Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Великий піст 2018
    Великий піст у 2018 році розпочинається 19 лютого і триватиме до…
  • Міжнародний день православної молоді
    15 лютого, у день Стрітення Господнього, святкується Міжнародний день…
  • Стрітення Господнє
    За законом Мойсеєвим,усі єврейські батьки мусили на сороковий день…
  • Популярне
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Квітень 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Квітень 2018 (2)
    Лютий 2018 (3)
    Січень 2018 (1)
    Грудень 2017 (1)
    Листопад 2017 (8)
    Жовтень 2017 (2)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Матушка

    МатушкаМатушка – так лагідно називає віруючий народ дружину священика. Хоча ім’я це потрібно ще заслужити. Деяких називають лише «попадя» або «попівна».
    Бути справжньою матушкою – це особливий церковний послух. Можливо, один з найважчих. Тут потрібна істинна самопожертва, самоприменшення.

    Авторові цих рядків доводилося бачити багатьох матушок. І щоразу я переконувалася: їхнє служіння – виклик сучасній відсутності ідеалів життя. У ньому – втілення ідеалу взаємин чоловіка і дружини, ідеалу жіночності і материнства, ідеалу ставлення до людей – духовних чад її чоловіка. Хоча, звичайно, траплялися випадки, коли навіть язик не повертається назвати якусь емансиповану особу із цигаркою святим словом – матушка.

    Зазвичай такі непідготовлені до нелегкої долі модниці, що сподіваються, насамперед, на матеріально забезпечене життя, з неприборканим прагненням бути у центрі уваги та жаданням розваг, залишають своїх завантажених служінням Богу і людям батюшок, що уникають світських розваг. Таких прикладів серед сучасного молодого покоління, на жаль, чимало.

    Але не будемо засуджувати. Розповім краще про дві особливо пам’ятні для мене зустрічі з матушками, яких вже не торкнеться людський поговір.

    Символічно, що обидві вони, починаючи з дитинства, мріяли про чернече життя. Готувалися до цього і постійно відмовлялися від різних шлюбних пропозицій. Але часи тоді були важкі: початок 20-х років. Монастирі закривалися, чернецтво переслідували, засилали, страчували. І ту й іншу дівчину їхні духівники благословили на шлюб. Одна з них – «з душею всесвітньою», як згадував про неї її духівник єпископ Гурій (Лебедєв), інша – тиха самітниця з рідкісним даром до малювання. Обидві вони сприйняли своє нове життя як «монастир у миру». Хоча одна з них дала разом зі своїм чоловіком обітницю жити у шлюбі як брат із сестрою, подібно до св. праведного Іоанна Кронштадського і його матушки Єлизавети. А інша стала матір’ю численного сімейства і виростила трьох священиків і двох дочок – регентів хору.

    Матушка Ганна Василівна Кошкіна (у дівоцтві князівна Куракіна) разом зі своїм чоловіком, тоді ще інженером, поїхала у 1920 р. в Оптину Пустинь до преподобного старця Анатолія, і він сказав молодому Олександру: «Будеш священиком і генералом». Ченці оптинські пояснили їм, що «генералами» у монастирі називали старців. Довге життя у миру прожило подружжя Кошкіних.
    Батюшку переміщали з місця на місце: від Середньої Азії до Новгородської області.

    Він збудував у 50-і роки величний собор у Ташкенті, який витримав страшний землетрус. Багато було в нього чад, усіма він з ласкавою турботою й увагою опікувався не лише в храмі, але і сам відвідував немічних, їздив на духовні треби. Додому вертався лише пізно ввечері.

    Матушка Ганна, яка мала три вищі освіти, писала вірші, читала багато духовної літератури, ніколи не вимагала якоїсь особливої уваги до своєї особи, ніколи не нарікала чоловікові.
    Вона намагалася в усьому допомагати «своєму другові» (так вона називала отця Олександра завжди, навіть після його блаженної кончини). Вона займалася з дітьми парафіян, писала безліч листів духовним чадам і друзям батюшки, допомагала йому готуватися до проповідей.

    Вона з юних років мала послух робити виписи зі святих отців за темами: «Про любов», «Про молитву», «Про чернецтво», «Про піст», «Про смерть»...

    Вона любила повторювати даний їй єпископом Гурієм (Лебедєвим) завіт: «Рідніться з небесними жителями. Через молитву, через читання, через виписування святоотецьких слів у особливі зошити». Таких зошитів за її життя назбиралося кілька десятків. Для багатьох людей вони послужили їжею духовною в роки, коли книги дістати було важко, а машинописне копіювання духовної літератури було небезпечним заняттям, яке каралося за радянськими законами.
    З якою повагою, шаною і любов’ю ставилася матушка до отця Олександра. Свято шанувала вона і після його кончини день їхнього вінчання, з надією чекала їхньої зустрічі у Вічності.

    Але й у їхніх стосунках діяв загальний закон – духовне життя ієрея не може бути цілком відомим його супутниці. Коли отець Олександр вмирав, Ганна Василівна запитала його: «Що ж ти вмираєш, адже ти ще генералом не став?» - «Став», – відповів він у передсмертному дерзновінні. І з якою радістю духовною розповідала матушка про свій сон після кончини старця: «Мені було сповіщено – три дні лунав піднебесний дзвін – так підносилася у Царство Боже душа протоієрея Олександра».

    Ім’я і житіє іншої матушки-подвижниці, про яку йшлося, я повідомляти не буду. Не хочу чимось бентежити її дітей та численних онуків. Скажу лише про дивний факт. І у старості вона не залишала думки про чернецтво. Хоча прожили вони з батюшкою, як кажуть, душу в душу. І була вона йому все життя помічницею і підтримкою. Один з її синів виконав бажане нею покликання – став ченцем.

    Свого часу їздила вона у Голосіївську пустинь до блаженної схимонахині Аліпії в Київ (мощі якої тепер почивають у Свято-Покровській церкві Голосіївської пустині м.Києва). Сподівалася одержати там благословення на чернецтво. Але блаженна розмовляти з нею не стала, а перетнула їй дорогу папкою. Отут можна казати не тільки про таємне духовне життя священика, але й про його подружжя. Є чимало прикладів і того, коли, виростивши дітей, священик одночасно зі своєю матушкою приймали чернечий постриг.

    До розповіді про двох зразкових матушок додамо все-таки історію про «лиху дружину», записану митрополитом Веніаміном (Федченковим). Така дружина була у священика-праведника, якого люди вшановували як святого за чудотворіння і прозорливість.
    «...Дуже важким було його сімейне життя. Мені він розповідав: «Коли я оженився, то думав, що дружина моя примхлива, і ніхто мене про це не попередив. А тепер я розумію, що вона просто знервована». А в молодості теща казала йому: «Іване, Іване! Як ти таке терпиш!». Батюшка відповідав: «Вогонь з водою не горить. Вона починає сваритися, а я мовчу». Відвідуючи вбогих, священик носив і роздавав усе стареньким. Але матушка строго контролювала його кишені.

    Одного разу зламалася срібна ложка. Навіть не вагаючись, батюшка зробив з неї хрестики. Матушка довідалася про це. І так вона завжди сердилася на чоловіка, а тут ще запитує: «Іване Петровичу, де ложка?» Сидить бідний і мовчить. Ось таким чином прожили вони 62 роки!

    Можливо, що для смирення дав йому Господь таку дружину, а, може, й для духовного подвигу, замість мучеництва... Але, багато про що, навіть про більшу частину, ми взагалі не знаємо: вона в невідомій для нас тіні...»

    Нехай ця історія послужить для когось розрадою, а для когось і повчанням. Гідною матушкою, другом та помічницею своєму чоловікові бути непросто, але, віримо, що за цей подвиг дарує Господь золотий вінець у Царстві Небесному.


    Людмила Ільюніна
    газета «Православний Санкт-Петербург»

    Амвон
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com