У XIX сторіччі в одному англійському містечку, пропрацювавши кілька місяців, бригада будівельників звела дуже високий фабричний димар.Останній робітник зійшов з небезпечного дерев'яного риштування. Усі мешканці міста були там, щоб допомогти розібрати риштування й відсвяткувати подію.Коли дошки та балки впали додолу, серед гуку, куряви, сміху і вигуків городян зненацька всі побачили голову робітника, який завершив роботу в середині димаря. Натовп завмер. Усі були приголомшені. Потрібно багато днів, аби звести нове риштовання. А тим часом цей будівельник помре від холоду, спраги й голоду...Серед скупчених людей була його мати. Вона стала під димарем і крикнула синові: «Іване, зніми шкарпетки!» Люди почали перешіптуватись: «Нещасна, від горя втратила розум...».Однак жінка наполягала. Щоби не засмучувати її, Іван зняв одну шкарпетку. Жінка крикнула: «Виверни її і знайди вузол, розв'яжи його і спори шкарпетку».
Син послухав і невдовзі тримав у руках великий клубок вовняних ниток.«Вчини так само з другою шкарпеткою, відтак зв'яжи нитки в одну і спусти один кінець додолу, міцно тримаючи другий».Іван виконав наказ матері. До цієї вовняної нитки прив'язали бавовняну, яку Іван підтягнув до себе. Потім до бавовняної нитки приєднали шнурок, а до шнурка - грубий мотузок і врешті-решт - міцну линву. Іван прив'язав її до димаря і спустився по ній під радісні вигуки натовпу.
Твоє життя і твій порятунок залежать від малих і слабких речей. Найімовірніше, вже їх маєш. Достатньо лише поміркувати.
БРУНО ФЕРРЕРО
