«Як сонце, що сходить в небесах Господніх, краса доброї жінки в малому світі її оселі»
(архієп. Амвросій)
(архієп. Амвросій)
Нещодавно в США почали використовувати новий «політично коректний» переклад Біблії, в якому, щоб не ображати феміністок, поняття Бог-Отець замінено на Бог-Отець-Матір(!). Така «демократична» поправка навіяна ідеями так званої «гендерної рівності», які активно пропагуються і в Україні. Яскравий приклад нових — «демократичних» сімейних стосунків показав і британський прем’єр-міністр, коли взяв відпустку по догляду за новонародженим… Мабуть, не за горами феміністичні гасла на зразок: «Рівність вимагає, щоб чоловіки народжували дітей так само, як жінки!»Скажете дурниця? Звичайно, але чомусь ми намагаємося впровадити її у наше життя, бездумно підтримуючи усілякі західні рухи та соціальні програми. Ми ґвалтуємо беззахисні душі юних українок розбещеними образами «розкріпаченої», незалежної (від своєї жіночості), ділової жінки.
Невже забули ми власні проекти 1917 року по соціалізації жінок, які, за влучним висловом письменника Р. Распутіна, закінчилися «моральною мутацією».
У давнину говорили: «Чоловік жінці — пастир, а вона йому — пластир», адже жіноче призначення в цьому світі — нести тепло і турботу, ніжність і ласку. То й не може бути ніякої іншої справи вищої чи важливішої за народження та виховання дитини — так вчить Православна Церква. А суто жіночі риси, такі як тихість, всепрощення, милосердя, терпіння та лагідність (антиподи сучасної «незалежності») не принижують жіночу гідність, а навпаки — возвеличують її. Це відблиск богородичності, прихованої в глибинах душі кожної жінки. Це — жіноча суть, за якою однаково тужать і жінки, і чоловіки.
Так, відомий письменник Лєсков писав: «Добрі жінки та лагідні матері нам потрібніші за геніальних міністрів та генералів». Бо, насправді, всі перемоги виковуються теплом жіночого серця, ніжною та щирою турботою матері й дружини у затишку рідного дому.
Звичайно, таку цільну, жертовну, віддану і при цьому тендітну жіночість потрібно оберігати від зовнішніх «вітрів». Можна сказати, що чоловік зраджує жінку, виштовхуючи її у бруд навколишнього світу. Зраджує він і себе, адже таким чином робить крок до самовинищення.
Але сьогодні більше гомонять про потребу виводу жіноцтва на широку ниву соціальної діяльності, яку нібито привласнили собі чоловіки. Цей хибний заклик до суспільної активності, не властивої жіночій природі, приводить до розорення внутрішнього світу жінки та руйнівної для неї самовпевненості. Жінки стають холодними, сухими, принциповими та зухвалими, а тепло сімейного вогнища вихолощується. Тому й бродять довкола недогріті з середини діти й чоловіки — черстві та жорсткі, немічні та безпорадні.
А жінки все частіше обирають лозунгом свого життя сумнівне: «всі ми баби - стерви», не пам’ятаючи ні себе, ні того, що буквальне значення слова «стерво» — мертвятина, падаль, труп тварини. А як так, то й пишатися званням стерви нормальна жінка не може, бо її істинне призначення народжувати і плекати життя. Жінка — це берегиня внутрішнього світу, внутрішнього ладу й гармонії, про які ми зовсім перестали піклуватися. Ми забули, що головні цінності життя лежать не в площині зовнішнього, а в глибинах внутрішнього світу. Тому й блукаємо, тому й жевріємо, а не живемо, що занедбали внутрішнє заради зовнішнього.
Тож, всупереч усім західним провокаціям, жінку потрібно повернути сім’ї, а значить — самій собі. Тоді світ подобрішає, а людські душі потеплішають.
Світлана Коппел-Ковтун
(Використано матеріали кн. С. Кара-Мурзи «Маніпуляція свідомістю» та ж-лу «SOS») 2004 р.
АМВОН
