Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Піст святих апостолів Петра й Павла
    Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським,…
  • Неділя 1-та після П'ятдесятниці. Всіх святих
    Святі - це люди, які відповіли любов'ю на любов, люди, які зрозуміли,…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Вересень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)
    Квітень 2017 (8)
    Березень 2017 (11)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Сміх і гріх

    Сміх і гріхСміятися я завжди любила, особливо в дитинстві.
    Проте у міру дорослішання почала помічати, що сміх змінюється: замість радісного дитячого сміху з’являється якийсь інший, що залишає неприємне відчуття сорому. Потім в житті відбувається щось хороше і знову легкий, радісний сміх...
    Я почала замислюватися: чому одні люди сміються гарно, а інші огидно? Сміх - це ознака доброї чи злої волі? Розуму чи безумства? Якщо і того, й іншого, то де межа? Коли треба зупинитися?

    Взагалі, що таке сміх? Найзрозуміліша відповідь: це наша реакція на смішне. Проте сміх може бути проявом як дружелюбності, так і агресії, а може бути і ознакою психічного розладу, - і це потрібно розуміти і розрізняти. Хорошу відповідь на свої питання я знайшла у Ф. М. Достоєвського в романі «Підліток».

    Вустами свого героя письменник-психолог мір-кує: «Я так думаю, що коли сміється людина, то в більшості випадків на неї осоружно дивитися. Найчастіше в сміхові людей виявляється щось вульгарне, що ніби принижує того, що сміється, хоча він сам майже завжди нічого не знає про враження, яке справляє... Надзвичайно багато людей не вміють зовсім сміятися.

    Втім, цього і навчитися не можна: це - дар, і його не виробиш. Виробиш хіба що тим, що перевиховаєш себе, розвинеш до кращого. Сміхом інша людина себе зовсім видає, і ви раптом дізнаєтеся всю її таємницю. Навіть розумний сміх буває іноді огидний. Сміх вимагає перш за все щирості, а де в людях щирість?

    Сміх вимагає беззлобності, а люди найчастіше сміються злобно. Щирий і беззлобний сміх - це радість, а де в людях в наш час радість, і чи вміють люди радіти? Радість людини - це межа, що сама видає людину, з ногами і руками. Інший характер довго не розкусите, а розсміється людинак дуже щиро, і весь характер її раптом, як на долоні... Сміх є найвірніша проба душі. Погляньте на дитину: тільки діти вміють сміятися...

    Дитина, що плаче, для мене огидна, а що сміється і веселиться - це промінь з раю, це одкровення з майбутнього, коли людина стане нарешті так само чиста і простодушна, як дитя...» Цей уривок викликав у мене бажання звернутися до статей і нотаток про сміх інших людей, чий досвід і спостереження також дозволили мені скласти уявлення про це явище. Мислителі старовини неоднозначно відносилися до сміху. Наприклад, Гіппократ вважав сміх цілющою силою і казав, що дотепний лікар лікує краще. А ось Платон бачив в сміхові більше негативних рис.

    На його думку, почуття гумору засноване на злобі і заздрості, а сміх - це реакція на нещастя чи невдачі інших. Як відомо, Платон висловлював ідеї ідеальної держави, яка є уособленням справедливості, і тому в своїх працях розглядав сміх з погляду політики.

    Він розумів сміх як зло, насмішки, які можуть бути направлені проти держави і нести руйнівні наслідки.

    Дійсно, памфлети, карикатури, цілі літературні твори, які викликали насмішки, використовувалися в політичній боротьбі. І сьогодні, включивши телевізор, можна відмітити, що в дебатах перемагає дотепніший співбесідник (навіть якщо він не має рації): аудиторія, не вникаючи в суть питання, віддає перевагу зовнішнім ознакам. З цього виходить, що дотепність, здатність бути привабливим - це перевага, яка впливає на оточуючих і на їх думку.

    На відміну від Платона, Арістотель допускав, що в помірних кількостях гумор може бути корисним. А тих, хто ніколи не жартує чи кому неприємні жарти інших, він вважав за дикунів. Проте Арістотель визнавав, що в сміхові має бути стриманість. Старогрецький філософ відзначав:

    «Хто дотримується в жартах поміркованості - дотепний», - а від надлишку дотепності людина схожа на блазня.
    Німецький філософ Артур Шопенгауер розглядав смішне як інтелектуальне породження. На його думку, причина смішного в успішному розпізнаванні абсурду. Іммануїл Кант відносив жарт швидше до приємного, ніж до прекрасного, а все, що викликає веселий нестримний сміх, вважав за щось безглузде. У XX столітті письменник Умберто Ач іронічно відзначав, що оскільки минуле не можна змінити, то над ним можна хоч би посміятися.

    З погляду психології, гумор корисний, коли він направлений на об’єкт, який до цього викликав тривогу чи страх. Він додає людині упевненості в собі і оптимізму. Сміх об’єднує людей, розкріпачує їх і поглиблює стосунки між ними. Гумор і сміх народжують в людях надію. Якщо ми здатні сміятися над своїми проблемами, то маловірогідно, що нас здолають неспокій, страх, гнів, депресія. Сміх допомагає позбавитися від шкідливих емоцій.

    Почуття гумору є у кожної людини, але воно у всіх різне і по різному розвинено. Кожен з нас, напевно, знає людей, з якими йому весело, і людей, чиї жарти, навпаки, дивують його.

    Почуття гумору чи дотепність - це здатність бачити, створювати і розуміти смішне.

    Механізм такий: дотепність створює смішне, а почуття гумору його розпізнає. Нормальним, здоровим проявом почуття гумору є жарти на адресу близьких друзів, які сприймаються як прояв довіри до них самих, як можливість побачити один одного збоку в критичному світлі, виявити в собі непомітні до цього недоліки, щоб їх виправити. Про вульгарний гумор скажу лише, що, за вченням святих отців, це ознака ласолюбного серця, слабкої душі.

    Сміх потрібний людині для того, щоб вистояти, не зневіритися у цьому світі. У важкі періоди життя він може наповнити сенсом наше існування, дозволивши поглянути на проблеми в новому світлі. Дуже «серйозна» життєва позиція може привести до бачення світу крізь сірі окуляри, і тоді світ здається безрадісним.

    Іноді ми стикаємося з такою думкою, що в церковному середовищі, а тим більше серед аскетів, сміх є чимось виключно гріховним. Як контраргумент хочу процитувати уривок з житія преподобного Антонія Великого з «Стародавнього патерика». «Хтось, полюючи в пустелі, побачив, що авва Антоній жартівливо звертається до братії, і спокусився. Старець, бажаючи запевнити його, що іноді потрібно давати послаблення братії, каже йому: „Приклади стрілу до лука свого, і натягни його“. Він зробив так. Старець знову каже йому: „Ще натягни“. Той ще натягнув. Старець знову каже: „Ще тягни“. Ловець відповідає йому: „Якщо я понад міру натягуватиму, то переламається лук“.

    Тоді авва Антоній каже йому: „Так і в ділах Божих, - якщо ми понад міру налягатимемо на братію, то вони скоро засмутяться.

    Тому необхідно іноді давати хоча деяке послаблення братії“. Вислухавши це, ловець був дуже зворушений і, отримавши велику користь, пішов від старця.»

    Справді, сміх може відкривати як позитивні, так і негативні сторони характеру, в нім виявляється наша подвійна природа.

    Сміх - це не свобода. У грецькій мові стан того, що сміється, описується не як його дія, а як дія, що здійснюється над ним. Негативну сторону сміху С.Аверінцев охарактеризував як акт відмови від сорому, жалю і совісті. Висміювання чужого горя, добра, краси - це випадки внутрішнього спустошення. Ми з досвіду знаємо, що іноді під час сміху совість ловила нас на непомітному відступництві і миттєвому зрушенні духовної позиції, які саме сміх робив можливим.

    Проте Православ’я не засуджує, а вітає сміх, якщо він добрий. У сміху треба бути обережним, але не завжди обережність припускає повну відмову.

    Як і всі якості людської природи, він - дар від Бога. Красивий сміх відображає внутрішню красу.

    Наприклад, у Гоголя в «Тарасі Бульбі» Андрій почув «найдзвінкіший і найгармонійніший сміх», що змусив його обернутися і вже потім побачити красу не тільки душевну, але і зовнішню.

    Ось над чим дійсно можна посміятися, так це над злом. «Ад всесмехливый», про який оповідає нам канон на П’ятидесятницю, - це, в перекладі з грецької «пекло всеосміяне».

    Смішний в своїй пихатості, диявол безсилий в своїй злобі і бездарний в своїй порожнечі.
    Є час для плачу, є і для веселості. Є час нарікати, і є час танцювати (Екл. 3, 4). Потрібно лише навчитися розрізняти.


    Гумор існує в різних формах


    Парадокс - в перекладі з грецької означає «несподіваний, дивний, здаватися». Звідси зрозуміло, що буквально це означає здатність здаватися дивним, несподіваним.

    Парадоксальність - незвичність, оригінальність, суперечність загальноприйнятому, традиційному. Наприклад, на парадоксах побудована популярна дитяча «поезія безглуздостей» Люіса Керролла і Корнія Чуковського.

    Відомі оратори і мислителі в своїх висловах також використовували парадокси для створення яскравішого і живішого образу.

    Парадоксальні багато афоризмів відомих мислителів. Наприклад, вислови Вольтера: «Ваша думка мені глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я готовий пожертвувати своїм життям», - або слова Р. М. Фрумкера: «Чоловік від жінки відрізняється тим, що перед здійсненням помилки він все ретельно продумує».

    Антонім парадоксальності - ортодоксальність - означає, навпаки, перевіреність, традиційність.

    Іронія (з гр. - удавання) - це зворот слів, в якому справжній зміст прихований або протирічить явному. Іронія створює відчуття, що предмет обговорення не такий, яким він здається.

    Арістотель визначав іронію як «вислів, що містить насмішку над тим, хто так дійсно думає».

    Сарказм (з гр. перекладається дослівно як «розривати [м’ясо]») - це уїдлива насмішка, яка навмисно оголяє те, що мається на увазі. Сарказм висміює дійсність. Для нього характерна різкість викривання. Обурення і ненависть є рушійною силою сарказму.

    Гумор також виявляється через сатиру, гротеск, карикатуру, пародію, насмішку, анекдот.



    АМВОН
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com