Христос воскрес!
Прийдешня неділя, друга після Пасхи, присвячена пам’яті Святих жінок-мироносиць. І тому в народі іноді називається «православним жіночим днем». Продовжуючи святкувати Світле Христове Воскресіння, ми згадуємо духовний подвиг тих жінок, які ішли за Господом від Галілеї до самої Голгофи. Вони самовіддано допомагали Спасителеві і Його апостолам, як сказано в Євангелії - «служили їм від своїх маєтків». Під час розп’яття Христа всі учні, крім Іоана Богослова, у страху розбіглися. Але жінки-мироносиці виявилися тоді духовно сильнішими за апостолів-чоловіків, і залишалися поруч зі своїм Учителем до самої Його смерті на Хресті.
За таку вірність Спасителеві вони були визнані гідними першими дізнатися від ангелів про Його Воскресіння, а потім і першими зустріти воскреслого Господа. Це сталося, коли учениці йшли до Гробу Свого Божественного Вчителя щоб за юдейським звичаєм помазати Його тіло миром - особливою запашною речовиною. Звідси і їх назва - мироносиці. Як співається у великодніх піснях, вони стали «апостолами для апостолів», - тому що ті отримали першу звістку про Воскресіння Христа саме з вуст жінок-мироносиць. Після Вознесіння Спасителя, Його учениці, так само як і учні-чоловіки, розійшлися усім світом з проповіддю Євангелія. Тому ми називаємо їх рівноапостольними.
І в наступні сторіччя жінки-християнки не раз виявляли більшу духовну міць та стійкість, ніж чоловіки. Згадаймо хоча б сімдесять років радянських гонінь на Церкву Христову. У ці роки, можна сказати, знову повторилася євангельська історія: чоловіки, боячись переслідувань і глузувань, майже припинили відвідувати храми. А віруючі жінки продовжували ходити на служби, таємно від чоловіків хрестили своїх дітей і намагалися виховати їх у вірі, самовіддано супроводжували своїх пастирів у далеких засланнях, самі безстрашно йшли у в’язниці й табори за відмову зректися Христа… І те поступове відродження церковного життя, що ми бачимо сьогодні, відбувається багато в чому саме завдяки православним жінкам, що вистояли в роки безбожних гонінь – новим жінкам-мироносицям.
Приклад жінок-мироносиць і першого, і двадцятого сторіч вчить нас тому, що мало просто вірити в Христа. Треба жити за своєю вірою. І навіть бути готовим постраждати за неї, а якщо доведеться, то й загинути. Тобто, бути вірними Христові до кінця. Саме віра повинна визначати всі наші вчинки, слова, думки та емоції. Вона має стати для нас головним мотивом всього життя. В іншому ж випадку наша віра виявиться неспроможною, марною, примарною. За словами апостола Якова, «як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва». При цьому, як він каже, «віра сприяє ділам, і ділами віра досягає досконалості».
Нехай Господь благословить всі наші добрі починання і навчить нас вірити в Нього так, як вірили святі жінки-мироносиці.
Воістину воскрес Христос!
