Христос розкрив ім'я Бога. Ім'я це – Любов.
Світ створений любов'ю Божою.
З першого ж свого подиху людина стала відчувати безмежну любов до неї Бога.
В цьому, слід вважати, полягала Божественна трагедія між Богом і створеною Ним уперше розумною істотою. Не могла ця істота зрозуміти усієї довершеності пропонованої любові. Потрібен був мученицький досвід – розрив з Богом, пізнавши жах якого, людина вже по-новому відчула б любов.
Страху не було в Адама. Щоправда, найдосконаліша любов виганяє страх. Але, як запевняють святі отці, страх усе ж передує любові.
Страх цей не полягає у боязні перед насильством, а народжується внаслідок відчуття висоти Бога, страхом людина ніби вимірює відстань між собою та Ним.
Навіть читаючи житія святих, ми проймаємося страхом, дихаючи повітрям гірських вершин, на яких самі жити не в змозі.
Бог, приходячи, потопляє Собою страх і дає нам блаженство, але, маючи в основі страх, ми з благоговінням ставимося до любові Божої.
Потрібно було людині випробувати на прикладі свого життя, яка вона у порівнянні зі своїм Творцем. Відірвавшись від Бога і відійшовши від Нього, оглянутися і здалеку подивитися і відчути Всемогутнього Творця свого.
Як Адам відірвався від Бога? Все, що робив Адам, відповідало любові Бога до нього. Його життя було горінням любові. Але тут не було його заслуги. Весь він був створений своїм Творцем ніби з любові.
Ми, народжені у гріхах, не маючи, а самі здобуваючи любов, в чому і є наше життєве завдання, не можемо зрозуміти стану Адама. Все, що ми робимо зі своєї волі, є гріх (праця заради себе), і тільки силою долаючи свою волю заради любові до іншого (жертвуючи собою), ми сполучаємось із світлом, починаємо влаштовувати себе по-Божому.
Адам був весь Божий. Увесь він був світлом. Тільки в одному не вистачало йому досконалості: у нього була можливість з'їсти плід пізнання добра і зла (в цьому він повинен був долати свою волю: послух – любов), і через це відпасти від Бога і зануритись у пітьму.
Без жертви немає любові. І вся любов Адама до Бога трималася, так би мовити, тільки на одній відмові від плоду. Адам не відчував ані найменшого примусу, бо істинна любов не терпить примусу.
Скуштувавши плід, Адам миттєво знищив у собі світло і наповнився пітьмою, йому нічим стало любити. Це в ньому виявилось у відчутті наготи. Він сховався від Отця. Він втратив Бога і Бог втратив Свого друга, бо для того, щоб, як і раніше, любити Адама, який відмовився від любові, потрібно було знову його створити. Людина була полишена на саму себе. І на гіркому досвіді своєї від'єднаності від Люблячого повинна була пізнати усю глибину свого нещастя, щоб потім, коли знову їй відкриється Світло, вона добровільно віддала перевагу цьому Світлу перед тим світлом, яке вона придбала завдяки пізнанню добра і зла.
Знову добровільно повернулася б у світ Любові з того власного світу, який вона створювала протягом тисячоліть відірваності від Істини – із світу, зі своєю, створеною нею самою, красою, зі своїм порядком, зі своїми ідеалами.
Наповнившись пітьмою і здатністю розуміти добро і зло, людина одержала можливість убивати собі подібного. Розвиваючи в собі ці набуті якості, людина вже перестала задовольнятися тільки убивством.
Цього було їй мало – вона стала убивати свого брата з муками. Але й цього виявилося мало. Вона стала, знущаючись, убивати брата.
І ось вигадується дещо таке, щоб, не вбиваючи, поставити брата у безпомічний стан (щоб своєю безпомічністю він викликав сміх у тих, хто проходить мимо), щоб брат сам умирав від приступів страшного болю.
Ось коли з цілковитою ясністю відкрилося людям, хто такий Бог, Творець усього видимого і невидимого. Якби Він був громовержцем, Він мусив би знищити увесь людський рід за те, що творіння так злобливо насміялося над задумом свого Творця. Але Люблячий учинив зовсім навпаки.
