Розглянемо основні психологічні методи, якими користуються члени псевдоправославних культів для залучення нових адептів:
1.Залякування Армагедоном.
Постійно навіюється перспектива біди, яка наближається, розорення, спустошення, смерті й загибелі. Таким чином, формується ситуація екстремальної невідкладності, що приводить до властивої стресовим ситуаціям мобілізації всіх життєвих сил організму.
Людині змальовують реальність як «тонучий корабель», ситуацію, де постійно необхідно невідкладно діяти, де постійно не вистачає часу і кожна хвилина може виявитися останньою. Окрім цього, наслідком цієї фобії є класична для сектантської свідомості чорно-біла доктрина світу. Тобто, це безкомпромісне ділення світу за принципом «Ми – вони». Сектанти не визнають півтонів і сприймають реальність як зіткнення крайнощів: абсолютного добра і абсолютного зла. Звичайно, що в ролі «добра» виступають тільки члени даного культу. Таким чином, в людини вимальовується картина того, що лише даний культ допоможе їй врятуватися від страшних подій, які за вченням сектантів мають в скорому часі відбутися.
2.Містика або так звані “фокуси”.
Стимуляція індивідуальної тяги до містицизму. Багато людей випробовують особливе чуття до процесів «тонкого світу», благоговіння перед потойбічним світом
Демонстрація незвичайної прозорливості, здібності зціляти, передбачати майбутнє, управляти подіями, зазвичай, за рахунок сфабрикованих «чудес» або технічних засобів.
Використання обтічних, універсальних формул («є у вас один гріх», «буде одна зустріч, вона оберне всю долю»), які слухач сам додумує, наділяє значністю, особливим сенсом. Людина підсвідомо починає довіряти таким “чудотворцям” і сектанти, без заперечно, цим скористаються.
3.Наявність “Гуру”.
Учення культу завжди претендує на те, що це вища істина, причому істина «свіжіша», ніж істини всіх інших, особливо ж – традиційного православ’я. Ці «істини» виходять надприродними дорогами, через «одкровення» бачення, контакти з духами (наприклад, Мун спілкувався з духом, який назвався Христом і дав вказівку створити секту так званого «Гуру»). Зрозуміло, що все, що існувало в історії людства до так званого «щасливого осяяння», оголошується помилкою і непорозумінням (реріхівці вірять, що весь світ, і Росія зокрема, перебували в тьмі забобонів до того, як з'явилася можливість читати вигадану Реріхами «агні-йогу»). І лише через лідера, який володіє потаємними знаннями відритими для нього чи то Христом чи то Богородицею, можливо прийти до істинного вчення, яке, на думку сектантів, спотворене Православною Церквою.
4. Подвійне вчення.
Вербувальники не повідомляють тим, кого намагаються залучити в секту, всієї правди про історію секти, її засновника та її справжнє віровчення тому, що в сектах є подвійне вчення: одне – для реклами своєї секти, для додання їй «людської особи», а інше – для внутрішнього користування. Дійсно, хто б захотів відвідувати «семінари з Біблії» в мунітів, якби відразу був повідомлений, що засновник цієї секти – окультист, багатоженець і хуліган, що проголосив Спасителя невдахою, а самого себе – «христом», тобто, з точки зору християнства, – антихрист? Хто б пішов в гості до реріхівців в «Духовний центр ім. Сергія Радонєжського», якби знав, що тут не вірують ні у Воскресіння Христове, ні взагалі в Бога, а, вслід за засновниками, вихваляють сатану і практикують ідолослужіння?
5.Істиність вчення.
Вербувальники всіляко переконують, що лише їхній культ є істинно православним, а всі інші православні традиційні церкви є нічим іншим, як церквою самого антихриста.
6. Активне підкріплення.
Яскраве схвалення потрібних думок, вчинків – і засудження небажаних; «бомбардування любов'ю»; передбачення реакцій, «читання думок», незвичайна переконливість – можуть досягатися методами нейролінгвістичного програмування. (Наприклад, 5 раз скажи так і на 6 ти не зможеш сказати ні.)
7. Введення в трансоподібні стани свідомості.
Відчувається заціпеніння, розслаблення, зміни емоцій, потік образів. Прийоми навіювання, що приводять до некритичного сприйняття інформації. Можливо, із застосуванням психоактивних препаратів (алкоголь, галюциногени і ін.).
Це лише основні прийоми, які застосовуються під час вербування нових адептів культами. Та з впевненістю можна сказати, що членами даних культів стають, перш за все, люди з нестійкою психікою, які не мають ясних етичних критеріїв, духовних і культурних знань. Такі люди, які шукають, але не знайшли твердих підстав в духовному житті, як правило, легко піддаються навіюванню, тобто готові відмовитися від своєї свободи, прийняти установки своїх вчителів. При цьому, людина отримує ілюзійний сенс життя, але мислення його може будуватися лише за примітивними схемами. В результаті людина опиняється в повній залежності від сектантського вчення. Фахівці порівнюють сектантську залежність з наркотичною.
