Один єврей,законник,бажаючи виправдати себе (бо євреї вважали "ближніми своїми" тільки євреїв, а решту людей зневажали), запитав Ісуса Христа: "А хто ж мій ближній?"
Щоб навчити людей вважати своїм ближнім усяку іншу людину, хто б це не був, з якого б народу не походив і якої б віри не був, а також щоб ми мали співстраждання і милосердя до всіх людей, подаючи їм посильну допомогу в їхній біді й нещасті, Ісус Христос відповів йому притчею.

Ісус Христос учив, що Царство Боже, Царство Небесне, початок і основу якому Він поклав на землі (тобто Церква Христова), спочатку мале, а потім пошириться по всій землі. Він сказав, що Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, яке людина взяла і посадила на землі своїй. Це зерно, хоча й менше за інші зерна, зійшовши, розростається і робиться більшим від усіх злаків і стає деревом, так що прилітають птахи небесні і ховаються у гілках його.

Ісус Христос,знаходячись в Капернаумі,прийшов на берег Галилейського озера. До Нього зібралось багато народу. Він ввійшов у човен і сів, а народ стояв на березі, і з човна почав навчати народ притчами.

Наше життя- це симфонія, в якій люди-оркестранти, а Диригент- Господь. Кожен із нас тримає в руках найдорожчий музичний інструмент, який у поєднанні із талантом може дуже добре звучати. А симфонія чомусь не звучить... Чому? Здавалось би все є: талановиті музиканти, найкращі інструменти, геніальний Диригент. А симфонія не звучить тому, що оркестранти просто зазналися: "Навіщо нам той Диригент,коли ми самі добре граємо?" Або ж час від часу поглянуть на Нього, і знову опускають погляд у партитури, виконуючи своє соло. Кожен хоче грати найкраще, найголосніше, щоб його почули, самі в той час не чуючи як Диригент тихим голосом благає: "Погляньте на мене! Я тут...!" Безмежна доброта Диригента не дозволяє Йому нагримати на своїх підлеглих. І далі гуде наш оркестр, далі терпеливо диригує Маестро, бо знає, що деякі музиканти таки ще слухають Його. І доки будуть такі музиканти, Він не опустить своєї диригентської палички...

Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

Немає лихих людей...

Якось одна дівчинка подала своїй учительці листочок із своїм особистим "рецептом для життя". Написала: "Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости".

Полюбив бідний студент багату дівчину. Одного разу вона запросила його на свій День народження.
На ювілей єдиної доньки батьки запросили багато гостей, людей достойних, із відомих родин. Приходять вони завжди із дорогими подарунками, змагаються один з одним: хто із них більше вразить іменинницю. А що може подарувати бідний студент, крім свого люблячого серця?

Була собі дівчина, яка кожного вечора дивилася на місяць. Їй здавалося, що у срібляному сяйві нічного світила вона бачить
профіль незнайомого юнака. Можливо, це було лише таємниче відображення якогось сну. Дівчина зітхала і чекала.
У другій частині світу жив юнак, який щоночі дивився на місяць. Йому здавалося, що на його блідій поверхні він бачить профіль чарівної жаданої дівчини.

Батько зрозумів, що багато конфліктів з дітьми вдається розв'язувати у піцерії. Упродовж кількох років він час від часу водив туди свою найстаршу доньку - були це свого роду побачення батька з донькою. Вирішив так само вчинити і з молодшою донечкою. На перше таке побачення завіз її на вечерю до піцерії поблизу дому.
Коли їм подали піцу, батько вирішив, що це відповідний момент, аби сказати дівчинці, як сильно він її любить і як високо цінує.

Жила колись одна дівчинка на ім'я Цецилія її батьки дуже багато працювали. Це була гарна, щаслива сім'я. Лише одного бракувало, але це Цецилія завважила щойно у певний момент. Одного разу, коли Цецилія мала 9 років, вона вперше ночувала в домі своєї подруги Аделі. Коли прийшла пора на сон, мама Аделі відгорнула ковдру і кожну з них поцілувала надобраніч.
- Я люблю тебе, - сказала мама Аделі.
- І я тебе люблю, - прошепотіла дівчинка. Цецилія просто згубила рівновагу і не могла заснути. Ніхто ніколи не цілував її на добраніч, ані не казав, що любить її. Дівчинка цілу ніч не спала, розмислюючи про це. "А прецінь так повинно бути".

Одного дня у шпиталь до відділу інтенсивної терапії прийняли пацієнта на ім'я Петро. Це був високий сильний чоловік який мав рак кістки.
Хоча він дуже страждав, однак рідко скаржився. Дружина оточувала його великою любов'ю, усіляко старалася аби він мав якнайліпший догляд. Кілька разів його уже піддавали хіміотерапії і його енергія, його життєва сила вичерпалася. Коли його прийняли до шпиталю востаннє, він страшенно страждав, проте допомогти йому було складно. Лікарі знали, що для нього уже нічого не вдасться зробити. Це був передсмертний стан. Чоловік відчував такий сильний біль, що жодні ліки не могли його втихомирити. Дружина лише упродовж кількох хвилин могла бути з ним сама.

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.
Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки.
Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: "Чому так довго?"
Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.