Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Минули дні самовипробування, минули тижні, протягом яких ми споглядали на Божі шляхи і на Божі справи. Тепер вступаємо в дні, коли ми віч-на-віч опиняємося в самих подіях Страстей Господніх. Це вже не спогад; це вже наша особиста присутність і участь в тому, що відбувається. Чи будемо ми вдома, на роботі чи в храмі – день за днем ми повинні стежити за тим, що відбувається в ці дні, стежити за цим не ніби ззовні, а вмішатися в ту юрбу людей, що оточувала Спасителя Христа в дні Його страстей. Ввійти в це середовище і постійно ставити перед собою запитання: хто я у вуцьому середовищі

Сьогоднi ми святкуємо урочистий вхiд Господа нашого Iсуса Христа в Єрусалим. Не раз i ранiше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцiлятися вiд своїх недуг, але такої урочистостi пiд час попереднiх завiтань Христа до Єрусалима не було.
Чому цей вхiд був урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини? Коли порiвняємо вхiд в Єрусалим Христа з входом царiв i римських полководцiв пiсля їхнiх перемог, то побачимо безмежну рiзницю.

Земне життя - це постiйна боротьба добра i зла. Iсторiя людства супроводжується вiйнами. Звичайна земна радiсть сусiдствує зi скорботами i хворобами. Праведники i грiшники живуть поруч. Ми спостерiгаємо в нашому життi, що часто грiшники благоденствують, а праведники страждають. Нерiдко ми бачимо, як зло перемагає, а добро терпить поразку. Люди за добро платять злом. Скiльки людей навколо нас страждає вiд несправедливостi й жорстокостi. I взагалi, людина не має спокою в життi. Як сказав великий росiйський письменник Достоєвський, знавець людської душi, наше серце - це поле, де йде постiйна боротьба добра i зла. I найбiльшим злочином є смерть.

Господь наш Iсус Христос повчає нас сьогоднi притчею про митаря i фарисея. Два чоловiки, говорить Вiн, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей - гордий єврейський законник, а другий був митар - людина, яку всi вважали грiшною. Фарисей став спереду i так молився: "Дякую Тобi, Господи, що я не такий, як iншi люди - грабiжники, неправеднi, розпусники, або як цей митар; я двiчi на тиждень пощу, вiддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю". А митар стояв ззаду, не смiв навiть очi звести до неба, а тiльки бив себе в груди i казав: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Господь закiнчив притчу словами: "Кажу вам, що цей (тобто митар) пiшов до дому свого виправданий бiльше, нiж той (тобто фарисей): бо всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 10-14).

Перед стражданнями у прощальнiй бесiдi з апостолами Iсус Христос сказав, що Вiн є виноградна лоза, а вони вiття. Якщо вiття не буде з'єднане з лозою, то воно не принесе нiякого плоду. Бiльше того, Спаситель сказав, що вiття може засохнути i вiдпасти або бути вiдсiченим вiд виноградної лози. I, зробивши з цього висновок, Господь сказав: "Без Мене не можете робити нiчого" (Див.: Iн. 15, 1-6). Отже для того, щоб чинити добро i мати життя, треба знаходитися на винограднiй лозi, тобто бути з'єднаним з Христом.

Сьогоднi свята Церква нагадує нам про подiю, пов'язану з переродженням Закхея. Закхей був начальник над митарями, що збирали податки для Римської iмперiї. Скупiсть, жорстокiсть, схильнiсть до утискiв людей були загальними рисами митарiв. В народi поняття "митник" i "язичник" були рiзнозначними, для обох була одна загальна назва - "грiшник". Закхей був начальником митарiв, i тому в народi вважався одним iз перших грiшникiв.

Сьогоднi у прочитаному уривку з Євангелiя ви чули про чудесне зцiлення Iсусом Христом одного слiпця в Єрихонi. Цей слiпець мав мiцну вiру, що Син Давидiв, як вiн називав Iсуса Христа, неодмiнно зцiлить його вiд слiпоти. I коли на його волання: "Сину Давидiв, помилуй мене!" - тi, що йшли попереду, говорили: "Замовкни", - вiн ще голоснiше став кричати: "Сину Давидiв, помилуй мене!" А голосно вiн кричав тому, що Господь знаходився не бiля нього, а на певнiй вiдстанi. Господь зупинився i звелiв привести слiпця i, коли той пiдiйшов, спитав його: "Чого ти хочеш вiд Мене?" Вiн сказав: "Господи, щоб менi прозрiти". Iсус Христос сказав йому: "Прозри! Вiра твоя спасла тебе". Слiпець умить зцiлився вiд своєї недуги й побачив свiтло i пiшов за Господом, прославляючи Бога. Весь народ, який був свiдком цього чуда, хвалив Бога.

Наближається свято нашої вiри - Рiздво Сина Божого вiд Пресвятої Дiви Марiї. Свята Церква готує нас до цiєї спасительної подiї в iсторiї людства. Сьогоднi недiля Праотцiв. Про яких Праотцiв iдеться, i чому Церква щорiчно нагадує нам про них?

Одного разу до Iсуса Христа пiдiйшов один з юдейських начальникiв i запитав, що йому робити, щоб успадкувати вiчне життя. Господь сказав йому: "Заповiдi знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвiдчи, шануй батька твого i матiр твою". Вiн вiдповiв, що все це зберiгає i виконує з юностi своєї. Почувши це, Iсус Христос сказав йому: "Ще одного не вистачає тобi - все, що маєш, продай i роздай убогим i матимеш скарб на небесах, i йди слiдом за Мною". Але той, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. Iсус Христос, побачивши, що вiн засмутився, сказав: "Як тяжко тим, що мають багатство, увiйти в Царство Боже! Бо легше верблюдовi пройти крiзь вушко голки, нiж багатому ввiйти до Царства Божого!" Тi, що чули це, сказали: "То хто ж може спастися? Господь вiдповiв: "Неможливе для людей - можливе для Бога" (Лк. 18, 18-27).

Св. ап. Павло у Посланнi до Колосян пише: "...Христос життя ваше"(Кол. 3, 4). Христос є повнота Божества, i як Бог Вiн є все у всьому, Вiн є Сотворитель i Вседержитель свiту. Це означає, що нема нi iсламського, нi язичницьких богiв, нi крiшнаїтського бога. Iснує єдиний Бог, що Його ми у Святiй Тройцi прославляємо, Отець, Син i Святий Дух. Iншого не може бути. Тому що не може iснувати декiлька богiв, так само, як не може бути декiлька Творцiв Всесвiту.

В Євангелiї дуже часто зустрiчаються згадки щодо прокази - цього страшного лиха Сходу. Нинi ви чули євангельське оповiдання про чудесне зцiлення Господом Iсусом Христом десяти прокажених. Важко уявити собi весь жах становища прокаженого - тi фiзичнi та моральнi страждання, на якi приречений вiн хворобою i вiд яких не буде iншого рятунку, крiм смертi.