Навіщо Бог створив Адама? Навіщо чоловік? Якщо ви знаєте, що якась річ для чогось задумана, то такою є її ціль у житті. Мисливський собака любить воду, лев любить полювати, яструб - ширяти в небі. Саме для того вони створені. Прагнення виявляють задум, а задум - долю. Якщо говорити про людей, то наше призначення також виявляється через наші прагнення. Візьмімо пригоду. Адамові та всім його синам після нього призначена неймовірна місія: керувати і підкоряти, бути плодючим і множитися. «Перед тобою - ціла земля, Адаме. Вивчай і обробляй її, дбай про неї - це твоє володіння». Прекрасно... ось вам і запрошення. Це дозвіл зробити набагато більше, ніж перейти вулицю. Це завдання знайти екватор, збудувати Камелот. У цей момент лише Едем є садом, усе решта - це, як ми знаємо, необжита територія. Тоді жодної річки ще не нанесли на карту, жодного океану не перетнули, на жодну вершину не вибралися. Ніхто ще не виявив молекули чи вприскування пального, не написав знаменитої симфонії. Це чиста сторінка, яка чекає на слова, біле полотно, яке чекає фарби.

- Я хотіла поговорити з вами на тему взаємин юнака та дівчини до весілля. З яким настроєм повинні молоді люди ходити на побачення? До чого прагнути в цих зустрічах?

- Для хлопчиків, юнаків, чоловіків дівчина завжди була таємницею. У нас не було такої кількості дискотек , розважальних клубів - ми частіше зустрічалися з однокласниками у дворі на лавочці , але це було спілкування досить дистанційне. Ми , звичайно, намагалися цю дистанцію прибрати різними жартами , заграваннями, але завжди до певної межі. Щоб так, як я часто зараз на вулиці бачу, обійняти дівчину, йти по вулиці, на вулиці цілуватися при людях - це було неприпустимо.І не тому , що ми були дуже сором'язливі, вистачало і в наш час безсоромності, але ставлення до цього було як до особистого, святого, таємного.

Це було дуже-дуже давно, десь близько трьохсотого року. Тоді християн було мало, а скрізь жили язичники, які поклонялися ідолам. Так само і в Єрусалимі, зруйнованому римлянами, мешкало багато язичників. Жила там вдова Феодосія із сином. Батько хлопчика був християнином, але рано помер. А мати ревно вірила у своїх поганських богів і сина Неанія цього навчала. Феодосія дала синові гарне виховання й освіту. І коли імператор Діоклітіан, запеклий ворог християн, проїздив Єрусалимом, віддала Неанія до нього на службу. Освічений і вихований юнак сподобався імператорові. І той зробив його своїм царедворцем, а потім і проконсулом, по-нашому - воєводою.
21 липня – вшанування пам’яті святого великомученика Прокопія

Свою дружину треба любити не за тіло, а за її чисту душу і добре серце. У дружини є те, чого немає у чоловіка; вона духовно доповнює його, і навпаки. Тому у відносинах між подружжям з величезною силою повинні виявлятися ті особливості духу, розуму і серця, які властиві тільки чоловікові і тільки жінці. Грубість чоловічого серця заповнюється ніжністю і чистотою серця дружини, бо серце жінки набагато тонше, більш здібне до духовної любові. А дружина при спілкуванні з чоловіком повинна компенсувати свої малі сили, глибини розуму його знаннями, його міцною волею. Чоловік і жінка повинні стати в шлюбі одним тілом і однією душею. З їх союзу має народитися щось вище, з'єднавши все добре і велике, що є в кожному з них.

Святитель Лука Кримський

Відповідно до канонічних правил, не дозволяється здійснювати вінчання протягом усіх чотирьох постів, у Сирну седмицю, Великодню седмицю, у період від Різдва Христового до Богоявлення (святки). За благочестивим звичаєм не прийнято здійснювати шлюби напередодні дванадесятих, великих і храмових свят, а також неділь щоб передсвятковий вечір не проходив у гучному весіллі й розвагах, але мати можливість приготуватись до свята чи неділі. Крім того, вінчання не відбувається по вівторках і четвергах (напередодні пісних днів — середи й п'ятниці), а також і у дні Усікновення глави Іоанна Предтечі (11 вересня) і Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня).

У постанові одного з Карфагенських Соборів говориться: «Наречений і наречена, після отримання благословення, повинні проводити наступну ніч у дівоцтві із благоговіння до отриманого благословення». Церква засуджує нестримане проведення молодими людьми «медового місяця». Усякий щирий християнин ніколи не схвалить такого способу життя подружжя, при якому шлюб втрачає своє моральне значення і стає одним статевим зв'язком; почуттєва сторона виступає тут на перший план, займаючи неналежне їй місце.

Урочисто й радісно відбувається Таїнство шлюбу. Від великої кількості запрошених: близьких, рідних і знайомих, - від блиску свічок, від церковного співу якось мимоволі стає святково й весело на душі.
Після вінчання молоді, батьки, свідки, гості продовжують свято за столом.
Але як же непристойно при цьому поводяться іноді деякі запрошені. Нерідко тут впиваються, вимовляють безсоромні слова, співають нескромні пісні, дико танцюють. Таке поводження було б ганебним навіть для язичника, що не знає Бога й Христа Його, а не тільки для нас, християн.

Наречений і наречена, тримаючи в руках запалені свічки, що зображують духовне світло таїнства, урочисто входять на середину храму. їм передує священик з кадилом, вказуючи цим, що на життєвому шляху вони повинні слідувати по заповідях Господніх, а добрі справи їх будуть, як фіміам, підноситися до Бога. Хор зустрічає їх співом псалма 127, у якому пророк-псалмоспівець Давид прославляє благословенний Богом шлюб; перед кожним віршем хор співає: «Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі».Наречений і наречена стають на розстелений на підлозі рушник (білий або рожевий) перед аналоєм, на якому лежать хрест, Євангеліє й вінці.

Вінчанню передує заручення. Заручення відбувається на відзнаку того, що шлюб відбувається перед обличчям Божим, у Його присутності, за Його всеблагим Промислом і розсудом, коли перед Ним скріплюються взаємні обіцянки тих, що вступають у шлюб.Заручення відбувається після Божественної Літургії. Цим нареченому й нареченій вселяється важливість Таїнства шлюбу, підкреслюється, з яким благоговінням і трепетом, з якою душевною чистотою вони повинні приступити до його здійснення.

Мудрі християнські подружжя наближаються до ідеалу шлюбу, як правило, після закінчення двох-трьох десятків років спільного подружнього життя. Не без хвороб, не без помилок, не без потрясінь накопичують вони життєвий досвід, і чим вони розумніші, тим швидше до них приходить цей досвід, тим більшу користь вони витягують з конфліктних ситуацій. Думаю, що визначальним в успіху подружнього життя служить прагнення хоча б одного з подружжя зберігати заради Христа мир, любов та злагоду. Якщо ж кожен «тягне ковдру на себе», кожен схильний звинувачувати іншу половину, кожен налаштував себе на те, щоб вимагати, стягувати, очікуючи покаяння від того, хто провинився, то справи кепські ... Нагадаю пораду, дану сучасним пастирем подружній парі після вінчання: «Хто з вас розумніший, той нехай першим і поступається».

Часто здається, начебто наречений і наречена, рідні й друзі, що супроводжують їх, прийшли в храм не для молитви за тих, що вступають в шлюб, а на якесь дійство. Очікуючи закінчення літургії, вони розмовляють, сміються, ходять по храму, стають спиною до образів і іконостасу. Всім запрошеним у храм і на таїнство шлюбу треба знати, що під час таїнства Церква ні про кого більше не молиться, як тільки про двох осіб — нареченого й наречену (хіба тільки один раз вимовляється молитва «за батьків, що виховали»).