Останнім часом це явище здобуває досить відчутних масштабів. З кожним роком збільшується кількість пар, які живуть в «цивільному шлюбі», тобто в шлюбі, не зареєстрованому державою, і не освяченому Церквою. При цьому причин для відмови від реєстрації шлюбу в державних органах або вінчання в церкві висловлюється досить багато. «Цивільний шлюб» став якоюсь даниною сучасній моді, це гріховне за своєю суттю явище широко розрекламоване і схвалюється багатьма громадськими й навіть політичними діячами. Кінозірки, співаки, актори, багато інших публічних людей без усякого сорому розповідають те, як вони живуть одне з одним в неофіційних, вільних стосунках. Причому деякі з них навіть пишаються тим, що саме така форма стосунків між представниками різних статей є найближчою їх «творчим натурам, що постійно перебувають у пошуку чогось нового». Сумний той факт, що це стає поганим прикладом для молоді, якій також цікаве все нове і незвідане. Постійно доводиться чути, що молоді люди, перед тим як піти в «ЗАГС» для подання заяви, намагаються пожити разом в «цивільному шлюбі», який іноді називається «пробним». Чого молоді люди цим домагаються? «Цивільний шлюб» стає якоюсь формою можливості перевірити свої почуття одне відносно одного, на якийсь час побути чоловіком і дружиною, скуштувати всіх принад сімейного життя. І лише потім зареєструвати свої стосунки.
Для православного християнина є цілком незрозумілими ці бажання «погратися» в сім’ю. Абсолютно зрозуміло, що молоді люди, які починають подумувати про шлюб, виросли з віку дитсадка і вже давно не бавляться ляльками. Невже бажання побавитися все ще теплиться в душі, а «цивільний шлюб» стає зручною нагодою вдовольнити цю потребу? Швидше за все, ні. То чому ж для того, щоб перевірити свої почуття, не можна просто продовжувати зустрічатися, спілкуватися, і цілком логічним шляхом підійти до весілля й повноцінного шлюбу? Чому бажання жити під одним дахом в якості «пробного» подружжя візьме верх над здоровим глуздом? Таких питань можна задавати безліч.
Можна було б все списати на розбещеність звичаїв сучасної молоді. Але вражає позиція батьків, з дозволу яких молодь починає жити в «пробних шлюбах». Ще більше дивує, коли в «цивільний шлюб» вступають люди літні, які вже мали досвід сімейного життя і, найчастіше, що пережили розлучення. Чим їх приваблює «цивільний шлюб»?
Відповідь проста - непевність у завтрашньому дні. Люди, що мають сумний досвід розлучення, воліють не обтяжувати себе штампом у паспорті, щоб уникнути згодом можливих проблем із другим розлученням. То навіщо ж тоді взагалі вступати в такий шлюб, коли заздалегідь думаєш про розлучення? Подібні думки, коли кожне з подружжя готове гримнути дверима при першому ж скандалі, не можуть позитивно впливати на атмосферу в родині.
Взагалі важко назвати родиною подібне співмешкання, коли кожен просто отримує від такого «шлюбу» те, що йому потрібно. Жінка дістає формальний статус «дружини», її вже важко звинуватити в блуді з першим зустрічним. Чоловік отримує від такого «шлюбу» доморобітницю, котра варить їсти, переє, прибирає, крім цього виконує «подружні обов’язки», але при цьому не є його законною дружиною, і він усвідомлює, що нічим з нею не зв’язаний і в будь-який момент може просто піти, ні ким і ні в чому не звинувачений.
Говорити про любов тут не доводиться. Адже любов - це, в першу чергу, відповідальність одне за одного. Взаємна відповідальність геть-чисто відсутня в «цивільному шлюбі». Виходить, що для жінки подібний «шлюб» - це ілюзія сім’ї, а для чоловіка - ілюзія свободи. Жінка ннемов би живе в сім’ї, але це не сім’я, тому що чоловік не бере на себе відповідальності за свою «дружину». А чоловік начебто формально вільний, але в той же час перебуває під контролем «дружини». Рідко яка дружина, навіть в «цивільному шлюбі» дозволить чоловікові відкрито шукати собі нову подругу або гуляти з коханками.
Чоловіки в «цивільному шлюбі» розуміють, що нічого не втрачають. Дітей доглядати повинна мати, гроші стягнути з такого «чоловіка», який будь-якого моменту може просто обернутися й піти, досить проблематично. Цікаво, що жінка, як правило, називає свого співмешканця чоловіком, а чоловік свою «цивільну дружину» коханкою, співмешканкою, подругою. І лише деякі - дружиною. Автору доводиться часто відповідати на питання, що приходять на сайт. Практично у всіх листах, де говориться про подібні «шлюби», жінки пишуть фрази на зразок: «мій цивільний чоловік» або «мій чоловік (але ми з ним не розписані)». І майже у всіх листах розповідається про те, що в таких «сім’ях» виникають проблеми саме особистісного характеру. Люди, так би мовити, не сходяться характерами.
При роботі над статтею мене зацікавило питання: чи можна взагалі назвати подібне співжиття шлюбом? Для того щоб отримати відповідь на це питання, я звернувся до двох джерел правового регулювання - Церковного права і цивільного Сімейного права. Почну з цивільного Сімейного права. В юридичній літературі загальне поняття шлюбу найчастіше розшифровується як юридично оформлений вільний і добровільна спільність чоловіка й жінки, яка спрямована на створення родини, і породжує взаємні права та обов’язки як майнового, так і особистого немайнового характеру між членами подружжя.
Шлюб в нашій країні є моногамною, добровільною, рівноправною спілкою чоловіка й жінки, укладеною у встановленому законом порядку. Дійсним визнається тільки шлюб, укладений в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб, укладений у церкві, або шлюб, укладений за місцевими чи національними обрядами, з юридичної точки зору шлюбом не є й ніяких правових наслідків не породжує. Також не є шлюбом, тобто не породжують правових наслідків, фактичні шлюбні стосунки, не зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану.
Першою необхідною умовою укладення шлюбу є його реєстрація в державних органах. І тільки другою необхідною умовою для укладення шлюбу, є взаємна добровільна згода чоловіка й жінки, які вступають у шлюб. З наведеного видно, що першочергову позицію в правовому регулюванні сімейних стосунків займає саме питання реєстрації шлюбу, а не спільного бажання чоловіка й жінки одружитися. Оскільки лише після того, як подано заяву в РАГС, можна розглядати питання про взаємну згоду сторін одружитися. І якщо виникає така перешкода, заява може бути відхилено. Цей юридичний аспект особливо важливий у питанні розгляду взаємин у так званому «цивільному шлюбі».
Багато пар, що висловлюють бажання «пожити разом» повинні розуміти, що державне правове регулювання їхніх взаємин може початися лише після реєстрації їх шлюбу в органах РАГСу. Це важливий аспект сімейного життя. Адже держава, санкціонуючи конкретний шлюб, приймає на себе зобов’язання захищати новоутворену сім’ю, особисті й майнові права її членів. Реєстрація дає можливість учасникам сімейних стосунків здійснювати права й вимагати виконання обов’язків, які виникають у них у зв’язку із встановленням шлюбних відносин, а також охороняти особисті й майнові права та інтереси подружжя. Все це не може бути досягнуте в «цивільному шлюбі». Жоден суд не стане на захист прав і свобод, запропонованих у Сімейному кодексі й порушених в «цивільному шлюбі». З погляду юридичного права «цивільний шлюб» не є шлюбом. Відповідно, держава в особі судової інстанції не може гарантувати дотримання прав і обов’язків членів сім’ї в неіснуючому шлюбі.
Було б нерозумно думати, що сімейне життя в «цивільному шлюбі» протікає безхмарно, у рожевих тонах, а «подружжя» ніколи не зустрічають на життєвому шляху проблем і негараздів. Скорботи відвідують людей, які живуть і в законному, і у вінчаному шлюбі. Буває що, і ті, і ті розводяться. Тому, відсутність реєстрації шлюбу ніяк позитивним чином не може впливати на життя людей, що живуть в «цивільному шлюбі», і не рятує їх від лих і скорбот. Але якщо у випадку із зареєстрованим шлюбом є можливість вимагати через судові або інші інстанції дотримання прав подружжя, то в «цивільному шлюбі» цієї можливості немає. А раз немає такої можливості, то «дружинам» доведеться залишитися зі своїми проблемами сам на сам, від чого, безсумнівно, проблем тільки додасться.
Отже, розглянувши з юридичної позиції цивільного сімейного права так званий «цивільний шлюб», доходимо до висновку: «цивільний шлюб» назвати шлюбом взагалі не можна, оскільки він не спричиняє дотримання всіх правових норм, передбачених законодавством. Позиція держави в цьому питанні досить чітка й цілком ясна. Ну, а якщо «цивільний шлюб» не можна назвати шлюбом, то яке ж визначення можна дати йому? «Цивільний шлюб» можна назвати тільки співмешканням, а «подружню пару» - лише співмешканцями.
А тепер хотілося б розглянути позицію Православної Церкви стосовно «цивільного шлюбу». Для цього необхідно розглянути православне вчення про шлюб. Особисто мені найбільше імпонує визначення християнського шлюбу, висловлене ректором Свято-Тихонівського богословського інституту прот. Володимиром Воробйовим у його роботі «Православне вчення про шлюб»: «Шлюб розуміється в християнстві як онтологічне поєднання двох людей у єдине ціле, що звершується Самим Богом, і є даром краси і повноти життя, істотно необхідним для вдосконалювання, для здійснення свого призначення, для преображення і оселення в Царстві Божому». Тому Церква не уявляє повноти шлюбу без особливої її дії, яка називається Таїнством, що має особливу благодатну силу, і що дає людині дар нового буття.
Перші християни не знали того Таїнства вінчання, що практикується в сучасній Православній Церкві. Спільне життя християнського подружжя починалося зі спільної участі в євхаристії. Перші християни не уявляли свого життя без євхаристії, поза євхаристичною громадою, в центрі якої стояла Вечеря Господня. Ті, хто вступав у шлюб приходили в євхаристичне зібрання і, з благословення єпископа, разом причащалися Святих Христових Таїн. Всі присутні знали, що ці люди розпочинали цього дня нове спільне життя біля чаші Христової, приймаючи її як благодатний дар єдності й любові, яка поєднає їх у вічності. Саме в запоруці вічної єдності й любові вбачається сенс новозаповітного вчення про шлюб.
На відміну від старозаповітного вчення, де народження дітей було головною метою шлюбу, шлюб новозаповітний є для людини особливим духовним єднанням християнського подружжя, що продовжується у вічності. Старозаповітне вчення про життя вічне припускало, що людина живе у своїх нащадках. Юдеї чекали свого Месію, Який влаштує якесь нове ізраїльське царство, де настане блаженство єврейського народу. Саме участь в цьому блаженстві нащадків тої чи іншої людини розумілася як її особисте спасіння. Тому бездітність вважалася в євреїв як покарання Боже, тому що воно позбавляло людину можливості особистого спасіння. Тому вчення про шлюб, як стан, призначений лише для народження дітей, Христом відкидається в Євангелії: «У Царстві Божому не женяться й не виходять заміж, але перебувають як ангели Божі» (Мф. 22, 23-32).
Господь явно дає зрозуміти, що у вічності не буде тілесних, земних стосунків між членами подружжя, але будуть духовні. Тому й християнський шлюб, в першу чергу, дає можливість для духовного єднання подружжя. Про це каже ап. Павло: «покине чоловік батька свого й матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом. Таїна це велика; я кажу про Христа і про Церкву» (Еф. 5, 31-32). У Євангелії є дуже важливий момент, що підкреслює ставлення Христа до шлюбу: «що Бог поєднав, того людина хай не розлучає» (Мф. 19, 5). Ці слова свідчать про фактичну неможливість розлучення. Христос тут говорить про абсолютне значення того поєднання, що робить Бог Своєю благодаттю.
Чоловік і дружина поєднуються онтологічно, їх союз не повинен руйнуватися людиною, тому розлучення не може мати Божого благословення. Адже безцінний дар любові, принесений подружжю в Таїнстві шлюбу Божим благословенням, не може бути скасований, він вічний за своєю суттю і не може припинитися зі смертю людини. Тому можна з впевненістю сказати, що християнський шлюб відбувається у вічності, бо «любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.» (1 Кор. 13, 8).
(Далі буде…)
За матеріалами "Українська Автокефалія"
