Серед піщаних дюн Фландрії височіє великий дерев’яний хрест із образом Спасителя у центрі. На самому хресті чітко викарбувані почорнілі, але не змиті від часу слова...

Тим, хто бажає причаститися, потрібно достойно підготуватися до цього Святого Таїнства. У ці дні говіння тілу приписується суворий піст (без вживання м’яса, молока, яєць, риби). Розум не повинен розсіюватися на життєві дрібниці. Протягом тижня слід відвідувати богослужіння в церкві й ретельніше виконувати домашнє молитовне правило.

Нагадаємо собі про те, що наша Літургія походить від ритуальної трапези старозавітної Пасхи. Саме в час цієї Священної Вечері і для повного здійснення закладеного в ній значення Ісус Христос сотворив Свою Жертву, приношення Свого Тіла і Крови на споживання вірним дітям Своїм. Прийти на літургію – це значить ніби сісти за загальну Трапезу всієї християнської сім’ї на чолі з Ним, щоб разом спожити цей Небесний Хліб.
Все в Літургії продовжує нагадувати трапезу: для неї потрібен стіл (це престіл, звичайно кам’яний чи дерев’яний). Також необхідні покривала (вбрання престолу і покрови). Потрібні таріль – дискос, на який кладеться пожива, і чаша для пиття – святий потир. Особливо необхідні хліб і вино, а також розпорядник трапези – священик чи єпископ.

1. Ніхто ні в якому випадку не повинен в один і той самий день двічі причащатися.
2. До таїнства святого Причастя християни повинні підготувати себе говінням – постом, молитвою, відвідуванням вечірньої й інших служб, примиренням зі всіма і сповіддю.
3. До шестирічного віку включно діти причащаються без сповіді, а немовлят причащають тільки під одним виглядом – Крови, тому їх не приєднують на літургії Ранішосвячених Дарів, коли в Чаша наповнена вином, не перетвореним на Кров Христову.

Причастя є таїнство, в якому віруючий під виглядом хліба і вина споживає (причащається) Самого Тіла й Крови Господа нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів і на Життя Вічне.

Духовним отцем, чи духівником, віруюча людина називає священика (ченця чи одруженого), до якого вона регулярно і постійно приходить на сповідь чи за духовними порадами.
Як хворому краще лікуватися у одного лікаря, який добре знає його організм і хвороби, так і зцілення духу піде успішніше, якщо людина буде звертатися до постійного духівника. Стосунки з ним повинні будуватися на щирості, розумінні й довірі.

Людина висповідала перед священиком свої гріхи і, згідно зі словами Спасителя нашого: “Кому відпус- тите гріхи – відпустять їм, кому ж затримаєте – затримаються” (Ін. 20, 23), священик може відпускати гріхи не відразу після їх висповідання, а тільки після виконання особливо призначеного послуху – єпітимії. Це слово в перекладі з грецької означає “заборона”, але за духом своїм є не покаральним, а церковно-виховним засобом. Єпітимія (покута) – це пам’ятка, урок, вправа, що дає можливість глибше пізнати тяжкість свого гріха, вона привчає до духовного подвигу, породжує схильність до нього.

1. Гординя -> Скромність, смиренність
2. Скнарість, жадібність -> Щедрість
3. Перелюбство, блуд -> Чистота (тілесна та духовна)
4. Заздрість -> Доброзичливість
5. Нестриманість -> Поміркованість
6. Гнів, дратливість -> Лагідність, доброта
7. Лінощі -> Працелюбність

Лекція про благодать кандидата богослів'я, голови Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий Цвіт" Назара Лозинського.
Лекція "БЛАГОДАТЬ" поділена на три частини:

Гріх – це порушення християнського морального закону, непослух віруючого Слову Божому. Тому святий апостол і євангеліст Іоан Богослов і дає таке визначення гріха: “Усякий, хто чинить гріх, чинить і беззаконня” (1 Ін. 3, 4). А святий апостол Павло дає таке пояснення: “Невже від закону гріх? Зовсім ні. Але я не знав гріха інакше, як через закон. Бо я не знав би жадання, якби закон не говорив: “Не пожадай”. Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий. Я жив колись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я помер.” (Рим. 7 ,7-9).

У гріхах людина втрачає благодать Святого Духа. Грішна душа хворіє і перебуває у смерті. Людина втрачає бажання і можливість спілкуватися з Богом і служити Йому – виконувати Його волю. Покаяння – це друге хрещення, переродження й оновлення душі. Мета покаяння полягає в оздоровленні і воскресінні душі для встановлення порушеного спілкування з Богом і служіння Йому.
Підготовка до таїнства Покаяння має такі взаємопов’язані сторони: пізнання своїх гріхів, жаль щодо них, відкидання гріхів, рішучість більше не перебувати в них, заміна їх протилежними чеснотами.

“Покаяння – це таїнство, в якому християнин, що відверто визнає свої гріхи перед Богом і виявляє тверду волю покаятися, отримує відпущення гріхів видимо від священика, а невидимо – від Самого Господа нашого Ісуса Христа” - Православний катехизис.