Образилися? :) Тоді роздрукуйте цей текст, підходьте до дзеркала, голосно і виразно читайте!

Жив собі в давні часи один чоловік. Святість його була настільки великою, що їй дивувалися навіть ангели й навмисне сходили з неба, щоби подивитися: як, живучи на землі, можна так уподібнитися Богу?

І сказали одного разу ангели Богові:

- Господи, даруй цій людині дар чудотворення!

- Я згоден, - відповів Господь. - Запитайте в нього, чого він хоче.

І спитали ангели чоловіка:

- Чи хочеш ти одним дотиком рук подавати здоров'я?

- Ні, - відповів той. - Хай краще Сам Господь творить це.

- Чи бажаєш ти мати такий дар слова, силою якого ти навернув би грішників до покаяння?

В глибоку християнську давнину, коли в Єгипті було багато величних монастирів, один монах товаришував з невченим наївним селянином-фелахом. Одного разу селянин сказав монаху:
- Я теж шаную Бога, Який створив цей світ! Щовечора я наливаю в миску козяче молоко і ставлю його під пальмою. Вночі Бог приходить і випиває молочко. Воно Йому дуже подобається! Не було жодного разу, щоб у мисочці щось лишилося.
Почувши ці слова, монах не міг не розсміятися. Він по-доброму і дохідливо спробував пояснити своєму приятелю, що Бог не має потреби в козячому молоці. Проте селянин вперто стояв на своєму. І тоді монах запропонував наступної ночі таємно простежити, що відбувається після того, як миска з молоком лишається під пальмою.

Джулі була пригнічена. Здавалось, в її житті немає справедливості. Іноді вона просто хотіла згорнутись у куточку і сховатись там назавжди. Ніщо не може бути кращим , ніж почувати себе самотнім, відкинутим та нелюбом. Їй здавалось, що ніхто не переживав, чи жива вона, чи мертва.
Похід в універмаг, з його шумною музикою та яскравим світлом, змусив її відчувати себе ще гірше. Люди метушливо рухались не знаючи про її існування. Її серце боліло, так як вона зрозуміла, що є непомітною для оточуючих людей.
Все здавалося похмурим. Вона не мала з ким поговорити, кому довіритись і ніхто не проявляв інтерес вислухати її. А все тому, що люди були дуже зайняті своїм власним життям, щоб возитися з її проблемами. Джулі йшла в проході де був предмет, який вона шукала. Вона нічого не бачила крізь сльози на її очах. Який сенс жити в такому випадку? Хто б переживав, якби вона раптово зникла? Коли вона підійшла до пункту призначення, щоб купити заплановане, до неї підійшов чоловік і сказав найдобріші слова, які вона не чула протягом довгого періоду часу.

Одного вечора, спраглий олень шукав поживи у лісі. Він був радий побачити неподалік ставок. Він нахилився попити води. Дивлячись у прозору непорушну воду, він міг бачити своє відображення. Вигляд його привабливих та красивих рогів зробив його гордим та щасливим. Потім він помітив свої довгі, тонкі та худі ноги. «Прикро, ці ноги такі страшні і не відповідають моїм величним та привабливим рогам». Раптом він відчув наближення вовка.

Хочу розповісти вам про одного англійця... Не знаю, чи цікавляться сучасні англійці подібними питаннями... Так от, одного разу сидів цей англієць і пильно дивився у вікно. Раптом він каже:
- Тепер мені це зрозуміло...
- Що тобі зрозуміло? - Запитала його дружина.
- Тепер мені зрозуміло, - сказав він, - як наші тіла після загального воскресіння мертвих будуть прозорі.
- Чому ж це тобі стало зрозуміло? - Запитала його дружина.

Дві людини посварилися через земельну ділянку.
Вони не могли мирно вирішити суперечку і вирішили попросити допомоги у мудрого старця.
Вислухавши їх, подвижник запропонував їм пройти на ту територію.
«Ця земля моя», - кричав один. «Ні моя», - заперечував йому інший.
Тоді старець став на коліна і почав молитися. Потім піднявся і сказав:
- Я запитав у землі.

Пелікан, птах з великими білими крилами, жив над маленькою затокою, що врізалася в розколину високого скелястого берега.
Там вилупилися з яєць чудові пеліканові діти: двоє сильних і вічно голодних пташат.
Пелікан-батько пірнав у воду через рівні проміжки часу, долаючи хвилі й оминаючи підводні скелі, аби впіймати рибину чи якого молюска й покласти у постійно розкриті дзьобики своїх малят.
Але тодішня зима видалася дуже суворою, і життя пелікана стало вкрай важким. Буревії, хуртовини шаліли безперестанку. Насилу вдавалося птахові здійматись у повітря й літати. Раптовий вихор не раз шпурляв бідолаху на скелі; врешті, він зламав собі крило й літати більше не міг.

Жив колись чоловік, який розводив рибу. У нього був великий став, де плавали риби різноманітних видів.
Якось уночі збудив його шум, що долинав від ставу. Встав. Вийшов з будинку. Але спросоння нелегко зорієнтуватися на місцевості, ще й темно було, хоч в око стрель. Йому здавалося, ніби іде до ставу. Аж раптом перечепився і повалився на землю. Підвівся, рушив, та невдовзі знову спіткнувся і, впавши, скотився до рову. І знову підвівся, рушив...

Жив собі на світі знак запитання. Був дуже привабливим і, як усі, властиво, знаки запитання, вельми інтелігентним.
Проте від певний час мандрував по країні сумний та пригнічений, сповнений гіркоти й розчарування.
Скидалося на те, що він став нікому не потрібний. Усі дедалі частіше зверталися до його запеклого ворога, знаку оклику. Тільки й робили, що викрикували: "Вперед! Зупинися! Рушай! Геть з дороги!"

До одного старця прийшли троє юнаків і просили взяти їх учнями. Старець посадив їх перед собою і поставив кожному одне і те саме питання:
- Скажи мені відверто: якщо ти знайдеш повний грошей гаманець, чи ти повернеш його власникові?
Перший відповів:
- Якби я знав власника, то повернув би, не вагаючись ані хвилини. Однак, коли я не знаю того, хто загубив гаманець, кому віддавати?
Другий подумав і сказав:
- Якщо я знайду гаманця, це означатиме, що Господь посилає мені нагороду за щось. Навіщо його повертати?
А третій юнак зізнався:
- Важке питання. Адже звідки мені знати яким я буду в ту мить, коли знайду гаманця, і чи мені вдасться відгородити себе від злої волі? Можливо, вона візьме гору, і тоді я привласню гаманець. А, можливо, Господь допоможе мені подолати спокусу. І тоді я поверну знахідку законному власнику.
- Хороша відповідь, - сказав старець третьому юнакові. - Я беру тебе послушником.