Усе життя нехай буде часом молитви. Однак треба перепочивати, роблячи перерви, отож буде слушно узгоджувати молитву з тим часом, який їй відводили святі нам для прикладу. Так, великий Давид мовив: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118,62). А ось бачимо і його послідовників Павла та Силу, що опівночі хвалили Бога у в'язниці (Дії. 16, 25). Потім той самий пророк мовить: Увечері, і вранці, і опівдні буду оповідати і звіщати (Пс. 54, 18). Але й о третій годині відбулося зіслання Святого Духа, про що знаєш із Діянь (2,15). Дев'ята година нагадує страсті Господні заради життя нашого. Але позаяк Давид казав: Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї (Пс. 118:164).

Святитель Василій Великий

Пияцтво - це демон, якого добровільно запрошують і задля насолод пригрівають в душі. Воно - мати зла, ворог доброчесности. Мужнього воно перетворює на боягуза, скромного робить розпусним, нищить праведність і відбирає розум. Як вода гасить вогонь, так і надмір вина притуплює розумові здібності.
Я вагався чи розпочинати розмову проти пияцтва, але не тому, що воно є незначним злом або варте замовчування, а тому, що викривальна проповідь може не принести жодної користі. Судіть самі: свідомість п'яного потьмарена, а той, хто до нього промовлятиме, говоритиме, неначе до глухого. Отож, до кого звертатися? Той, хто потребує напоумлення, не чує моїх слів, а розсудливий і тверезий не має потреби те слухати, бо він вільний від цієї пристрасти.

Молитва має два види: перший — славослов'я зі сми­ренням, а другий — прохання. Тому, молячись, не одразу розпочинай з прохання, бо тоді сам своєю волею даєш усім знати, що молишся Богові, змушений потребою. Тому, починаючи молитву, полиши себе самого, дружину, дітей, зем­лю, омини небо й залиш усіляке видиме й невидиме сотворіння й почни зі славослов'я Творця всього сущого: і коли прославлятимеш Його, не блукай розумом туди й сюди, не сплітай байок, як поганин, а вибирай слова зі Святих Писань і кажи: «Благословлю Тебе, Господи, довготерпеливого й незлобивого. Тому, Господи, Ти мовчиш і терпиш нас, аби ми прославили Тебе, що твориш спасіння роду нашого». Закінчивши ж славо­слів'я, що його ти за мірою своїх сил запозичив із писань, і заславши хвалу Богові, почни смиренномудро: «Не гід­ний я, Господи, говорити перед Тобою, бо дуже грішний, понад усіх грішників грішний я». Так молися зі страхом і смиренно. Коли ж здійсниш ці дві частини славослів'я і смирення, тоді вже проси, що маєш просити, тобто не багатства, не слави земної, не здоров'я тілесного, бо Він сам знає, що для кожного корисне, але, як звелено тобі, проси Царства Божого. Цар наш преславний і обурюється, коли хтось попросить у Нього чогось дріб'язкового, недостойного. Тому молитвою своєю не наведи на себе обурення, а проси для себе того, що достойне Царя Бога.

Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Іоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нік¬чемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.

Наша ціль на землі - це перебування в Царстві Божому, тоді в нас ввійде добра стурбованість. Ця стурбованість рано чи пізно перенесе нашу душу в область духовну, де душа знайде в достатку кисень, оживе і високо злетить. Бог наділив людину розумом не для того, щоб вона думала, як знайти самий швидкий спосіб переміщення з однієї точки світу в іншу, а щоб вона перш за все думала про головне: як досягнути кінцевої цілі — прийти до Бога, досягнути істинної країни, раю. Як тільки в людині виникає добра стурбованість, вона починає слідкувати за тим, чого їй не вистачає, як це можна досягнути і отримує духовну користь.

Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мк. 8, 34). За Господом хрестоносцем не можна йти без хреста; і всі, котрі йдуть за Ним, неодмінно йдуть з хрестом. Що ж таке цей хрест? Всякого роду незручності, тяготи і скорботи, що налягають і ззовні, і зсередини, на шляху сумлінного виконання заповідей Господніх в житті по духу Його приписів та вимог. Такий хрест настільки поєднаний з християнином, що де християнин, там і цей хрест, а де нема цього хреста, там немає і християнина. Всебічна пільговість і життя в утіхах не личить істинному християнину. Його завдання - себе очистити і виправити. Він, як хворий, якому треба робити то припікання, то відрізання, а цьому як бути без болю? Він хоче вирватися з полону ворога сильного, - а цьому як бути без боротьби і ран? Він повинен йти наперекір всім навколишнім порядкам, а як це витримати без незручностей і сорому? Радуйся ж, відчуваючи на собі хрест, бо це знак, що ти йдеш за Господом, шляхом порятунку, в рай. Потерпи трохи. Ось-ось кінець і вінці!

Господь готовий допомагати людині в придбанні смирення, як і у всьому доброму, але потрібно, щоб і сама людина піклувалася про себе. Сказано у святих отців: «дай кров і прийми дух». Це значить — потрудися до пролиття крові й отримаєш духовний дар. А ти дарів духовних шукаєш і просиш, а кров тобі проливати шкода, тобто весь час хочеться тобі, щоби тебе ніхто не чіпав, не турбував. Та хіба можна при спокійному житті придбати смирення? Адже смирення полягає в тому, коли людина бачить себе гіршою від всіх, не тільки людей, але й безсловесних тварин і навіть самих духів зла. І ось, коли люди тривожать тебе, ти бачиш, що не терпиш цього і гніваєшся на людей, то мимоволі будеш себе вважати поганою… Якщо при цьому будеш за поганий стан свій шкодувати і докоряти собі в несправності, та щиро каятися в цьому перед Богом і духовним отцем, то ось ти вже й на шляху смирення… А якщо б ніхто тебе не чіпав, і ти залишалася б у спокої, як же б ти могла усвідомити свій поганий стан? Як могла б побачити свої вади?.. Якщо намагаються принизити — значить хочуть упокорити тебе; а ти сама просиш в Бога смирення. Навіщо ж після цього нарікати на людей?

До уваги читачів Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua підбірка цитат (третя частина) з офіційних сторінок у соціальних мережах hram.lviv.ua з часу заснування по лютий 2013 року Божого.

До уваги читачів Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua підбірка цитат (частина друга) з офіційних сторінок у соціальних мережах hram.lviv.ua з часу заснування по лютий 2013 року Божого.

У нашому духовному житті є наче "два календарі": один - божественний, а інший - диявольський. Божественний називається "сьогодні". Сьогодні навернись до Господа, сьогодні покайся, бо завтра може бути пізно. А диявольський називається "завтра": відклади на завтра, бо ж сьогодні ти ще молодий, живи для свого задоволення, а коли постарієш, то покаєшся. Але не можна запускати захворювання, бо воно стане смертним, не можна відкладати покаяння - бо це може призвести до духовної смерті...