Сильне відчуття
Сьогодні можна жити з комфортом, чи не так? Від лиходіїв нас береже міліція. Від хвороб — щеплення, вітаміни і інші медичні штучки. З пожежами розбираються суворі люди в мідних шлемах, а страхові компанії квапляться утішити погорільців. З усіх боків чутні завірення, що не залишать, допоможуть, протягнуть руку. Окремі громадяни, цілі колективи і потужні організації оточують нас турботою і увагою. Живи та радій!
А ні. Щось заважає. Якесь сильне відчуття. І знання про те, що десь там несуть свою вахту люди — в білих халатах, в мідних шлемах, в камуфляжі, із зброєю в руках — не рятує від цього відчуття. Страх. Льодовою цівкою що збігає по спині — а що це за кроки такі на сходах? Паралізуючий — ну ось зараз... Раптовий і швидкоплинний — не вимкнув праску (воду, газ...)! Всеосяжний і гнітючий — адже я смертний. Абстрактний і безадресний — раптом повінь, цунамі, дефолт?
Страшно, аж моторошно
Вся історія земної цивілізації просочена страхом, вся її дорога визначена ним. Людина боялася — ворогів, богів, вогню, води, болю, старості, смерті, привидів, злодіїв, царів, вампірів, вірусів, «проблеми 2000»... Людина обважувалася зброєю і амулетами, нагромаджувала довкола себе стіни, приносила жертви, одурманювала себе різною поганню, писала конституції, голосно співала і розмахувала руками, а страх все не проходив. Тиша і темрява як і раніше таїли в собі невідому загрозу, а на голову людини, що терзається страхом небачених небезпек, одна за одною валилися вже знайомі «антропогенні» неприємності, яких вона теж жахалася: несправедливий суд, гоніння за правду, підступи заздрісників, наговори пліткарів, утиски, зради, крадіжки і підкопи... І уява, і життя людини — все було наповнено страхом, і страх безжалісно гонить її — до самої смерті, яку людина теж боялася.
І кудлатий троглодит, що виглядає зі своєї печери, і вчений грек, що вигукує «еврика!», на власному досвіді переконувалися, що кожен крок приносить знання про нову небезпеку і нові страхи: від великої мудрості багато скорботи, і примножуючий знанння примножує печаль (Екл. 1, 18). А чим все закінчується? — і дурня, і мудреця єдина доля спіткає (Еккл. 2, 14). Ситуація здавалася безвихідною — гноблену невиліковним страхом людину чекав кінець, навідний жах, — смерть, тлінь, забуття... Чи може це мати сенс? Де надія? Задля чого все?
Чому ви такі боязкі, маловірні?
Віддаляючись від Творця, людина впала в ганебну залежність від свого вразливого тіла. Покладаючись на свої сили, людина ставала все слабкішою. Відвернувшись від Господа, людина залишилася наодинці з джерелом і причиною свого страху — з самим собою. Вона ще пам'ятала, але вже не могла повірити, що Господь — світло мій і порятунок моє: кого мені боятися? Господь фортеця життя мого: кого мені жахатися? (Пс. 26, 1). Переконавшись, людина вважала, що вона все ще живе лише своїми турботами. І в цих турботах, що поглинули її, вона силилась побачити сенс життя — і знову розчаровувався: хто з вас, турбуючись, може додати собі росту хоча на один лікоть? (Мф. 6, 27).
Людина була вже настільки оглушена страхом, що не почув слів Спасителя: Прийдіть до Мене, все струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть іго Моє на себе і навчитеся від Мене, бо Я покірливий і смирний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо іго Моє благо, і тягар Мій легкий (Мф. 11, 28-30). Людина була така спотворена страхом, що не зрозуміла Його слів: у всьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними (Мф. 7, 12), — і поспішили позбавитися від Спасителя способом, який Його Самого страхав: хай буде розіпнутий (Мф. 27, 22).
Ліки проти страху
Всім тим, хто так боявся, що не міг повірити ні словам, ні справам втіленого Спасителя, хто, насміхаючись, вимагав нових чудес від розіпнутого Христа, Господь дав ще один шанс — Він воскрес, як сказав (Мф. 28, 6). Воскресіння Христа, воскресіння людства передрікав ще Старий Завіт. Є там і радісне сповіщення — Тому зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя заспокоїться в тому, що покладає надії, бо Ти не залишиш душі моєю в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління (Пс. 15, 9-10). Є там і грізне пророкування: І багато із сплячих в праху землі прокинуться, одні для життя вічного, інші на вічну наругу і осоромлення (Дан. 12, 2). І люди — сучасники і свідки Пришестя Спасителя, звичайно, не забули про грядуще Воскресіння, але не чекали від нього нічого нового, вважаючи, що і після смерті звичний — такий страхітливий — порядок речей збережеться.
Деякі ж (саддукеї) зовсім заперечували Воскресіння і навіть намагалися збентежити Ісуса своїми софізмами і загадками (Мф. 22, 24-28). Спаситель же повернув людям віру і надію: у воскресінні... перебувають, як Ангели Божі на небесах (Мф. 22, 30). Господь доповнив свій рецепт ліків проти страху ще одним — найголовнішим — засобом: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і усією душею твоєю і всім розумінням твоїм: ця є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях затверджується весь закон і пророки (Мф. 22, 37-40). Невідворотна, остання, а головне — що поглинає сенс всього життя — загроза була переможена.
Доленосне перехрестя
...Його зрадили учні — Іуда і Петро. Завидющі первосвященики звели наклеп Його перед властями. Абсолютно незнайомі люди наполегливо вимагали Його смерті — тричі запитував Пилат, і тричі розпалений натовп викрикував: «Розіпни!» Перед розп'яттям воїни пыддали Його приниженню і тортурам. Прокуратор стратив Безневинного з політичної доцільності — бажаючи зробити подачку народові (Мф. 15, 15). Він помер на Хресті в муках. Бог терпляче прожив життя земної людини, від самого народження і до мученицької смерті. Пришестя і Воскресіння стало поворотним пунктом історії, доленосним перехрестям, на якому сьогодні, як і дві тисячі років назад, кожен сам вибирає свою дорогу — з вірою до життя вічного або із страхом до вічної наруги.
Він дав людям сенс життя, вказавши, що всякий віруючий в Нього не загине, але матиме життя вічне (див. Ін. 3, 16).
Він замінив незліченні страхи одним — страхом Божим, але в «страху» цьому ми боїмося не Бога, а втратити Бога.
Він залишив нам Свою Церкву — де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я посеред них (Мф. 18, 20),- щоб ми могли бути з Ним.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
