природи. Залишіть жінок власному розумінню, і якщо вони під час місячних не зважаться підходити до Таїнства Тіла і Крові Господніх, варто їх похвалити за благочестя. Якщо ж вони захочуть прийняти це Таїнство – не слід, як ми сказали, їм у цьому перешкоджати.
Жіночна жінка не воює з чоловіком, не шантажує, не маніпулює ним. Вона приваблює його тільки своєю красою, своєю увагою, розумінням, турботою. Жіночна жінка не осуджує свого коханого, не оцінює його, вона виконує у відносинах абсолютно інші важливі функції. Саме така жінка, без купи проблем, правил і критики, яка цінує чоловіка таким, який він є, потрібна чоловікові, таку жінку він готовий любити і здійснювати заради неї подвиги.