Христос говорив: «Не мир Я прийшов принести, але меч», а ще - «Як Мене світ зненавидів, так і вас зненавидить». Християнин покликаний в певной мірі до конфронтації зі світом. Як поєднати це з прагненням до кар'єри, благополуччя? Як підготувати дітей до цього, не виховавши з них похмурих всеосуджуючих фанатиків, і не відштовхнувши їх від Церкви?

Я мав прочитати лекцію про споглядальне життя, і Провидіння послало мені вірш, який вам, ймовірно, добре знайомий, але навряд чи застосовувався для духовного навчання. Він починається так:
В лісі жила премудра сова.
Чудово все бачачи, скупилася на слова;
Скуплячись ж на слова, все чула і знала.
Ах, якби вона для нас прикладом стала!
Я думаю, це майже вичерпне вчення про споглядальне життя для початківців і для тих, хто живе приходським життям, для людей у миру.
Вірш говорить нам, що перша умова, щоб чути - навчитися деякій мірі мовчання, перша умова, щоб бачити - навчитися дивитися. Це здається очевидним. Але це не очевидно з того, як ми відносимося до цієї теми.

Існуючі еротичні відносини, навіть ті, які узаконені моральним законом людини, все одно свідчать про затьмарення. Людина стала гірше тварини, оскільки тварини з'єднуються лише в певні періоди. Самка не підпустить самця, наприклад, під час вагітності. Людство ж, чим довше існує, тим більше розбещується. Якщо у тварин все відбувається з метою відтворення, то у людини заради певних відчуттів. Раніше про любов так багато, як зараз, не говорили, але її було більше.
Зараз - не так. Чому? Давно сказано, що й наприкінці світу «через збільшення беззаконня у багатьох охолоне любов».

Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення любові. Серед формул, що починаються словами «Любов, — це...», немало тонких і дотепних зауважень. Та все ж наймудріші слова про любов сказані ченцями — тими, хто знав Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і зсередини сімейного життя, що «вдалося», однаково зрозуміло, що любов — це передусім упокорювання.

Любов між чоловіком і жінкою - це не якась особлива любов, яка принципово відрізняється від інших видів любові. Від любові між матір'ю і дитиною, між друзями. Це та ж сама любов, тільки трохи з іншим відтінком. І тому упізнати її можна так само, як і будь-яку іншу любов.
Я багато розмірковував, як зрозуміти у відносинах двох людей, любов це чи не любов...

Зазвичай свої бесіди з старшокласниками про сім’ю я починаю з пояснення понять любові і закоханості. Любов - це коли «два в плоть єдину». Коли здійснилося якесь єднання двох осіб в єдину плоть. А закоханість - це просто відчуття любові, що зароджується (але яка ще не народилася). Причому закоханість, як правило, переживається набагато яскравіше, ніж любов.

Багато людей приносили до Ісуса Христа своїх дітей,щоб Він доторкнувся до них, поклав на них руки з молитвою, благословив їх. Ученики ж Христові не пускали їх, думаючи, що не варто через дітей турбувати Учителя.
Але Ісус Христос, побачивши це, обурився і, покликавши учеників, сказав: "Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього".
І, обнявши дітей, Ісус Христос поклав на них руки і благословив їх.

Про інтимне життя частіше говорять на сповіді, ніж на проповіді. В той час, коли весь світ товкмачить про «сексуальну свободу», здається лише православні зв’язані великою «змовою мовчання». Може здатися, що, запитай православного, що означає «секс», негайно почуєш у відповідь: «Це цифра шість по-німецьки».Багато хто здивується, що говорити про цей бік життя зважився чернець. Причина проста.Газетярі описують сексуальні пригоди знаменитостей на сторінках бульварних видань.І це розважає натовп. Сексопатологи-фрейдисти проектують еротичні фантазії дідуся Фрейда на весь світ. І світ заспокоюється від лестощів. Гуманісти закликають до різноманітності форм любові, поки їх дитина не стає жертвою педофіла.

Матушка – так лагідно називає віруючий народ дружину священика. Хоча ім’я це потрібно ще заслужити. Деяких називають лише «попадя» або «попівна».
Бути справжньою матушкою – це особливий церковний послух. Можливо, один з найважчих. Тут потрібна істинна самопожертва, самоприменшення.

Мама, як звичайно, покликала з кухні:
– Прошу до столу. Все готове!
Її чоловік, який читав, і два сини, що дивилися телевізор, швидко відгукнулися і з шумом сіли до столу. Прийшла господиня, але замість пахучих страв, кинула на стіл жменьку сіна.
– Це що?! – закричали всі разом.
– Чи ти здуріла? – спитав її чоловік.
Господиня спокійно подивилася на них і сказала:
– Я думала, що ви не звернете на це уваги. Вже двадцять років готую для вас і ніколи ще не почула жодного слова, з якого я могла б зрозуміти, що ви жуєте не сіно.

Недавно померла дружина. Прожили разом 15 років. Разом воцерковлялись. Розумом розумію, що вона перейшла в інший, кращий світ, відмучилася, оскільки була серйозно хвора. Але в душі німий протест - адже ближчого за неї у мене нікого не було. Як примиритися з дійсністю і не з’їхати з глузду?