Кожен гріх, як вчить Святе Письмо, своїм наслідком має смерть. Саме через порушення даної Богом заповіді, що є гріхом, до світу увійшли хвороби, страждання і смерть. Але страшнішою за фізичну смерть є смерть душі, що передбачає вічні страждання без можливості спасіння.

Той, хто вирішив йти до сповіді, перш за все повинен відкинути зайвий сором, прийти до церкви або монастиря та запитати священика про свою духовну потребу.
За порадою можна також звернутися до постійних парафіян або до духовної літератури, яку можна знайти в православних храмах та спеціалізованих церковних книжкових магазинах.
Але є головне, що повинен знати кожний, хто має бажання примиритися з Богом та власною совістю у таїнстві покаяння.

Сьогодні можна жити з комфортом, чи не так? Від лиходіїв нас береже міліція. Від хвороб — щеплення, вітаміни і інші медичні штучки. З пожежами розбираються суворі люди в мідних шлемах, а страхові компанії квапляться утішити погорільців. З усіх боків чутні завірення, що не залишать, допоможуть, протягнуть руку. Окремі громадяни, цілі колективи і потужні організації оточують нас турботою і увагою. Живи та радій!

Пiсля воскрешення дочки Iаiра Iсус Христос вийшов з його дому, i натовп народу рушив за Ним. Раптом з цього натовпу почувся крик: "Помилуй нас, Iсусе, Сину Давидiв!" (Мф. 9, 27). Господь продовжував iти, нiби не звертаючи уваги на це благання. В дiйсностi ж Вiн випробовував вiру тих, хто кричав i називав Його сином Давидовим, тобто Месiєю - Христом. Коли Господь увiйшов у дiм, тi, що кричали в натовпi, наблизилися до Нього. Це були двоє слiпих. Вони стали просити Iсуса Христа, щоб Вiн зцiлив їх вiд слiпоти i повернув їм зiр. Перш нiж виявити Свою всемогутнiсть i милосердя, Господь запитав їх: "Чи вiруєте, що Я можу це зробити?" Вони говорять Йому: "Так, Господи!" Тодi Христос доторкнувся до очей їхнiх i сказав: "За вiрою вашою нехай буде вам".

Душа шукає Бога — так вже вона влаштована. Цей голод по живій, відчутній присутності Бога в своєму житті не утамувати ні бесідами про Нього, ні спробами заслужити на Його схвалення добрими справами, ні читанням спасенної літератури. І тільки увійшовши до храму, де дотик Божественної благодаті до нашої душі народжує радість, здивування, благоговіння, ми опинимося біля мети своїх пошуків. На самому піку мого вільнодумства я абсолютно невчасно закохалася. Та ще так невдало — в американця.

Православ'я — монахолюбива релігія. Ченці оточені ореолом таємничості, пошани і преклонення. Але що відбувається усередині цього ореолу? У чому полягає подвиг ченців? Як вони будують стосунки з іншими людьми? Чи дивляться вони телевізор? Про це і багато чого іншого ми розпитали в ігумена Лонгина. Як правило, послідовники романтизму погано розуміли духовну суть чернецтва. Воно сприймалося ними трагічно, і йому протиставлялася повне яскравих фарб і пригод життя. А відхід в монастир — це була свого роду смерть людських надій, в кращому разі оточено ореолом загадковості і суму.

Про що б людина не говорила і як би не «проштовхувала» свою тему, його почують і оцінять лише тоді, коли він живе тим, про що йде мова, коли він весь «в темі». Саме тому я вимушений завчасно признатися, що ніколи не любив і, відповідно, будучи «не в темі», нічого не скажу про любов зі свого досвіду. Все, що я тут пишу, — лише роздуми.
Те, що я не любив, мені стало зрозуміло, коли, переступивши поріг храму, я почув про Того, Хто не міг не любити навіть тоді, коли Його розпинали на Хресті. Я не один такий. Ось вже дві тисячі років це повторюється з кожним з нас: Він не міг не любити, а я не можу полюбити. Іншими словами, мені дуже важко ступити на вузьку дорогу усвідомленої, розумної любові, де вчинку передує думка, а джерелом думки є любов.

Існування суспільства залежить від непорушності особистої автономності його членів. Суспільство, що б заслужити на що свою назву, повинно складатися не з чисел чи механічних одиниць, але з осіб. Бути особою передбачає відповідальність і свободу, що вимагає певної внутрішньої самотності, відчуття особистої цілісності, власної реальності і спроможності віддати себе суспільству або відмовити йому у цьому дарі.

Грішниця стала на коліна і в сльозах почала просити у Бога прощення. Вона щойно зробила гріх. Ще в часі гріха її совість тихо застерігала від гріха, але голос спокуси мабуть був сильніший і сталось те, за що тепер ллються сльози. Було гірко за себе, за свою слабість. Було якось не по-собі...

Найсокровенніше чудо, яке здійснюється у Святій Православній Церкві — це Причастя Святих Христових Таїн, у якому ми у вигляді хліба й вина, як заповідав Спаситель на тайній вечері (Мф. 26:26-28), приймаємо ДІЙСНЕ ТІЛО і КРОВ Господа Ісуса Христа — «Хліб Життя» /Ін. 6:35/.

Багато вам докоряють з приводу частого причащання. Не бентежтеся. Придивляться – і припинять. І всім варто було б так чинити; але це не ввійшло у нас в звичай. На Сході християни часто причащаються, не тільки в великі пости, але й поза ними. Спочатку в церкві Христовій за кожною Літургією всі причащалися. Ще в час св. Василя Великого, одна пані запитувала його, чи можна часто причащатися, і як часто? Він відповів, що не тільки можна, але й треба; а на те, як часто, сказав: ми причащаємося чотири рази на тиждень - в середу, п’ятницю, суботу та неділю.

ОБОВ'ЯЗОК без любові робить людину ДРАТІВЛИВОЮ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ без любові робить людину ПАНІБРАТСЬКОЮ.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ без любові робить людину ЖОРСТОКОЮ.
ПРАВДА без любові робить людину КРИТИКАНОМ
ВИХОВАННЯ без любові робить людину ДВОЛИКОЮ
РОЗУМ без любові робить людину ХИТРОЮ...