У 1043 р. князь Ярослав видав заміж свою сестру Марію Добронегу за польського короля Казимира, а свого сина Ізяслава оженив на його сестрі Гертруді, про благочестя якої описується в житії Феодосія Печерського. Від цього шлюбу й народився святий Ярополк, у святому хрещенні одержавши ім’я на честь апостола Петра, який був серед перших руських князів-страстотерпців, котрі невинно постраждали через міжусобиці князів.
Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. Ізяслав як старший син зайняв великокняжий київський престол. Князювання Ізяслава продовжувалося до 1068 р., коли він був вигнаний Всеславом, якого кияни звільнити з темниці й поставили своїм князем. У той час Ярополк їздив із різними дорученнями свого батька до польського короля, німецького імператора й Римського єпископа святого Григорія VII (Гільдебранда). Відвідини Риму, можливість поклонитися мощам і оковам свого Небесного покровителя було для Ярополка подією глибокого духовного значення. Пізніше, повернувшись на батьківщину, він заклав церкву на честь апостола Петра.
Пам'ять - 5 грудня (за нов. ст.).

Преподобний Елладій був ченцем Києво-Печерського монастиря в ХІІ-ХШ ст. Де і коли він народився, хто його батьки невідомо. Закінчив життя ченцем у затворі. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Елладію, затворників похвало». Мощі преподобного Елладія знаходяться в Ближніх печерах. Пам’ять преподобного Елладія вшановується 17 жовтня (н. ст.).

Володимир — онук рівноапостольного князя Володимира і старший син великого київського князя Ярослава Мудрого та княгині Анни — народився в Києві в 1020 р. Уже в 1034 р., тобто в чотирнадцятилітньому віці, батько посадив його на княжіння в Новгороді і дав неспокійним новгородцям грамоту з повелінням платити дань. Вісімнадцять років благовірний князь Володимир управляв Новгородським князівством.
Князь відзначився відвагою і мужністю у військових справах. У 1042 р. він із новгородськими дружинами воював проти фінських племен. Наступного року батько послав Володимира на Константинополь, щоб провчити підступних греків за образу руських купців та вбивство одного з них. Посли візантійського імператора Константина Мономаха поспішили вийти князю назустріч з обіцянкою покарати винуватців. Проте молодий князь ні на що не звертав увагу і рвався в бій. На вдруге запропонований імператором мир він відповів: «Погоджуюся, якщо ви, багаті греки, дасте по три фунти золота на кожного воїна в моєму війську».
Пам'ять - 17 жовтня (нов. ст.).

Преподобний Аврамій відбував подвиг у Києво-Печерському монастирі в XІІ-ХІII ст. Коли і де він народився, з якої сім’ї — невідомо. В монастирі Аврамій відзначився великою працьовитістю і тому був названий Працелюбним. Упокоївся на початку XIII ст. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Аврамію, бо Христа Господа ти всім серцем і всією душею полюбив, радуйся, бо ради Нього труди великі життя печерного на себе ти прийняв».
Пам’ять преподобного Аврамія вшановується 3 вересня (н. ст.).

Після смерті митрополита Київського Михаїла (очолював Київську кафедру з 1131-1145 рр.) князь Ізяслав вирішив висвятити на митрополита Київського Клима Смолятича. Він запросив цього монаха із Смоленська і хотів висвятити руськими єпископами без згоди вселенського патріарха, як це було раніше. Ізяслав скликав собор руських єпископів і наказав їм висвятити схимомонаха Клима в митрополита Київського і всієї Русі. Не всі єпископи погодились, але деякі, які хотіли догодити князю, посвятили Клима в єпископи головою святого Клима, Папи Римського, яка була привезена святим князем Володимиром із Херсонеса в Київ.
Пам’ять блаженного Костянтина, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 18 червня.

Великомученик Іоанн був купцем із Трапезонта. Одного разу, подорожуючи на кораблі у своїх справах, виступив, відстоюючи православну віру. Коли корабель прибув до Білгород-Дністровського (Аккерман), управитель міста — язичник — за доносом одного з тих, хто сперечався на кораблі з Іоанном, наказав схопити його й ув’язнити. Він наполягав, щоб Іоанн відмовився від православ’я і в молитві прославив сонце, зорі й приніс жертви небесним світилам, обіцяючи йому великі почесті.
Іоанн відмовився виконати його пропозицію і прославив істинного Бога Ісуса Христа, при цьому сказавши управителю: «Прошу тебе не рахуй богом сонце, яке бачиш на небі, бо це світило поставлене Творцем для служіння людям і створене на четвертий день. А творіння Його не може бути богом».
Пам’ять великомученика Іоанна Сочавського вшановується 15 червня.

Святитель Іона, митрополит Київський і всієї Русі народився в м. Галичі. Його батько Федір був християнином. У 12 років хлопець прийняв чернецтво з ім'ям Іона, пізніше прийшов у Москву в Семенів монастир. У той час митрополитом у Москві був Фотій. Одного разу після закінчення служби в монастирі він зайшов у пекарню і там побачив Іону, який заснув після важкої праці. Фотій благословив його. Через декілька років Фотій благословив Іону на єпископа Разанського і Муромського. Коли митрополит Фотій помер, князь Василій Васильович зібрав собор єпископів, які вибрали Іону на посаду митрополита Київського і всієї Русі. Іона поїхав у Царгород за призначенням до патріарха. Коли Іона приїхав у Царгород, то вселенський патріарх уже призначив Ісидора, який спочатку приїхав до Києва, потім у Москву. Після Флорентійського собору Ісидора в Москві не прийняли, приписавши йому єресь. Він тайно втік до Риму.
Митрополит Іона багато працював на благо своєї пастви, мав від Бога дар чудотворця: зціляв недуги й передбачав майбутнє.
Пам’ять святителя Іони вшановується 13 квітня (н. ст.).

Святитель Леонтій із молодих літ відбував подвиг у Печерському монастирі й став першим з його ченців, якого було висвячено на єпископа. Святитель був людиною освіченою й великим подвижником. Після висвячення в єпископи провадив рівноапостольну місійну працю в Ростовській єпархії (третій єпископ на цій кафедрі), що знаходилася далеко на півночі великої Київської держави, серед поган, ворожих християнству. Святитель Леонтій зазнав багато переслідувань від поган. Вигнаний ними з міста Ростова, побудував за містом у полі невелику церковцю, у якій навчав молодь істин Христової віри. Одного разу батьки цих дітей прийшли до святителя, щоб убити його. Єпископ Леонтій не злякався їх, а вийшов до них із хрестом у руках, і вони відступили від свого наміру, а дехто навіть охрестився.
Святитель Леонтій обходив міста й села, проповідуючи Святе Євангеліє, творячи чудеса та христячи тих, хто увірував у Христа. Рівноапостольна праця святителя закінчилася його мученицькою смертю від рук поган, за одними даними в 1073 р., за іншими — кілька років пізніше, але перед 1077 р. У 1164 р. були відкриті його нетлінні мощі, у 1190-1194 рр. він був канонізований.
Пам’ять святителя Леонтія вшановується 5 червня.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).

Симон, святитель, чудотворець Печерський, єпископ Володимирський (на Клязьмі) у молодому віці став ченцем Києво-Печерського монастиря. Потім був ігуменом Рождественського монастиря у Володимирі-на-Клязьмі, а з 1215-го по 1226 р. — єпископом Володимирським і Суздальським. Перебуваючи далеко від рідної землі, тужив за нею, а особливо за Києво-Печерським монастирем. Тут перебував його добрий приятель (а може, й родич) чернець Полікарп, який був людиною освіченою й знатною, але одночасно дуже амбітною. Він переписувався з преподобним Симоном і висловлював йому в листах різні жалі. У відповідь на це святитель написав йому послання, у якому закликав позбутися сміливих мрій і честолюбивих бажань, а для прикладу, яким має бути чернець, додав до послання 8 оповідань про життя 9 печерських отців, які жили приблизно в 1078-1110 рр. Ці оповідання стали основою Печерського патерика, який був пізніше поповнений оповіданнями про життя печерських отців, які написали інші особи.
Пам’ять святителя Симона вшановується 23 травня (нов. ст.).

Преподобного Пимен, посник Печерський, духовно трудився в Дальніх печерах. Приймав їжу лише один раз на день в невеликій кількості. Зовнішнє постування було відповідним утриманням від неугодних Богу вчинків, думок і почуттів. Преподобний Пимен був ігуменом Києво-Печерського монастиря з 1132 по 1141 рік.
Пам'ять - 21 травня (новий стиль).