О, він тепер добре тримається на риштуванні. Та що на риштуванні, де твердо стоїш обома ногами, і відерце з фарбою, інструмент є куди поставити. Він учора півдня на отій довгій хиткій драбині працював і так захопився роботою, що мало не оступився, але навіть злякатися не встиг, бо вже нога сама на щаблинку зручне місце знайшла. Він учора промальовував оперення на крилах янгола. Ото, певна річ, святий охоронець і не дав йому впасти - підтримав своїми білими старанно окресленими його рукою крильми. А сьогодні хлопець має інше завдання - різними відтінками білил і блакиті відтворити одяг святого апостола Петра. На перший погляд здається, що це неважко, але він лише навчається іконописної премудрості. Тож має особливо постаратися. щоб вийшло так, як порадив отець Григорій - майстер, що прибув на київські пагорби з трьома своїми товаришами із самого Константинополя. їх запросив ігумен Печерського монастиря преподобний Никон, аби відомі умільці розписали новозбудовану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, що пишно і світло звелася до неба золотими хрестами над дніпровим схилом.
30 серпня – вшанування пам’яті прп. Аліпія, іконописця Печерського.

Волинський літописець залишив нам опис зовнішності і характеру Володимира Васильковича: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був.
Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича, як місцевошанованого Волинського краю, відзначається в день його упокоєння 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) грудня та в день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначається в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.

Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.
Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.
Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначається 26 листопада (за ст. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 23 жовтня (за н. ст.).

Преподобний Тит був священноіноком Київського Печерського монастиря, відомий своїм надзвичайно миролюбним до всіх ставлення. Особливо полюбив Тит миролюбність завдяки ось чому... У преп. Тита був друг чорноризець Євагрій, по сану диякон. Всі дивувалися щирій дружбі і любові, що існувала між ними. Але диявол, що ненавидить всяке добро, вирішив посіяти між ними сім'я ворожнечі. У своєму задумі він домігся, щоб Тит і Євагрій так зненавиділи один одного, що навіть не хотіли бачити один одного і всіляко прагнули уникати зустрічі між собою. Коли вони разом служили в церкві, то у них не було згоди навіть тут, при богослужінні: якщо один кадив перед іконою, то інший тікав від кадіння; якщо ж один не відходив від образу, то інший проходив мимо, не покадивши. Їх ненависть була такою сильною, що вони мали відвагу навіть причащатися Святих Таїн, не примирившись один з одним, не виклопотавши прощення один у одного. Братія обителі, бачивши таку їх люту ненависть і розуміючи, що ця ворожнеча згубна для їхнього спасіння, багаторазово вдавались до спроб їх примирити, але вони і чути про це не хотіли. І ось, згідно Божого задуму, пресвітер Тит серйозно захворів. Думаючи, що настав час відійти йому в інший світ, Тит почав гірко плакати над своїм гріхом і потім послав сказати дияконові Євагрію наступне: «Пробач мене, брате, заради Бога за те, що я образив тебе гнівом своїм».
Пам'ять 12 березня (новий стиль).

Преподобний Пафнутій був ченцем Печерського монастиря в 13 ст. Прийнявши чернецтво, безперестанно плакав, уявляючи той час, коли він помре, а душу його обступлять ангели й духи злоби і покажуть йому добрі й погані справи, нагадають про все, що робив на землі. Страшний час для грішника, коли душа покидає тіло. Але блаженні плачучі, бо вони втішаться. І преподобний Пафнутій при своїй кончині побачив ангелів, які прийняли його душу і понесли на небо. Преподобний упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах, В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пафнутію, бо, пам’ятаючи час смертний, безперестанно плакав ти; радуйся, бо при кончині від ангелів утішання сподобився ти».
Пам’ять преподобного Пафнутія вшановується 28 лютого.

