Вознесіння входить до дванадцяти церковних свят, а отже, зустрічаємо його на іконостасах із празничковим рядом.

На відмінно від багатьох інших празничків, композиція Вознесіння практично незмінна.

Ікона поділена на дві частини - земну, на якій бачимо одинадцять апостолів та Богородицю посередині; та небесну - на ній зображено Христа в Славі. Зазвичай, Ісус одягнений у золото-багряну або білосніжну одіж та благословляє одною або обома руками. Він сидить у мандорлі, що символізує небесні сфери (інколи бачимо ще й веселку як Його престіл). Найчастіше, мандорлу до небес піднімають два або чотири ангели. Ще два стоять поміж апостолів і пальцями вказують на Христа. Від 17 ст. замість круглої мандорли зображали більш реалістичні хмари, більш буквально трактуючи Євангелія. Слід зазначити, що зображення Ісуса в мандорлі і з білосніжним або сяючим золотом одягом ґрунтується на сюжеті Преображення, яке більш детально описує Христа в Славі.

Не секрет, що суспільство - його філософія, ідеологія, культура - має великий вплив на християнську думку. Проповідуючи християнство в елліністичному світі, Церква користувалася термінологією і методикою зрозумілою елліністичному суспільству; існуючи в рамках Римської Імперії, Церква богословила образами політичними та юридичними; зіткнувшись з радянським богоборством, Церква шукала шляхи протистояння; а живучи в умовах сучасного матеріалізму, Церква полемізує з ним, викриваючи його духовну убогість.

Священний Синод Української Православної Церкви КП закликає всеукраїнську православну паству молитися про успішне церковне об’єднання, просити архієреїв, духовенство і мирян УАПЦ активно сприяти невідкладному досягненню єдності.

Питання про роль жінки у Церкві багаторазово піднімалось протягом всієї історії християнства, починаючи з перших десятиліть існування Церкви. Тому коли в двадцять першому столітті задається це питання, то найчастіше мається на увазі власне, не роль - про це проповідував Сам Христос, і писав ще Апостол Павло, а актуальна проблема взаємин чоловіків та жінок в сім'ї, в суспільстві і в Церкві. У церковній свідомості ця проблема звичайно виражена в тому, що бородаті чоловіки в чорному володіють адміністративною владою, яку жінці не дають, навіть якщо вона приклеїть собі бороду і одягне чорний халат [1]. З точки зору сучасної Західної світської культури, до якої належать не тільки жителі Сполучених Штатів, але й в досить значній мірі і жителі європейських країн, - у наявності дискримінація Церкви проти жінки, тільки за те, що вона народилася жінкою. Тому здається трохи дивним, що вказувати жінкам на їх місце в Церкві запросили мене - бородатого чоловіка в чорній одежі, наділеного деякою адміністративною владою у своїй парафії, тобто в малій частині Церкви.

Проект «ІРМОС» - це художній антропологічний проект, засобом і звершенням якого є ірмос - православна духовна практика, здійснювана в сучасному соціо-культурному просторі і втілена в сучасних художніх формах.

Духовні напіви прийшли в Київську Русь з Візантії з початком християнства, віками передавалися поколіннями монахів, духовних співців, спочатку - з рук в руки, пізніше - кулизм'яним записом. Ввібравши соки мелосу цієї землі, до 16-го ст. сформувались у самобутній Український духовний напів і протягом 16-17 ст. були передані нам як український нотолінійний Ірмолой - Богослужбова книга, складена з монодичних співів - ірмосів.

Постать святого Юрія зображається найбільшою, щоб підкреслити значимість святого. Хоча замок і царівна виглядають мініатюрно ще й через спроби перспективи - на багатьох іконах бачимо, що вони розташовані на пагорбі далеко за першим планом. До слова, замок представляє велику цікавість для уявлення про фортифікації епохи художника. Також, увагу привертають оборонці міста. Особливо, сурмачі та стрільці з мушкетами, яких в епоху Юрія ще не було. В протилежному від міста куті бачимо півкруг хмар - небо розкрилось і з нього простягається Господня рука, що благословляє Юрія.

Змій представляє собою яскраве різноманіття трактування містичного негативного персонажа. Десь він зображений безкрилим як змія, десь - на крилах бачимо химерне обличчя. Також є випадок, де у дракона аж три голови. Або ж він може вивергати полум'я.

У соціальних мережах та засобах масової інформації повідомляється про заплановане на 30 квітня цього року зібрання на Михайлівській площі Києва «2000 екстрасенсів», які мають намір нібито «заряджати амулети» для воїнів АТО та проводити інші магічні ритуали. У зв'язку з цим Прес-центр Київської Патріархії повідомляє наступне.

Відповідно до настанов Священного Писання діяльність магів, чаклунів, екстрасенсів, тощо, як справжня, коли людина дійсно має намір звертатися до потойбічних демонічних сил, так і шарлатанська, є огидною в очах Божих та тяжким гріхом. Особливо важким духовним злочином є використання у подібних практиках священних церковних предметів та місць, бо це є також гріх осквернення святині.

Ільінсько-Чернігівська ікона Божої Матері була написана у 1658 році іконописцем Григорієм Костянтиновичем Дубенським, в чернецтві Геннадієм. У 1662 році протягом 8 днів, з 16 по 24 квітня, ікона стікала сльозами. У тому ж році татари напали і пограбували місто Чернігів. Опівночі вони увірвалися в Троїцький чоловічий монастир, увійшли до церкви, перекинули всі ікони, взяли все начиння, але чудотворна ікона з усіма прикрасами залишилася недоторканою. Невидима сила не допустила нечестивців до святої ікони. Цариця Небесна не допустила також, щоб вороги увійшли в печеру преподобного Антонія Печерского, в якій переховувалася братія обителі. Раптово, немов від невідомого страхіття, татари почали тікати.

Чудеса Божої Матері через Її Чернігівську ікону описав святитель Димитрій Ростовскій у книзі "Руно зрошене". Пізніше про Чернігівську іконі Божої Матері писав святитель Тобольський Іоан. Чудотворний список Чернігівської ікони Божої Матері, що знаходився в Гефсиманському скиті Троїце-Сергієвої Лаври, прославився в 1869 році.

День особливого вшанування Ільїнсько-Чернігівської ікони Божої Матері - 29 квітня (новий стиль).

Старший син великого князя Київського Володимира Мономаха Мстислав народився в 1076 році й у святому хрещенні був названий Федором.

Його батько, внук Ярослава Мудрого, один із найвидатніших державних діячів українського середньовіччя, князював у Києві в 1113-1125 роках. Боровся за зміцнення центральної княжої влади та єдності Київської Руси, проти занепаду родової солідарності Київської династії. Мати — донька англійського короля Іарольда-Гіта. Після загибелі батька в 1066 році в битві при Гасгінгсі змушена була втікати до Фландрії, а потім до Данії. Там і вирішив данський король Свен видати юну королівну за руського князя Володимира Мономаха, який майже за 40 років стане великим князем Київським. Довгим був шлях королівни до Новгорода, де її зустрів Володимир зі своїм двоюрідним братом Глібом, князем Новгородським. Після короткого перепочинку князь і королівна вирушили до Турова, удільного володіння князя. Там і відбулося їхнє весілля. Від цього щасливого шлюбу народилося дев’ять синів і три дочки, Але старший серед них був Мстислав — Федір, який у пам’ять про знаменитого діда мав ще й третє ім’я Іарольд. Це про нього в Літописі Руському 1 червня 1076 року є запис: “У сей же рік родився у Володимира син Мстислав, онук Всеволодів”.
День пам’яті благовірного князя Мстислава відзначається 28 квітня, а також 23 жовтня у складі Собору Волинських святих.

У середині XIV ст. Литовським язичницьким князівством управляв князь литовський Ольгерд Гедимінович. Він завжди прагнув розширювати свої володіння за рахунок білоруських, українських і навіть російських земель.

Ще коли княжив його батько, Ольгерд прийняв святе хрещення, але не по вірі і по любові до Господа, а чисто з житейських меркантильних міркувань. Княжити він почав у 1341 році, і з метою прибрати до своїх рук вітебські землі, мав бажання оженитися на вітебській княжні Марії Ярославівні. Ольгерд добре розумів, що благочестива православна княжна не вийде заміж за язичника, а тому формально став християнином.

Марія ж, навпаки, ставши великою княгинею Литовською, багато зробила для поширення Християнської віри на цих землях. У литовській столиці Вільні на місці старого язичницького капища побудувала чудесний храм на честь преподобної Параскеви, у Вітебську спорудила аж два храми. Проте коротким було її земне життя. У 1342 році княгиня Марія відійшла до Господа і була з великими почестями похоронена в побудованому нею храмі Преподобної Параскеви.

Пам'ять - 27 квітня (за новим стилем).