Колись давно існувало село, в якому всі мешканці були вбогі. Зима у тих краях дуже сувора, і всі непокоїлися за вбогого дідуся: не мав у що вбратися, ходив у лахмітті. Потребував теплого светра. Та ніхто у цьому селі не мав двох светрів і також ніхто не мав грошей, щоби допомогти старенькому.
Нарешті одна жінка запропонувала:
«Якщо кожен з мешканців села витягне зі свого светра одну вовняну нитку, зберемо достатньо вовни для того, щоби сплести з неї светр, який подаруємо старенькому. І ніхто не постраждає!»
Усі згодились. Кожен приніс по вовняній нитці. Усі нитки зв'язали і зробили з них клубки. Одна добра жінка трудилася багато днів і сплела гарний кольоровий светр.
На початку зими всі разом занесли його вбогому старому чоловікові.
Старенький зі сльозами на очах прийняв дарунок. Отож у цю морозну зиму ніхто з мешканців не мерз. Убогий дідусь, безперечно, був убраний найелегантніше.
Любов - єдиний скарб, який після поділу збільшується!
Нарешті одна жінка запропонувала:
«Якщо кожен з мешканців села витягне зі свого светра одну вовняну нитку, зберемо достатньо вовни для того, щоби сплести з неї светр, який подаруємо старенькому. І ніхто не постраждає!»
Усі згодились. Кожен приніс по вовняній нитці. Усі нитки зв'язали і зробили з них клубки. Одна добра жінка трудилася багато днів і сплела гарний кольоровий светр.
На початку зими всі разом занесли його вбогому старому чоловікові.
Старенький зі сльозами на очах прийняв дарунок. Отож у цю морозну зиму ніхто з мешканців не мерз. Убогий дідусь, безперечно, був убраний найелегантніше.
Любов - єдиний скарб, який після поділу збільшується!
БРУНО ФЕРРЕРО
