Люди не готувалися належним чином до участі в Євхаристії. Люди жили неєвангельським життям. І тому для того, щоб виправити їх, Церква стала говорити: ви не можете приступати до таїнств, якщо ви не приготувалися належним чином! Якщо ви не живете добродійно, ви не повинні приймати участь в Євхаристії! Але як виправити це? Сказати: «Не приходьте» - або: «Змініть своє життя»? Мета корективи - зміна життя, а не утримання від причастя.
Отже, те, що ми сьогодні маємо, цю корективу, яка спотворила реальність. Тепер, замість того щоб приступати до Євхаристії, що є природним для участі в літургії, це стало рідкісним винятком. Ви запитуєте: як щодо частого причастя? Людина повинна жити так, якщо б вона повсякчас приступала до Євхаристії. Якщо ми образили когось, ми повинні залишити все і попросити вибачення. Ми повинні постійно молитися. Ми повинні жити за Євангелієм. Ось що вимагає виправлення, а не те, йдете ви чи не йдете до причастя.
Схиархімандрит Іоаким (Парр)

Причина, чому це так важко, в тому, що Господу не потрібні фарисеї, Йому не потрібні «побілені гроби» (Мф. 23:27). Пам'ятаєте, як у Страсний тиждень ми на всю церкву читаємо грізні слова Спасителя про лицемірів? Ці слова адресовані до нас!
Ми повинні бути місіонерами. Наше хрещення зобов'язує кожного з нас бути місіонером. Ми повинні проповідувати скрізь, завжди і кожному, але не словами, а життям.
Належне свідчення того, що ми віддані Євангелією - це святість нашого життя. Любов - це основа нашої віри. Чому це часто вислизає з нашої уваги? Для того щоб жити згідно заповідей Євангелія і займатися місіонерством, нам не треба організовувати ще один який-небудь комітет. Постійно базікаючи про те, що таке Євангеліє, ми настільки засмітили благу звістку, яка в ньому прихована, що Євангеліє втратило життя. Треба не говорити про нього, а жити ним. Якщо ви говорите більше, ніж молитися, проповідуючи, то ви просто "випускаєте пару".
Схиархімандрит Іоаким (Парр)

У чому полягає покаяння? Людина, яка відвернулася від Бога чи жила собою, раптом або поступово розуміє, що її життя не може бути повним в тому вигляді, в якому вона його переживає. Покаяння полягає в тому, щоб обернутися обличчям до Бога. Цей момент початковий і рішучий. Коли ми раптом міняємо курс, і замість того, щоб стояти спиною або боком по відношенню до Бога, по відношенню до правди, по відношенню до свого покликання, ми вже зробили перший рух, ми звернулися до Бога.

Духовний отець так само, як простий, звичайний, пересічний священик, повинен бути в змозі бачити в людині невід'ємну красу образу Божого, хоча це може даватися, часом, зусиллям, вдумливістю, побожним ставленням до того, хто до нього приходить. Якщо навіть людина пошкоджена гріхом, духовний отець повинен в ній бачити ікону, яка постраждала або від умов життя, або від людської недбалості або блюзнірства: бачити в ній ікону і благоговіти перед тим, що залишилося від цієї ікони, і тільки заради тієї божественної краси, яка в ній ще присутня, працювати над тим, щоб усунути все те, що спотворює цей образ Божий.

Я хотів би спочатку визначити слово "духовність", тому що зазвичай, говорячи про духовність, ми маємо на увазі певні релігійні вираження нашого духовного життя, такі, як молитва, як подвижництво. Це стає зрозуміло з святоотцівських книг, як, наприклад, книги Феофана Затворника. Говорячи про духовність, як мені здається, треба пам'ятати, що духовність полягає в тому, що в нас діє Святий Дух. І те, що ми називаємо духовністю, зазвичай - це таємничий прояв дії Духа Святого.
Це положення відразу ставить духівництву дуже чіткі межі, тому що тут йде мова не про те, щоб людину виховувати за якимись принципами, навчити її розвиватися в молитві або аскетично за якими-небудь трафаретами.

Суттєво важливо, щоб те, що ми читаємо, втілювалося, ставало життям. Прочитана молитва повинна стати програмою дії, а не програмою, яку ми представляємо Богу виконати за нас. Якщо ми прочитали уривок із Писання і він щось значить для нас, він повинен стати життям, тоді він змінить нас достатньо, щоб цей же уривок наступного разу став абсолютно новим, так як ще наступного разу. Але якщо ми не змінимося, то нам буде здаватися, що це просто повторення. Знаєте, це все рівно що відправитися на прогулянку за місто.

Бути багатим не гріх, гріх – служити багатству та мати накопичування багатства за мету життя. „Ніхто не може служити двом господарям; - каже Господь, - бо або одного буде ненавидіти, а другого любити; або до одного виявлятиме прихильність, а другого зневажатиме.
Не можете служити Богові й мамоні” (Мф. 6, 24).
Не багатство є гріхом і лихом, а зайва надія на нього віддаляє людину від Бога.
З іншого боку, і багатство може бути знаряддям на шляху до спасіння. Для цього воно повинно стати не метою, а засобом.
Останнім часом в нашому суспільстві все більше з’являється людей, яких можна назвати багатими. Але чи менше одночасно стає жебраків та безпритульних дітей на вулицях? Чи кожний дитячий будинок, лікарня або в’язниця, забезпечені усім необхідним? Нажаль, поки що ні...
Тому, для тих, хто навчився примножати своє багатство на землі, не зайвим буде навчитися збирати собі багатство і на небі. А для цього, перш за все необхідно навчитися служити ближньому та Богові.

В українців Різдво часто асоціюється зі снігом, святковою ялинкою, з часом, коли трапляються чудеса. Але коли це сталося в Палестині, снігу і ялинок не було, а чудеса... Чудеса були, але хто їх зауважив? Тільки волхви та пастухи. Ми читаємо про зірку волхвів, про благовістя янголів пастухам, але сприймаємо це як щось, якщо і реальне, то занадто далеке, що сталося десь в просторі казки - в тридев'ятому царстві, тридесятій державі. І це заважає нам побачити божественні промені в тексті Євангелія. Ось волхви розгледіли зірку Спасителя на сході, пішли за нею як язичники за Єдиним Богом, з темряви ідолопоклонства до Світла Істинного, - і зірка йшла перед ними і зупинилася над тим місцем у Вифлеємі, де народився Христос.

В євангельському читанні ви чули про біснуватого з Гадаринської країни і про зцілення його Ісусом Христом. Біси мучили нещасного, і від того життя його було надзвичайно тяжким. Ісус Христос показав Свою владу над цілим легіоном нечистих духів і тим засвідчив, що Він є Син Божий, Якому підвладне все у світі. Біси за дозволом Спасителя ввійшли у стадо свиней і всі загинули в морі. Євангеліє ясно свідчить про те, що злі духи дійсно існують, і не треба сумніватися в їх бутті. За попущенням Божим вони можуть чинити зло як людям, так і тваринам. У бутті злих духів ми переконуємося з книг Святого Письма, із свідчень святих отців Церкви та із житій угодників Божих. У книзі Буття оповідається, як диявол з’явився у образі змія Адаму та Єві і спокусив її порушити заповідь Божу. Через це обоє вони стали порушниками волі Божої і дійсно пізнали, що таке добро, яким вони насолоджувались у раю, і вкусили гіркоту зла від страждань, хвороб і смерті. Тому-то диявол і називається чоловіковбивцею споконвіку, тобто від початку (Ін. 8, 44).

Ти кажеш: "Я люблю Бога і маю Духа Святого". Однак досліди уважно, чи це насправді так? Чи відданий ти Господу вдень і вночі? Якщо маєш таку безперервну любов - ти чистий. Проте замислись, коли до тебе приходять земний клопіт та всілякі лихі та лукаві помисли, чи справді тоді ти не схильний перед злом, і чи захоче тоді душа твоя любити Бога і бути цілком відданою Йому? Адже мирські помисли, розважаючи помисли розум мирськими і тлінними предметами, перешкоджають людині любити Бога і завжди думати про Нього.
Буває, що нетямуща людина розпочинає молитву, стає навколішки - і її розум досягає спокою. І якою мірою вона підкопує стіну злоби та заглиблюється під неї, такою мірою і руйнується стіна так, що людина поступово досягає духовного збагачення і мудрості. Але цього ступення не досягають ані сильні світу цього, ані вчені, ані письменники...
Духи злоби зв'язують занепалу душу ланцюгами пітьми, через те вона не в змозі ані любити Господа, скільки бажає, ані вірувати, скільки б хотіла. Бо від часу падіння першої людини спротив добру укорінився в нас явно і таємно.

Якщо змилосердитеся над кимсь колись — за це помилувані будете.
Якщо постраждаєте з тим, хто страждає (небагато, здається, це є), — до мучеників зарахуєтеся.
Якщо простите тому, хто ображає, і за це не тільки всі гріхи ваші простяться, але дочкою Отця Небесного будете.
Якщо помолишся від серця про спасіння, хоч і небагато, спасешся.
Якщо дорікнеш собі, обвинуватиш та засудиш себе перед Богом за гріхи, які відчуває совість, і за це виправдана будеш.
Якщо сповідуєш гріхи свої перед Богом, за це вам прощення і винагорода.