Набутими нами пізнаннями істинної віри і християнського життя (благочестя) ми повинні завжди керуватися в нашому житті.
Але, щоб правильно і на спасіння користуватися знаннями віри і благочестя, необхідно кожному християнинові мати чесноту розсудливості, тобто християнську розважливість.
Апостол Петро, звертаючись до християн, каже: "Покажіть у вашій вірі чесноту, в чесності розсудливість" (2 Пет. 1, 5).
Те, що робиться без розсудливості, може виявитися нерозумним, і навіть добре може принести шкоду замість користі.
Відоме нам вчення православної Церкви про віру і благочестя треба показувати на ділі, при тому не лицемірно, а щиро, щиросердо виконуючи усе, що ми знаємо з цього вчення. "Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте"(Ін 13, 17).
Якщо ж ми бачимо, що грішимо, тобто не виконуємо цього вчення так, як потрібно, то ми повинні негайно примусити себе скласти щире покаяння і твердо покласти собі надалі уникати гріха, згладжуючи його протилежними йому добрими вчинками.
Коли ж нам здасться, що ми добре виконуємо ту або іншу заповідь, то ніколи не слід гордитися або пишатися цим, а з глибоким смиренням і вдячністю Богу визнати, що ми виконуємо лише те, що зобов'язані виконувати, як сказав Христос Спаситель: "Коли зробите все, вам наказане, то кажіть: "Ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити" (Лк 17, 10).
Але, щоб правильно і на спасіння користуватися знаннями віри і благочестя, необхідно кожному християнинові мати чесноту розсудливості, тобто християнську розважливість.
Апостол Петро, звертаючись до християн, каже: "Покажіть у вашій вірі чесноту, в чесності розсудливість" (2 Пет. 1, 5).
Те, що робиться без розсудливості, може виявитися нерозумним, і навіть добре може принести шкоду замість користі.
Відоме нам вчення православної Церкви про віру і благочестя треба показувати на ділі, при тому не лицемірно, а щиро, щиросердо виконуючи усе, що ми знаємо з цього вчення. "Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте"(Ін 13, 17).
Якщо ж ми бачимо, що грішимо, тобто не виконуємо цього вчення так, як потрібно, то ми повинні негайно примусити себе скласти щире покаяння і твердо покласти собі надалі уникати гріха, згладжуючи його протилежними йому добрими вчинками.
Коли ж нам здасться, що ми добре виконуємо ту або іншу заповідь, то ніколи не слід гордитися або пишатися цим, а з глибоким смиренням і вдячністю Богу визнати, що ми виконуємо лише те, що зобов'язані виконувати, як сказав Христос Спаситель: "Коли зробите все, вам наказане, то кажіть: "Ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити" (Лк 17, 10).
