Жив собі в одному лісі маленький їжачок. Його гостренький носик із цікавістю витягувався з-під твердих і колючих голочок, маленькі лапки швидко дріботіли листяним килимом, що вкривав лісові долівки. Звичайний маленький їжачок. Але було в ньому щось незвичне, щось таке, що вирізняло його з-поміж усіх лісових мешканців: їжачок завжди був на самоті. Інколи здавалося, що він із сумом тихо зітхає, проте ніхто не наважувався завести з ним розмову, бо варто було будь-кому наблизитися до їжачка, як пухнасте тільце ховалося за страшним панциром із гострих і колючих голок.
Радониця – радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни немов розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину. Етимологічно слово "радониця" походить від слів "рід" і "радість". Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят, одразу після Світлого пасхального тижня, зобов'язує християн не сумувати та не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в іншому життя – вічному. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.
Один парубок звернувся до богомільного пустельника: - Вкажи мені дорогу, якою найшвидше можна дістатися до Бога! Усміхнувшись, пустельник промовив: - З'їж-но якийсь із тих грибів! - Та вони ж отруйні! -Отож-бо! - відповів пустельник.
До Бога не йдуть найкоротшим шляхом. На це, буває, потрібне усе життя.
Не забував про маленьку білу ковдрочку, що зігрівала його ще в колисці. Хоч і стала майже непридатною для використання, проте й далі йому слугувала. Якщо ж не було змоги тримати її коло себе, хлопчик намагався, щоб цей малий домотканий прямокутник принаймні лежав на видноті. Складена або скручена, ковдрочка клалася у барвистий наплічничок, відтак супроводжувала хлопчика навіть до початкової школи. Ця ковдрочка стала моєю невідлучною білою тінню.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17). Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так?
Щороку у Світлий вівторок, коли православні християни прославляють Воскресіння Христа, в урочище «Гурби» (Здолбунівський район, Рівненська область) звідусіль прибувають люди, щоб вшанувати пам’ять полеглих звитяжців. Не виключенням став і цей рік. 17 квітня 2012 р., на третій день Світлого Христового Воскресіння, у Свято-Воскресенському чоловічому монастирі в урочищі «Гурби» була відслужена Божественна літургія та заупокійна літія за загиблими воїнами. Богослужіння очолив архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, якому співслужили:
Ще дитиною я страх не хотів бути собою. Волів бути таким, як Марко Канцеллі, попри те, що Марко не був до мене прихильний. Я рухався, як він, розмовляв, як він, записався до того ж ліцею, що й він. Та з плином часу Марко Канцеллі помітно змінився. Став тісно спілкуватися з Джанні Феррарі. Ходив, як він, говорив, як він. Я геть розгубився! Став ходити й говорити, мов Марко Канцеллі, який ходив і говорив, мов Джанні Феррарі. А згодом зауважив, що Джанні Феррарі рухається і розмовляє, наче Карло Альвоні.
Одна молода ще жінка впала у важку депресію. Минали дні, а вона не хотіла виходити з дому, вставання з ліжка завдавало їй невимовних страждань, приймати їжу стало для неї справжніми тортурами. Денне світло дратувало її. Тому вікна були зачинені, жалюзі опущені. А в голові у неї роїлися найчорніші думки. Часто думала про смерть як про позбавлення від немилого життя. Чоловік, що дуже її любив, оточував увагою та піклуванням, дедалі сильніше непокоївся і журився через її стан. Переконав її, щоб дозволила обстежити себе найвідомішим неврологам і психіатрам, також і зарубіжним. Світила медичної науки виписували ліки, призначали аналізи, радили якнайбільше розважатися й подорожувати.
"Не можна бути трішки віруючим. Якщо ти по-справжньому слідуєш за Христом, то тобі доведеться слідувати за Ним до Голгофи. На цьому все грунтується. Це і є вузька дорога. Насіння має померти, щоб дати плід. Зло заманливе, привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити. І коли ти розумієш це, коли ти бачиш яка між добром і злом йде кровопролитна війна, ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш ближче дізнаватися свого Бога і тобі відкривається справжня радість життя. "
В коментарях до Пасхального богослужіння, які містяться в Цвітній Триоді, говориться, що ані калачі, ані яйця не є пасха. Пасхою є сам Христос, і тільки той, хто причащається дійсно куштує пасху. Таким чином для віруючих, які постували, готувалися до Великодня та під час Страсної посповідалися, пасхальна ніч і пасхальна літургія є часом єднання з Богом у Таїнстві Причастя. А причаститися можна тільки у храмі. І ніяка трансляція цього не замінить. Але є люди хворі, ув’язнені, ті що доглядають немовлят або несуть цілодобову службу та інші, які з тих, чи інших поважних причин не можуть відвідати нічне богослужіння. Саме для них існує нічна трансляція, щоб і вони мали можливість долучитися до загального свята. До того ж трансляція має і місіонерське значення, бо її коментують священнослужителі та богослови, і ті, що дивляться можуть дізнатися і про свято, і про порядок богослужіння, і про благочестиві традиції нашого боголюбивого народу. А також і про те, що той, хто хоче святкувати Пасху по-справжньому, повинен бути під час богослужіння в храмі.