Втішне слово свт. Іоана Золотоустого до вдови (продовження)

4. А що це справедливо, видно з наступного. Якби для всіх жінок він поставив законом вступати в шлюб і доглядати дім, то даремно він вимагав би, даремно говорив би і це: "...що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю допомагала, що всяке добре діло сумлінно виконувала" (1 Тим. 5; 9,10). Якщо ти наказуєш усім молодим вдовам вступати в заміжжя, то як може хто-небудь бути жінкою одного чоловіка? У такий спосіб слова його відносяться до тих нестримних. Так чинить він і стосовно шлюбного співжиття, сказавши: "Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, - він для того, щоб ти не подумав, що ця справа - закон, наводить і причину, опісля говорячи так, - щоб не спокушував вас сатана вашою нестриманістю, говорю це як раду, а не як наказ" (І Кор.7:5,6). Таким чином, як там говориться це не до всіх, але більш нестримним з людей, так і тут тим з жінок, що легкодухі і не можуть зі старанністю зносити життя вдівства, - цих він умовляє і радить вступати в другий шлюб.

Удівство - справа двояка. У чому ж воно двояке? Воно є можливістю добрих справ і перевага найбільшої честі. Як начальство є двоякою справою, має і справи і достоїнство: достоїнством начальства є могутність, служіння народу і саме начальствування; а справи начальства - допомагати тим, що потерпають від несправедливості, перешкоджати несправедливим, керувати містами, проводити ночі в думах про суспільні справи, і багато чого іншого, - так і вдівство має і достоїнство і справи: достоїнство є сам стан удівства; а справи - не вступати вдруге в заміжжя, але задовольнятися першим чоловіком, виховувати дітей, приймати мандрівників, умивати ноги святих, вдовольняти скорботних, віддаватися всякій добрій справі. Отже Павло, розмовляючи про це, усі справи вдови дає робити їй самій, а в достоїнство вдови, в лики і ряд удів не надає їй увійти, поки вона не досягне шістдесятого року, і він ледь не говорить так: нехай вона робить справи вдови, а честі цієї удостоюється тоді, коли, зробивши все, буде мати безпеку. І за часом, і доказом справами, і свідченням зовні. Ніхто нехай не думає, начебто ці слова тільки для дружин; ні, вони корисні і чоловікам, щоб і вони любили своїх померлих дружин і не змушували дітей жити разом з левицями, приводячи їм мачух і знищивши усю свою безпеку.

5. Утім, говорячи це, ми не даємо закону відвертатися від другого шлюбу, але застерігаємо і радимо розсудливо задовольнятися першим. Інша справа застерігати і радити. А інша - давати закон. Хто застерігає і радить, той дає можливість слухачу бути паном в обранні рад; а хто дає закон, той віднімає цю можливість. Так і Церква не дає закону того, а тільки застерігає; і Павло допустив другий шлюб, сказавши так: "Жінка - прив'язана до свого чоловіка, скільки віку його: коли ж чоловік помре - вона вільна, за кого вона хоче, може вийти заміж, аби лише у Господі це було, однак на мою гадку, вона буде щасливіша, коли зостанеться такою" (І Кор. 7;39,40). Як прекрасний шлюб, а краще дівоцтво, так прекрасний і другий шлюб, а краще за нього - перший і єдиний. Отже ми не відкидаємо другого шлюбу і не даємо цього як закон, але застерігаємо, якщо хто може бути цнотливим, залишатися при першому. Застерігаємо і радимо це і для самої безпеки дому: другий шлюб часто буває початком і приводом розбрату і щоденного сум'яття. Часто чоловік, сидячи за столом і згадавши першу дружину при другій, тихо розплачеться; а ця негайно лютішає і наступає, подібно дикому звіру, якщо він захоче хвалити ту, що померла, а підстава похвал робиться приводом для метушні і розбрату. Ми і з ворогами, що померли примиряємося, і після їхнього життя припиняємо ворожнечу до них, а в жінок усе навпаки. Ту, котрої вона не бачила, про котру не чула, від якої не потерпіла нічого лихого, вона ненавидить і відвертається, і сама смерть не гасить ненависті. Хто бачив, хто чув, щоб із заздрістю ревнували до пороху і ворогували проти попелу?

6. Але лихо не обмежується цим, а хоча б народилися діти від другої дружини, хоча б ні, знову метушня і розбрат. Якщо вони не народилися, то вона більше мучиться і за це дивиться на дітей першої дружини, як на ворогів, що заподіяли їй найбільшу несправедливість, при житті їх виразніше відчуваючи власну бездітність. Якщо ж вони народжуються, то знову не менше лихо. Часто чоловік, який ніжно ставиться до тієї, що відійшла, обіймає її дітей, люблячи і разом шкодуючи про їхнє сирітство; а ця усюди бажає віддати перевагу своїм дітям, а тих не бажає поставити не те що у ряд братів, але навіть знедолених домочадців; усе це може перевернути дім і зробити для одруженого життя - не життям. Тому ми застерігаємо, якщо можливо, залишатися цнотливими, задовольнятися першим шлюбом, і ні дружинам не шукати наречених, ні чоловікам дружин, щоб не перевернути всього дому.

Для чого ж апостол, розповідаючи про вдівство, не задовольнився тільки першим, висловленим у словах: "Одного тільки чоловіка жінку" (І Тим. 5:9). Щоб ти знав, що вдовою робить не просто тільки те, щоб не вступати в другий шлюб, але і вправа в добрих справах, милостині, людинолюбстві і служінні мандрівникам. Якщо дівам анітрошки не принесло користі їх дівство, - хоча дівство набагато більше вдівства, - але вони відійшли з безчестям, коли погас вогонь у світильниках їх, тому що вони не могли показати плодів людинолюбства і милостині (Мт. 9;25), то тим більше вдовам (не допоможе їхнє вдівство). Отже Павло, знаючи цю притчу і побоюючись за вдів, з великою докладністю міркує про цей предмет, щоб вони, сподіваючись на одношлюбність, не перестали піклуватися про інші чесноти; тому і говорить: "Всяке добре діло сумлінно виконувала" (І Тим. 5;10). Як дівство - гарна справа, але без іншого залишається марним і зачиняє чертог нареченого, так і вдівство - гарна справа, але без іншої чесноти марне і зайве. Тому Павло і не обмежився умовлянням - не вступати вдруге в заміжжя, але і багато чого іншого, набагато більшого і вищого жадає від удови. Як вибирають воїнів, шукаючи здоров'я тілесного, так і він, обираючи вдову у воїнство Христове, шукав душевного здоров'я і міцності і ретельності до всіх добрих справ, говорячи так: "Ту, що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які у горю допомагала, всяке добре діло сумлінно виконувала" (І Тим. 5;10). Кожне з цих суджень, очевидно, є простим словом, але вміщує в собі велике життя.

За матеріалами книги ієрея Василія Клим'юка «У Бога всі живі»
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua