Хто помер ради Христа, для того немає смерті!

«Спасіння в Церкві!» - завжди говорив нам Старець. – Хто є членом Церкви, той не боїться другої смерті! Для тих, хто є частиною Церкви Христової, смерті немає! Православ’я – досконале, в ньому немає ніякої недосконалості!»
«Смерті немає! Не бійся смерті! Хто помер ради Христа, для того немає смерті! А якщо ти не помер ради Христа, то помри!»

Як молитись новоначальному (неофіту)?

На питання одного брата: «Герондо, як слід молитись новоначальному?», Старець відповів: «Новоначальний монах повинен читати житія святих і Новий Завіт».

Якщо співбесідник не приймав першу пораду старця, той поступався і давав іншу, легшу. Проте перша порада завжди була духовно більш корисна.

Бережіть лампаду життя

Одному зі своїх духовних чад старець Порфирій прорік, що той проживе стільки-то років. Коли цей чоловік піддав своє життя ризику, старець сказав йому, що він міг померти. На здивоване запитання, як же це узгоджується зі зробленим раніше передбаченням, старець відповів: «Те, що я тобі сказав, вірно. Нічого не змінилось. Лампада твого життя має масла на стільки років, скільки я тобі сказав. Проте, якщо ти її перекинеш, масло розіллється, і лампада згасне! Таке життя! Бог нам дає цінний дар життя; ми його приймаємо і зобов'язані оберігати, а не піддавати небезпекам, до того ж, безглуздим».

Ми сказали, що світ нинішній, земний перебуває у союзі та спілкуванні зі світом загробним, духовним, і показали, у чому полягає союз і спілкування. Тепер укажемо на дійсні випадки, які були, а може і тепер трапляються, але через нашу неуважність, чи краще, через неуцтво, залишаються без уваги. Чи можливе явлення душ людей із загробного світу? Якою була душа на землі, такою ж самою залишається і в новому загробному світі. Все підкоряється всеблагій волі Того, в руках Котрого навіть ключі пекла (Апок. 1:18) і Котрий має силу виводити з пекла і вводити у нього (1 Цар. 2:6).

"Memento mori" - тобто "пам'ятай про смерть" - казали древні християни.

Для того, щоб цінувати власне життя і не витрачати його марно - треба пам'ятати про смерть, бо вона може в будь-який момент покласти йому кінець.

Для того, щоб любити своїх рідних і близьких, котрі зараз поряд - треба пам'ятати про смерть, бо вона може скоро забрати іх від нас або нас від них.

Для того, щоб побороти в собі гріх - треба пам'ятати про смерть, бо вона може прямо зараз перенести нас з нашими гріховними ділами й звичками у вічність, де вже не буде можливості змінитися на краще.

Для того, щоб розпочати прямо зараз служити своїм життям Богові - треба пам'ятати про смерть, бо хто нам може дати гарантію того, що ми доживемо до старості, на яку більшість людей відкладають своє покаяння і виправлення?

Читати частину 7-му

Про воскресіння мертвих у момент смерті Господа архімандрит Феодор (Бухарєв) пише: "Що привернуло цих воскреслих святих у святий град Єрусалим і примусило явитися багатьом живим? Чи не глибоке співчуття до бідного народу, який не пізнав свого Визволителя? Чи не прагнення отців, які увійшли в радість Христового Воскресіння, поділитися цією радістю, по можливості, і зі своїми дітьми?"

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.