Цю цікаву і повчальну історію розповідає нам житіє блаженного Василія, Московського чудотворця. Удостоївшись носити в собі благодать Божу, святий дивним та незвичним життям навертає людей до покаяння, показуючи приклад любові до Бога.
Один купець розпочав будівництво кам'яного храму. Тричі, із незрозумілих причин, стеля храму обвалювалася. Що тільки купець не робив, як не старалися зодчі, та роботу ніяк не можна було закінчити. Врешті-решт купець, знаючи святість і прозорливість блаженного Василія, звернувся до нього за порадою: як закінчити храм?..

Свята Анастасія Узорішительниця є високим зразком христианського милосердя до ув'язнених в темниці. «В темниці був, і відвідали Мене» - глибоко проникло це євангельське слово в душу святої Анастасії. Бадьора, світла, звеселена радістю, яку дарувала іншим, вона кожного дня обходила темниці і скрізь зустрічали її, як ангела Божого.
Пам'ять великомучениці Анастасії Узорішительниці згадується 4 січня (за новим стилем).

Одна жінка прийшла до спеціяліста і сказала: "Допоможіть мені! У мене серйозні проблеми з чоловіком. Кожного вечора, коли він повертається додому, виникає жахлива сварка".
Знавець відповів: "Цьому легко зарадити".
"Гаразд, але скажіть, що я маю зробити?"
"Ось, будь ласка: увечері, перед приходом чоловіка, вжийте ці чотири смоктальних пігулки у рожевій оболонці. Але вживайте не всі нараз, а по черзі, одну за одною, і прошу, смокчіть їх повільно, дуже повільно".

Він – високий, плечистий, сильний. Голос у нього гучний, поводиться впевнено. Вона – жінка ніжна, тендітна. Побралися.
Він постачав їй усе, вона дбала про дім, виховувала дітей. Діти виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди.
Але діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка перестала усміхатися, почала худнути, зблідла… Вона не могла їсти, не могла ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні.
Її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби.
Останній спеціаліст відвів чоловіка убік й обережно сказав:
— Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити.
Чоловік не сказав ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:
— Ти не помреш!
— Чому? – тихо спитала вона.
— Тому що я потребую тебе! – відповів чоловік.
— А чому ти не сказав мені цього раніше? – запитала жінка, і її очі заблистіли.
Від тієї хвилі хвора почала видужувати. Вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі і далі визначають її хворобу і питають, які ліки принесли таке швидке зцілення.

У 3-й Тиждень по Пасці Свята Церква в особливий спосіб вшановує святих жон-мироносиць і праведних Йосифа Арімафейського і Нікодима – таємних учнів Христових. Своїм богослужінням Церква знов поставляє нас на голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф і Нікодим, і біля гробу, де вони кладуть Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа.

Св. Фотина жила у той час в Карфагені. Отримавши від Господа сповіщення про майбутні їй страждання вона відправилася в Рим і разом з синами Іосієм і Фотином (Віктором) і сестрами Анастасією, Параскевою, Кириакіей, Фото і Фотидой добровільно явилася до Нерона.
Пам'ять - 2 квітня.(нов. ст.)

Це радісне і зворушливе перехідне свято — жінок-мироносиць — відзначають у третю неділю після Великодня.
Це свято вважається Всехристиянським жіночим днем. Наші православні предки не знали дня 8 Березня, і багато століть рік у рік у цей день чоловіки поздоровляли своїх дружин, брати — сестер, сини — матерів. Це свято нагадує нам про високе призначення жінки-християнки, про великий дар бути матір’ю — милосердною і лагідною, схожою на благовісниць Христа.

У людей, що приходять у храм вперше, нерідко складається враження про церкву як про «збори жінконенависників». Часто розповідають такого роду історії: «Чоловікові моєму ні разу ніхто в Церкві не зробив зауваження. А я як зайду, так і хрещуся неправильно, і стою не так, і свічки не так запалюю і не туди ставлю, і одягнена не по формі, і вираз обличчя у мене неналежний ».

Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення любові. Серед формул, що починаються словами «Любов, — це...», немало тонких і дотепних зауважень. Та все ж наймудріші слова про любов сказані ченцями — тими, хто знав Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і зсередини сімейного життя, що «вдалося», однаково зрозуміло, що любов — це передусім упокорювання.

Нещодавно в США почали використовувати новий «політично коректний» переклад Біблії, в якому, щоб не ображати феміністок, поняття Бог-Отець замінено на Бог-Отець-Матір(!). Така «демократична» поправка навіяна ідеями так званої «гендерної рівності», які активно пропагуються і в Україні. Яскравий приклад нових — «демократичних» сімейних стосунків показав і британський прем’єр-міністр, коли взяв відпустку по догляду за новонародженим… Мабуть, не за горами феміністичні гасла на зразок: «Рівність вимагає, щоб чоловіки народжували дітей так само, як жінки!»

Матушка – так лагідно називає віруючий народ дружину священика. Хоча ім’я це потрібно ще заслужити. Деяких називають лише «попадя» або «попівна».
Бути справжньою матушкою – це особливий церковний послух. Можливо, один з найважчих. Тут потрібна істинна самопожертва, самоприменшення.