Не треба прикрашати себе, бо це зайве і даремне. Не треба привчати свого чоловіка до того, щоб він любив лише зовнішність. Якщо ти будеш так прикрашати себе, то він, звикнувши до цього, зважаючи лише на твоє обличчя, легко може бути спокушений розпустою. Навпаки, якщо ти навчиш його любити доброчесність і скромність, то він не скоро вчинить перелюб, тому що у блудниці не знайде того, але знайде противне тому. Вчи його знаходити задоволення в скромності, а це ти можеш зробити тоді, коли ти будеш скромною. Справді, якщо ти сама легковажна і хтива, то як можна з тобою поводитися пристойно?

У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».

Преподобна Єфросинія, княгиня Суздальська, народилася в 1212 році. У святому Хрещенні отримала ім'я Феодулія і була старшою дочкою святого мученика Михаїла, князя Чернігівського. Благовірний князь Михайло і його дружина Феофанія довго не мали дітей і часто відвідували Києво-Печерський монастир, в якому молилися Господу про дарування їм дітей. Благовірна княжна Єфросинія була їхня першою донькою, випрошена у Господа в молитвах. Пресвята Богородиця тричі з'являлася в повідомляла, що їх молитва почута і Господь дарує їм доньку.

Феодулія виховувалася в глибокій вірі та благочесті . На її виховання великий вплив мав освічений боярин Феодор.

Пам'ять - 8 жовтня (новий стиль).

Впродовж історії людства аборт був «каменем спотикання» медичної етики, філософії, юриспруденції та теології, хоча пошуками методів абортації займались ще лікарі стародавнього світу. Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 до Р.Х.) писав про аборти: «Я не дам нікому смертельного засобу і не покажу шляху для подібного задуму; точно так само не дам ніякій жінці абортивного песарію». Згадки про аборт зустрічаються в древніх рукописах Стародавнього Китаю понад 4600 років тому. Також є свідчення того, що стародавні жителі Австралії розривали навколоплідний міхур з ціллю смерті плоду через викидень. Жінки Східної Африки робили аборт за допомогою спеціальних дерев’яних паличок.

Для початку постараємося коротко висвітлити аборт з медичної точки зору.

Багато людей журяться, що росли вони в сім'ї одні. І як їм завжди хотілося мати поруч близького друга - брата чи сестру! Але що поробиш - їх убили батьки. Адже над багатьма з нас висів дамоклів меч - ніж гінеколога. Але нам пощастило, і не пощастило нашим братам і сестрам, з якими нам так хотілося розділити радість дару життя. Які б вони були? Нам не дали їх впізнати. Адже немає людей однакових, кожна людина унікальна і неповторна. А можливо вони були б кращі за нас і, народившись, змінили б людське суспільство, покращили б його морально. І не було б зараз такого хаосу на планеті. Але, напевне, кращих якраз і вбивають, а народжуються майбутні дітовбивці.

Найгірше, що люди до цього звикли. Звикли до вбивства тих, кого ми називаємо «квітами життя», чий захист лицемірно проголошуємо 1 червня. Знаючи про те, що кожен день певна кількість малюків не побачили білий світ, ми продовжуємо, ніби нічого не сталося, радіти життю, смачно їсти і пити, шукати задоволень і бажати собі щастя. А ці жінки, що позбавились від своїх дітей, як від тяжкого тягаря, як вони можуть після такого злодіяння спокійно спати, продовжувати жити звичайним життям, посміхатися, чомусь радіти?! Чи не життям насолоджуватися вони повинні, а до кінця днів своїх каятися і плакати, днювати і ночувати в храмі, змінити повсякденний одяг на траур. Але цього ми не побачимо. Тому що немовлятам не дали народитися якраз через те, щоб вони не заважали безтурботно веселитися і досхочу «гуляти».

А скільки відомо випадків, коли діти вмирають раніше батьків і часто зовсім небагато проживши на землі. Вбиваючи в утробі дітей, батьки-вбивці позбавляються і тих дітей, яким вони дали життя. Дійсно, чим вбиті діти гірше тих що народилися? А це не покарання, коли, убивши дитя і залишившись на все життя бездітною, жінка позбавляється допомоги і турботи в старості? Їй нема кому навіть подати склянку води! Всі праці та заощадження дістаються племінникам, а не рідним дітям. Розбиті родини, покалічені долі, непокірні діти - все це наслідки абортів.
Звичайне виправдання жінок-убивць в тому, що вони не хочуть плодити злидні. Дуже дивний вибір! Краще бути вбивцею рідного дитяти, чим поділитися з ним життям, пожертвувавши своїм комфортом? Чомусь цим жінкам не приходить в голову вбивати волоцюх та безхатченків, яких так багато у наш час. Напевно, їм більше шкода їх, ніж своїх ненароджених дітей.

Кардинал Вишинський звертався (під час Другої світової війни,- прим. редактора) до своїх співвітчизників: «Ми - могильники, бо дозволили знову запрацювати в нашій країні крематорію. Сьогодні в одній з лікарень Польщі існує піч, де спалюються тіла дітей, що ще не встигли народитися. Давайте припинимо говорити про тисячі загиблих від рук ворогів, бо число убієнних нами останнім часом перевищує в багато разів число жертв концтаборів».