Преподобний Антоній Печерський мав дар пророкування. Він сказав князю Шимону, сину князя варязького Африкана, що той у битві з половцями мине смерть, знаходячись уже серед трупів, а пізніше першим буде похований у камінній Печерській церкві, яку побудують чудесним способом.
Шимон, повернувшись після битви, розповів преподобному Антонію таке: «Я лежав поранений серед убитих і якась божественна сила підняла мене і зцілила від ран: усіх своїх близьких і воїнів я знайшов неушкодженими. Церкву, у яку мене покладуть після смерті, я бачив двічі: один раз на річці Альмі, коли лежав між убитими, а інший — на морі, коли втікав у Руську землю до князя Ярослава від дядька Якуна, який мене вигнав із Варязького князівства». Після цих слів Шимон віддав преподобному Антонію пояс і золотий вінець із такими словами: «Це я зняв з ікони розп’ятого Христа Спасителя, коли покидав батьківщину. Ти передбачив, що я буду похований тут; мені був голос Божий, який наказав, щоб цим поясом виміряли основу церкви, де я буду похований; вінець же повинен бути прикріплений над жертовником у цій церкві».
Усе це дійсно пізніше збулося.
Пам’ять будівничих соборної Успенської церкви в Києві вшановується 27 лютого.

Святий чудотворець Олексій — виходець із боярського роду. Батьки його — Федір і Марія — були боярами Чернігівського князівства, потім переїхали до Москви, де в 1300 р. народився Олексій. Його хрестили ім’ям Єпевферій.
Одного разу, коли йому було 12 років, хлопчик розставляв в полі сільця для пташок. Заснувши, він почув голос: «Для чого, Олексію, ти даремно трудишся. Я зроблю тебе ловцем людей». Проснувшись, хлопчик нікого біля себе не побачив і дуже здивувався тому, що чув. Він довго думав, що б мали означати ці слова.
У юному віці Олексій залишив своїх батьків і поступив у Богоявленський монастир у Москві. Постригся в ченці під іменем Олексій в 1320 р. Тоді ігуменом монастиря був Стефан — брат великого чудотворця Сергія Родонезького.
Пам’ять святителя Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця вшановується 25 лютого.

Преподобний Панкратій, постриженик Києво-Печерського монастиря, жив у 13 ст. Був висвячений у сан ієромонаха. Удостоївся від Господа чудесного дару зцілювати хворих молитвою, постом і помазанням оливою.
Пам'ять преподобного Панкратія Печерського згадується 22 лютого, а також у другу неділю Великого посту та 10 вересня (за новим стилем).

Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський був родом з малоазійської Каппадокії. З юних літ відрізнявся благочестивим життям, старанністю до наук та смиренням. Уже в 15-літньому віці за царювання імператора Феодосія III(715-716) він відправився до Константинополя для отримання вищої освіти. Навчання Стефан закінчив настільки успішно, що перевершив знаннями своїх вчителів. Його видатні здібності помітив Патріарх Константинопольський Герман І (713-730) та запросив до себе на церковну службу.
Проте Стефана приваблювало чернече життя, і він таємно йде в один з монастирів та приймає там чернечий постриг. Пізніше поселяється в пустельному місці та віддається безмовності, перебуваючи у суворому посту і молитві.
У 730 році в Сурожі (теперішній Судак) овдовіла єпископська кафедра. Сурож тоді був великим торговим центром, у ньому жили люди різних віросповідань, багато було і язичників. Незважаючи на рішення IV Вселенського Собору, процвітало і монофелітство. Тому кримчани, які прибули до Патріарха Германа, дуже просили призначити їм такого єпископа, який зміг би успішно справитися з усіма тими єресями й укріпити віру християнську.
Пам'ять - 28 грудня за новим стилем.

Жив у 13 ст. у Києво-Печерській обителі, побажавв безмовності та суцільній темряві, не бачачи мирської суєти, і так служити Богу. А тому зачинився в печері та безперервно молився. Там йому без свічки небесна світлість світила. Зцілював усіх, хто приходив до його печери з вірою. Після багатотрудних духовних подвигів преподобний Афанасій закінчив своє земне життя. Ці короткі відомості про нього були переписані в 17 ст. з надгробної дошки. Його пам'ять звершується 15 грудня (нов.ст.).