Катехит питав дітей, чи вони моляться.
"Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?"
"Так, звичайно".
"А вранці також молишся?"
"Ні!"
"Чому?"
"Бо вдень я нічого не боюся".

Маленька дівчинка готувала подарунок на Різдво. Вона запакувала пуделко у гарну барвисту обгортку, і саме робила великі банти, використовуючи багато кольорової стрічки.
"Що ти робиш? — зганив її батько. — Ти тільки даремно переводиш стрічку. Уявляєш, скільки вона коштує?"Дівчинці на очі виступили сльози і вона сховалася у кутку, міцно притискаючи до грудей своє пуделко.У Святвечір, намагаючись ступати легенько, мов пташка, дівчинка підійшла до тата, який іще сидів за столом, і поклала перед ним пакуночок, загорнутий у барвистий папір.
"Татусю, це для тебе", — прошепотіла вона.

Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилась на зустріч. "Ось тобі година й місце. Приходь!" — сказала вона.У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій. Минали години, а він усе читав і читав.

Була колись невеличка калюжа. Калюжа жила собі щасливо і тішилася, коли в неї в'їжджало якесь авто і вона могла обхляпати перехожих.
"Сонце — це смерть для калюжі", — часом думала вона, і від тієї думки її аж страх збирав.
Один поет, замислившись, вступив у калюжу. Проте він не образився на неї. а навпаки, — вони заприятелювали.
"Доброго дня!" — сказав він до неї.
Калюжа відповіла: "Доброго дня!"
"Як ти прийшла на землю?" — спитав поет. Калюжа, замість відповіді, зібралася і показала йому відображення хмари.

Батько зі сином сиділи у бічній наві храму. За якийсь час дитина торкнула батька і сміючись сказала: "Тату, поглянь на того чоловіка. Він спить".
Батько повагом подивився на сина і відповів: "Було би ліпше, якби ти теж спав, замість обмовляти інших".

Якось Мойсей, блукаючи по пустелі, зустрів пастуха. Мойсей провів із ним цілий день, допоміг подоїти овець. Коли вже стемніло, пророк зауважив, що пастух відлив трохи молока до посудини і поставив її на скелі, недалечко від того місця, де вони ото перебували.
Мойсей спитав пастуха, для чого він поставив там молоко. Пастух відповів: "Це молоко для Господа Бога".
Пророк попросив пояснити. Пастух сказав: "Я завжди наливаю трохи найліпшого молока і жертвую його Господу Богу".
Мойсей відчув обов'язок виправити віру пастуха, а тому повів бесіду далі: "А чи Господь Бог п'є це молоко?"

Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробирався через Скелясті Гори.
Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.

Одного разу, відчуваючи докори сумління, Вовк зайшов до церковці у горах і сказав священикові:
- Хочу висповідатись!
- Ти впевнений у цьому? - спитав добрий священик.
- Так, запевняю вас, що хочу сповідатись.
- Вклякни біля сповідальниці.
- Не можете собі уявити, - почав Вовк, - скільки я овечок задушив! Бідні звірята, спали так спокійно, а я... я їх з'їв...

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду. Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів'яне. Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»
Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки. Через це Дуб дуже пишався собою.
«Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?» Несмілива Троянда перелякано мовчала. Коли настало літо, зацвіла. Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Якось одна дівчинка подала своїй учительці листочок із своїм особистим "рецептом для життя". Написала: "Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости".

Була собі дівчина, яка кожного вечора дивилася на місяць. Їй здавалося, що у срібляному сяйві нічного світила вона бачить
профіль незнайомого юнака. Можливо, це було лише таємниче відображення якогось сну. Дівчина зітхала і чекала.
У другій частині світу жив юнак, який щоночі дивився на місяць. Йому здавалося, що на його блідій поверхні він бачить профіль чарівної жаданої дівчини.

Батько зрозумів, що багато конфліктів з дітьми вдається розв'язувати у піцерії. Упродовж кількох років він час від часу водив туди свою найстаршу доньку - були це свого роду побачення батька з донькою. Вирішив так само вчинити і з молодшою донечкою. На перше таке побачення завіз її на вечерю до піцерії поблизу дому.
Коли їм подали піцу, батько вирішив, що це відповідний момент, аби сказати дівчинці, як сильно він її любить і як високо цінує.