Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробирався через Скелясті Гори.Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню.
Ці співи і танці при заході сонця викликали у місіонера подив і зацікавлення. Врешті-решт він спитав свого провідника:
— Що означає цей дивний ритуал, який ти здійснюєш щовечора?
— Та нічого особливого, — відповів молодий чоловік. — Цю пісеньку ми склали разом із моєю дружиною. І коли не можемо бути разом, кожен із нас, хай де у той момент перебуває, повертається до сонця, коли воно заходить, і розпочинає танок і спів. Так ми, навіть далеко одне від одного, співаємо і танцюємо разом.
А з ким ти танцюєш, коли заходить сонце?
Одна жінка-містик, що жила у IX столітті, залишила таку молитву:
"Мій Господи!
Сяють зорі
Заплющують очі закохані.
Кожен закоханий
Зі своєю коханою,
А я сама лишень із Тобою!"
БРУНО ФЕРРЕРО