Наш небесний Отець віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він був розіп'ятий на цьому винайденому злобою людей дереві ненависті і крайньої жорстокості. І Син, провисівши, скільки потрібно, наситивши злобу своїх ворогів, помер. Через три дні Отець воскресив Сина і закарбував у серцях людей Свою нову справу.
З цього часу у світі людських уявлень настає цілковитий переворот.
Хрест, який був раніше знаряддям страшних мук, жорстокого людиновбивства, робиться єдиною вірною опорою людини. Путь, істина і життя починаються з хреста, без якого не можна спастися.
Настає нова історія людини, в якій нікому не можна відговорюватися незнанням і нерозумінням. Бог був розіп'ятий на хресті. Сліпих бути не повинно! І якщо світ до Христа був світом дикунів, які жили в хащах свого невігластва, то світ після Христа без хреста стає світом боговідступників і проклятих, яким буде сказано у свій час: ідіть від Мене у вогонь, приготований для диявола і його товаришів. Ті ж, що відкрито підуть за Христом, відкрито будуть названі друзями Господа.
"Ви – друзі мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, – каже Спаситель, – бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам (і виконав) усе, що чув від Отця Мого" (Див.: Ін 15, 14–15).
Безмірна любов Божа до нас, яка засяяла від Хреста Христового! Великий і неосяжний Хрест Христів! Неможливо збагнути ширину і довжину його, висоту і глибину.
Та постараймося, наскільки це можливо, хоча б уявити.
"Який же широкий Хрест Христів?" – запитує один єпископ і відповідає: "Він широкий, як світ, бо оскільки Христос помер за весь світ, як написано: "Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки наші, але і за гріхи усього світу" (1 Ін 2, 2).
Така ширина Хреста.
Який довгий Хрест Христів? Такий, що продовжиться на всі віки, поки залишиться на землі хоча б один грішник, якого можна спасти, поки не зникнуть скорбота, страждання і все те, що противно Господу в Божому світі.
Така довжина (довгота) Хреста.
Який високий Хрест Христів? Такий само, як небо, як Престіл Господній.
Так, він високий, як найвище небо, бо коли Христос був розіп'ятий на Хресті, небо зійшло на землю, земля ж піднялася до небес.
Така висота Хреста.
Який глибокий Хрест Христів? Це велика таємниця, якої нам не дано осягнути і про яку ми можемо благоговійно роздумувати. Якщо Хрест висотою сягає небес, то глибиною своєю він сягає пекла, до найглибшого грішника в найглибшому вирі, куди б він не потрапив, – бо Христос зійшов у пекло і проповідував там духам у темниці (Див.: 1 Пет. 3, 19).
Така, дерзаємо ми сподіватися, глибина Хреста Господнього.
Хрест Христів є початок і кінець нашого спасіння (Див.: Ін 3, 16–17; 36).
Без Хреста ми не християни, ми не члени Церкви Христової, ми не сини Божі. Для Хреста ми народжуємося, з Хрестом ми живемо і з Хрестом помираємо (Див.: Мф 10, 18; 16, 24; 28, 19; Лк 14, 27; Мк 10, 21; 16, 16).
Хрест Христів є броня або одяг, в який ми повинні одягатися (Див.: Мф 20, 22–23; Мк 10, 38–39; Лк 12, 50) під час нашого земного існування, щоб цим одразу відрізнятися від усякого іновірця або невіруючого (Див.: Апок. 7, 3; Єз. 9, 4).
Хрест Христів є похвала для християнина і грізне покарання для тих, хто відвертається або гребує Хрестом Христовим, хто відступається через нього від Церкви Христової і для ворогів Божих (Див.: Гал. 6, 14, 24; 1 Кор. 1, 18; Євр. 13, 13; 6, 6; Фил. 3, 18).
Хрест Христів є меч духовний, яким перемагаються вороги видимі і невидимі.
Хрест Христів є Божа зброя для вигнання всякого ворога і супостата (Див.: 1 Кор. 1, 18; Лк 1, 71–74; Мф 22, 44).
І нарешті, Хрест Христів є страшне знамення в день Страшного і остаточного Суду Божого для всіх противників імені Христового (антихристів) (Див.: Мф 24, 30).
(Складено за книгами: П. Иванов. Смирение во Христе; Дьяченко Г., прот. Вечное. Уроки и примеры Христианской веры).
ЗАКОН БОЖИЙ
Світ створений любов'ю Божою.
З першого ж свого подиху людина стала відчувати безмежну любов до неї Бога.
В цьому, слід вважати, полягала Божественна трагедія між Богом і створеною Ним уперше розумною істотою. Не могла ця істота зрозуміти усієї довершеності пропонованої любові. Потрібен був мученицький досвід – розрив з Богом, пізнавши жах якого, людина вже по-новому відчула б любов.
Страху не було в Адама. Щоправда, найдосконаліша любов виганяє страх. Але, як запевняють святі отці, страх усе ж передує любові.
Страх цей не полягає у боязні перед насильством, а народжується внаслідок відчуття висоти Бога, страхом людина ніби вимірює відстань між собою та Ним.
Навіть читаючи житія святих, ми проймаємося страхом, дихаючи повітрям гірських вершин, на яких самі жити не в змозі.
Бог, приходячи, потопляє Собою страх і дає нам блаженство, але, маючи в основі страх, ми з благоговінням ставимося до любові Божої.
Потрібно було людині випробувати на прикладі свого життя, яка вона у порівнянні зі своїм Творцем. Відірвавшись від Бога і відійшовши від Нього, оглянутися і здалеку подивитися і відчути Всемогутнього Творця свого.
Як Адам відірвався від Бога? Все, що робив Адам, відповідало любові Бога до нього. Його життя було горінням любові. Але тут не було його заслуги. Весь він був створений своїм Творцем ніби з любові.
Ми, народжені у гріхах, не маючи, а самі здобуваючи любов, в чому і є наше життєве завдання, не можемо зрозуміти стану Адама. Все, що ми робимо зі своєї волі, є гріх (праця заради себе), і тільки силою долаючи свою волю заради любові до іншого (жертвуючи собою), ми сполучаємось із світлом, починаємо влаштовувати себе по-Божому.
Адам був весь Божий. Увесь він був світлом. Тільки в одному не вистачало йому досконалості: у нього була можливість з'їсти плід пізнання добра і зла (в цьому він повинен був долати свою волю: послух – любов), і через це відпасти від Бога і зануритись у пітьму.
Без жертви немає любові. І вся любов Адама до Бога трималася, так би мовити, тільки на одній відмові від плоду. Адам не відчував ані найменшого примусу, бо істинна любов не терпить примусу.
Скуштувавши плід, Адам миттєво знищив у собі світло і наповнився пітьмою, йому нічим стало любити. Це в ньому виявилось у відчутті наготи. Він сховався від Отця. Він втратив Бога і Бог втратив Свого друга, бо для того, щоб, як і раніше, любити Адама, який відмовився від любові, потрібно було знову його створити. Людина була полишена на саму себе. І на гіркому досвіді своєї від'єднаності від Люблячого повинна була пізнати усю глибину свого нещастя, щоб потім, коли знову їй відкриється Світло, вона добровільно віддала перевагу цьому Світлу перед тим світлом, яке вона придбала завдяки пізнанню добра і зла.
Знову добровільно повернулася б у світ Любові з того власного світу, який вона створювала протягом тисячоліть відірваності від Істини – із світу, зі своєю, створеною нею самою, красою, зі своїм порядком, зі своїми ідеалами.
Наповнившись пітьмою і здатністю розуміти добро і зло, людина одержала можливість убивати собі подібного. Розвиваючи в собі ці набуті якості, людина вже перестала задовольнятися тільки убивством.
Цього було їй мало – вона стала убивати свого брата з муками. Але й цього виявилося мало. Вона стала, знущаючись, убивати брата.
І ось вигадується дещо таке, щоб, не вбиваючи, поставити брата у безпомічний стан (щоб своєю безпомічністю він викликав сміх у тих, хто проходить мимо), щоб брат сам умирав від приступів страшного болю.
Ось коли з цілковитою ясністю відкрилося людям, хто такий Бог, Творець усього видимого і невидимого. Якби Він був громовержцем, Він мусив би знищити увесь людський рід за те, що творіння так злобливо насміялося над задумом свого Творця. Але Люблячий учинив зовсім навпаки.
Наш небесний Отець віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він був розіп'ятий на цьому винайденому злобою людей дереві ненависті і крайньої жорстокості. І Син, провисівши, скільки потрібно, наситивши злобу своїх ворогів, помер. Через три дні Отець воскресив Сина і закарбував у серцях людей Свою нову справу.
З цього часу у світі людських уявлень настає цілковитий переворот.
Хрест, який був раніше знаряддям страшних мук, жорстокого людиновбивства, робиться єдиною вірною опорою людини. Путь, істина і життя починаються з хреста, без якого не можна спастися.
Настає нова історія людини, в якій нікому не можна відговорюватися незнанням і нерозумінням. Бог був розіп'ятий на хресті. Сліпих бути не повинно! І якщо світ до Христа був світом дикунів, які жили в хащах свого невігластва, то світ після Христа без хреста стає світом боговідступників і проклятих, яким буде сказано у свій час: ідіть від Мене у вогонь, приготований для диявола і його товаришів. Ті ж, що відкрито підуть за Христом, відкрито будуть названі друзями Господа.
"Ви – друзі мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, – каже Спаситель, – бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам (і виконав) усе, що чув від Отця Мого" (Див.: Ін 15, 14–15).
Безмірна любов Божа до нас, яка засяяла від Хреста Христового! Великий і неосяжний Хрест Христів! Неможливо збагнути ширину і довжину його, висоту і глибину.
Та постараймося, наскільки це можливо, хоча б уявити.
"Який же широкий Хрест Христів?" – запитує один єпископ і відповідає: "Він широкий, як світ, бо оскільки Христос помер за весь світ, як написано: "Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки наші, але і за гріхи усього світу" (1 Ін 2, 2).
Така ширина Хреста.
Який довгий Хрест Христів? Такий, що продовжиться на всі віки, поки залишиться на землі хоча б один грішник, якого можна спасти, поки не зникнуть скорбота, страждання і все те, що противно Господу в Божому світі.
Така довжина (довгота) Хреста.
Який високий Хрест Христів? Такий само, як небо, як Престіл Господній.
Так, він високий, як найвище небо, бо коли Христос був розіп'ятий на Хресті, небо зійшло на землю, земля ж піднялася до небес.
Така висота Хреста.
Який глибокий Хрест Христів? Це велика таємниця, якої нам не дано осягнути і про яку ми можемо благоговійно роздумувати. Якщо Хрест висотою сягає небес, то глибиною своєю він сягає пекла, до найглибшого грішника в найглибшому вирі, куди б він не потрапив, – бо Христос зійшов у пекло і проповідував там духам у темниці (Див.: 1 Пет. 3, 19).
Така, дерзаємо ми сподіватися, глибина Хреста Господнього.
Хрест Христів є початок і кінець нашого спасіння (Див.: Ін 3, 16–17; 36).
Без Хреста ми не християни, ми не члени Церкви Христової, ми не сини Божі. Для Хреста ми народжуємося, з Хрестом ми живемо і з Хрестом помираємо (Див.: Мф 10, 18; 16, 24; 28, 19; Лк 14, 27; Мк 10, 21; 16, 16).
Хрест Христів є броня або одяг, в який ми повинні одягатися (Див.: Мф 20, 22–23; Мк 10, 38–39; Лк 12, 50) під час нашого земного існування, щоб цим одразу відрізнятися від усякого іновірця або невіруючого (Див.: Апок. 7, 3; Єз. 9, 4).
Хрест Христів є похвала для християнина і грізне покарання для тих, хто відвертається або гребує Хрестом Христовим, хто відступається через нього від Церкви Христової і для ворогів Божих (Див.: Гал. 6, 14, 24; 1 Кор. 1, 18; Євр. 13, 13; 6, 6; Фил. 3, 18).
Хрест Христів є меч духовний, яким перемагаються вороги видимі і невидимі.
Хрест Христів є Божа зброя для вигнання всякого ворога і супостата (Див.: 1 Кор. 1, 18; Лк 1, 71–74; Мф 22, 44).
І нарешті, Хрест Христів є страшне знамення в день Страшного і остаточного Суду Божого для всіх противників імені Христового (антихристів) (Див.: Мф 24, 30).
(Складено за книгами: П. Иванов. Смирение во Христе; Дьяченко Г., прот. Вечное. Уроки и примеры Христианской веры).
ЗАКОН БОЖИЙ