Священик Костянтин Чорноус,
магістр богослов’я,
викладач РДС
РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ
1.Залякування Армагедоном.
Постійно навіюється перспектива біди, яка наближається, розорення, спустошення, смерті й загибелі. Таким чином, формується ситуація екстремальної невідкладності, що приводить до властивої стресовим ситуаціям мобілізації всіх життєвих сил організму.
Людині змальовують реальність як «тонучий корабель», ситуацію, де постійно необхідно невідкладно діяти, де постійно не вистачає часу і кожна хвилина може виявитися останньою. Окрім цього, наслідком цієї фобії є класична для сектантської свідомості чорно-біла доктрина світу. Тобто, це безкомпромісне ділення світу за принципом «Ми – вони». Сектанти не визнають півтонів і сприймають реальність як зіткнення крайнощів: абсолютного добра і абсолютного зла. Звичайно, що в ролі «добра» виступають тільки члени даного культу. Таким чином, в людини вимальовується картина того, що лише даний культ допоможе їй врятуватися від страшних подій, які за вченням сектантів мають в скорому часі відбутися.
2.Містика або так звані “фокуси”.
Стимуляція індивідуальної тяги до містицизму. Багато людей випробовують особливе чуття до процесів «тонкого світу», благоговіння перед потойбічним світом
Демонстрація незвичайної прозорливості, здібності зціляти, передбачати майбутнє, управляти подіями, зазвичай, за рахунок сфабрикованих «чудес» або технічних засобів.
Використання обтічних, універсальних формул («є у вас один гріх», «буде одна зустріч, вона оберне всю долю»), які слухач сам додумує, наділяє значністю, особливим сенсом. Людина підсвідомо починає довіряти таким “чудотворцям” і сектанти, без заперечно, цим скористаються.
3.Наявність “Гуру”.
Учення культу завжди претендує на те, що це вища істина, причому істина «свіжіша», ніж істини всіх інших, особливо ж – традиційного православ’я. Ці «істини» виходять надприродними дорогами, через «одкровення» бачення, контакти з духами (наприклад, Мун спілкувався з духом, який назвався Христом і дав вказівку створити секту так званого «Гуру»). Зрозуміло, що все, що існувало в історії людства до так званого «щасливого осяяння», оголошується помилкою і непорозумінням (реріхівці вірять, що весь світ, і Росія зокрема, перебували в тьмі забобонів до того, як з'явилася можливість читати вигадану Реріхами «агні-йогу»). І лише через лідера, який володіє потаємними знаннями відритими для нього чи то Христом чи то Богородицею, можливо прийти до істинного вчення, яке, на думку сектантів, спотворене Православною Церквою.
4. Подвійне вчення.
Вербувальники не повідомляють тим, кого намагаються залучити в секту, всієї правди про історію секти, її засновника та її справжнє віровчення тому, що в сектах є подвійне вчення: одне – для реклами своєї секти, для додання їй «людської особи», а інше – для внутрішнього користування. Дійсно, хто б захотів відвідувати «семінари з Біблії» в мунітів, якби відразу був повідомлений, що засновник цієї секти – окультист, багатоженець і хуліган, що проголосив Спасителя невдахою, а самого себе – «христом», тобто, з точки зору християнства, – антихрист? Хто б пішов в гості до реріхівців в «Духовний центр ім. Сергія Радонєжського», якби знав, що тут не вірують ні у Воскресіння Христове, ні взагалі в Бога, а, вслід за засновниками, вихваляють сатану і практикують ідолослужіння?
5.Істиність вчення.
Вербувальники всіляко переконують, що лише їхній культ є істинно православним, а всі інші православні традиційні церкви є нічим іншим, як церквою самого антихриста.
6. Активне підкріплення.
Яскраве схвалення потрібних думок, вчинків – і засудження небажаних; «бомбардування любов'ю»; передбачення реакцій, «читання думок», незвичайна переконливість – можуть досягатися методами нейролінгвістичного програмування. (Наприклад, 5 раз скажи так і на 6 ти не зможеш сказати ні.)
7. Введення в трансоподібні стани свідомості.
Відчувається заціпеніння, розслаблення, зміни емоцій, потік образів. Прийоми навіювання, що приводять до некритичного сприйняття інформації. Можливо, із застосуванням психоактивних препаратів (алкоголь, галюциногени і ін.).
Це лише основні прийоми, які застосовуються під час вербування нових адептів культами. Та з впевненістю можна сказати, що членами даних культів стають, перш за все, люди з нестійкою психікою, які не мають ясних етичних критеріїв, духовних і культурних знань. Такі люди, які шукають, але не знайшли твердих підстав в духовному житті, як правило, легко піддаються навіюванню, тобто готові відмовитися від своєї свободи, прийняти установки своїх вчителів. При цьому, людина отримує ілюзійний сенс життя, але мислення його може будуватися лише за примітивними схемами. В результаті людина опиняється в повній залежності від сектантського вчення. Фахівці порівнюють сектантську залежність з наркотичною.
Священик Костянтин Чорноус,
магістр богослов’я,
викладач РДС
РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ
