Покаяння - це відновлення Хрещення. Покаяння - це очищення совісти. Покаяння - це завіт з Богом про поправу життя. Покаяння - це примирення з Господом, звершення благих діл на противагу колишнім гріхам. Покаяння - це самоосудження; журба про себе, вільна від зовнішніх турбот. Покаяння - це донька надії та смерть відчаю.

Впавши у рів беззаконня, ми не можемо вибратися з нього без спасительної мотузки смиренномудрости.

Одна річ - сокрушена смиренномудрість каянника, інша - докори совісти того, хто ще впадає у гріх свій, ще інша - блаженне багатство смиренномудрости в досконалих - через діяння Боже. Знаком смирення є також досконале терпіння зневаги. - Колишня звичка часто тиранить тих, що плачуть за нею. І не дивуйся з цього. Чому і як трапляються падіння - незбагненне для людини; деколи це стається через недбальство душі, іноді -з допусту Божого, а інколи - через відвернення Боже. Хтось, утім, говорив мені, що з падінь, які стаються з допусту Божого, ми сподобляємося швидко підвестися, тому що Господь не дозволяє довго утримувати нас демонові журби.

Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.

Ми поклоняємося на схід не просто і не випадково. Але оскільки ми складаємося з видимого і невидимого, тобто духовного і плотського єства, то приносимо Творцю двояке поклоніння, подібно до того, як (наприклад) співаємо і розумом, і тілесними устами, хрестимося водою і Духом і двояким чином з’єднуємося з Господом, отримуючи таїнства і благодать Духа.

Оплачте наготу мою, улюбені брати мої. Прогнівив я Христа гріховним життям своїм. Він створи мене і дав мені свободу. Я ж злом віддячив Йому. Господь створив мене досконалим і вчинив знаряддям слави Своєї, щоб я служив Йому та святив ім'я Його. Даремно це, бо ж Він судитиме мене!
Невідступно благаю Тебе, Спасителю мій, огорни мене крильми Своїми та не відкривай оквернень моїх на великому Суді Твоєму, щоб я зміг прославити благість Твою.
Вчинки злі, які я вчинив перед Господом, відмежують мене від усіх святих. Тепер переслідує мене нещастя, якого я гідний. Якщо б я вершив подвиг разом з ними, тоді, як і вони був би і прославлений. Але був я розслабленим та й служив пристрастям, через те і не належу до лику переможців і наслідником став геєни.
Тебе ж, пробитого цвяхами на Хресті Переможця, невідступно благаю, Спасителю мій, відверни погляд Твій від безчестя мого, а стражданнями Твоїми вилікуй рани мої, щоб я зміг прославити благість Твою.
Св. Єфрем Сирін

Ще не так давно, 14 січня, ми відзначали пам’ять святителя Василія Великого, сьогодні, 7 лютого, черга святкувати пам’ять святителю Григорію Богослову, а післязавтра, 9 лютого, звершуємо пам’ять перенесення мощів святителя Іоана Золотоустого, а ще через кілька днів Церква покличе нас святкувати їм, усім трьом, соборну пам’ять. Це відбудеться 12 лютого і називатиметься це свято Собором вселенських учителів і святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого. Ось так, майже протягом місяця ми святкуватимемо пам’ять всім трьом святителям окремо і разом. Ми часто посилаємося на їхні думки і висловлювання у своїх працях і проповідях, називаємо їх найбільшими і найвидатнішими отцями і вчителями Церкви і, разом з тим, так мало, майже хрестоматійно, про них знаємо.

Версія: 1.0
Операційна система: Android 2.1 або новішої версії

Опис: Збірка писань мужів апостольських у перекладі українською мовою викладачів та аспірантів Київської православної богословської академії для Android-пристроїв. З підтримкою створення закладок і пошуку.

Зверніть увагу! Перед встановленням цієї версії потрібно вилучити попередню (якщо була встановлена).

ПОПЕРЕДНЯ ЧАСТИНА

Про тих, котрі негідно причащаються.
Про те, що ті, котрі залишають Божественну Літургію до її завершення, до заключної молитви, уподібнюються Юді.

А яка, скаже хтось, правда в тому, щоб хреститися? Правдою була покора перед пророком. Як Христос обрізався, приніс жертву, шанував суботи і дотримувався юдейських, свят, так додав і це - корився пророкові, який хрестив. Воля Божа була, щоб тоді хрестилися всі, про що послухай, як говорить Іоан: “Той, Хто послав мене хрестити водою” (Ін. 1, 33). Так само і Христос: "Митарі, визнавши славу Божу, хрестилися хрещенням Іоановим. Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього” (Лк. 7, 29-30).

Отже, юдейське очищення звільняло не від гріхів, а тільки від тілесної нечистоти. Наше є не таким: воно набагато вище і сповнене великою благодаттю, оскільки звільняє від гріхів, очищає душу і подає дари Духа. Іоанове ж хрещення було набагато вищим від юдейського, однак нижче за наше. Воно було ніби мостом між обома хрещеннями, який через себе веде від першого до другого, оскільки спонукало їх (юдеїв) не до дотримання тілесних очищень, а замість них перестерігало і радило переходити від пороку до чеснот і надію на спасіння поєднувати із звершенням (добрих) справ, а не з різними обмиваннями та очищенням водою. Іоан не говорив: вимий одяг твій, обмий тіло твоє, і будеш чистий, але що? “Створіть же плід, достойний покаяння” (Мф. 3, 8). Тому воно було вище юдейського, але нижче нашого, бо хрещення Іоанове не подавало Духа Святого і не подавало благодатного прощення — воно повелівало каятися, однак не мало влади відпускати гріхи. Тому Іоан і говорив: "Я хрещу вас водою..., Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем" (Мф. 3, 11). Отже, він не хрестив Духом.

Про Хрещення Спасителя нашого Ісуса Христа
Однак, щоб не використовувати весь час на викриття відсутніх, ми, задовольнившись тим, що сказано задля виправлення їхнього недбальства, розважимо тепер трохи над цим святом. Багато хто святкує свята і знайомий з їхніми назвами але причин, через які вони встановлені, не знають. Так про те, що це свято називається Богоявленням, відомо всім. А яке це Богоявлення і чи воно одне, чи два, цього ще не знають. Водночас украй соромно і дуже смішно, щороку святкуючи це свято, не знати причини, з якої воно встановлене. Тому, улюблені, насамперед необхідно сказати, що є не одне Богоявлення, а два. Одне сьогоднішнє, яке вже звершилося, а друге — майбутнє, яке звершиться зі славою при кінці світу. Про те й інше ви чули сьогодні від Павла, який, розмовляючи з Титом про сьогоднішнє, говорить так: “Бо благодать Божа з'явилася, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши безчестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, — а про майбутнє, — очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа (Тит. 2, 11-13). І пророк про це останнє сказав так: “Сонце перетвориться на темряву, і місяць - на кров, перш ніж настане день Господній, великий і страшний” (Іоїл. 2, 31)

Бесіда була виголошена, ймовірно, 387 року на свято Богоявлення, тобто після бесіди у день Різдва Христового.

Усі ви сьогодні в радості, і тільки я в печалі. Коли я дивлюся на це духовне море і бачу незліченне багатство церкви, а потім подумаю, що після завершення свята ця безліч. відійшовши, знову відійде від нас, то мучуся і печалюся в душі від того, що Церква, яка народила стільки дітей, може утішатися ними не під час кожного зібрання, а тільки у свята. Яке було б духовне піднесення, яка радість, яка слава для Бога, яка користь для душ, якби ми під час кожного зібрання бачили огорожу церкви такою наповненою! Мореплавці і керманичі роблять усе, щоб переплисти море і досягти пристані, а ми піклуємося про те, щоб безперестану носитися по морю, постійно занурюватися у хвилі життєвих справ, крутитися на площах і в судилищах, а тут зустрічатися ледь раз чи двічі за цілий рік.

Не будьмо ж невдячними до Господа, а, відповідно до наших сил, будемо всі приносити все - віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, любов до подорожніх. І в чому я переконував вас раніше, в тому ж переконую і тепер і ніколи не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до цієї страшної і Божественної Трапези і святих Тайн, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх. Бо це є ознакою крайнього безумства і надзвичайної зневаги, і на тих, котрі так чинять, накликає велику кару і помсту.

Ось про цей день ми пояснили вам усе. Скажу ще про одне і зупинюся, щоб надати можливість сказати більше нашому спільному вчителю.

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх (їхній) є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, котрі сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність.